Справа № 2 - 1921 / 2009 року

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2009 року Смілянський міськрайсуд Черкаської області в складі: головуючої судді Зайончковської І.А.

при секретарі Павлюченко О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ „Український промисловий банк" в особі Смілянського відділення 1 Черкаської філії ТОВ „Укрпромбанк" про повернення банківського вкладу,

встановив:

6 лютого 2008 року між сторонами був укладений договір банківського вкладу № 1001/0403699001124001(вклад універсальний), за яким банк прийняв від вкладника 20000 грн. строком на 390 днів з 6 лютого 2008 року по 6 лютого 2009 року з процентною ставкою 14, 7 % річних.

Позивач просить стягнути з відповідача суму депозиту, так як строк дії договору закінчився, а останній відмовляється від виконання свого зобов’язання по ньому.

Відповідач позов не визнав повністю, посилаючись на те, що на день закінчення строку дії договору постановою Національного банку України від 20 січня 2009 року в ТОВ „Укрпромбанк" призначено тимчасового адміністратора строком на 1 рік та було введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців до 21 липня 2009 року. Після закінчення дії мораторію також не проводились ніякі дії по поверненню вкладів, а 5 серпня 2009 року його було продовжено ще на 6 місяців до 21 січня 2010 року.

Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. ст. 1058, 1060 ЦК України за договором банківського вкладу одна сторона, що прийняла від другої сторони або для неї грошову суму, що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї на умовах та в порядку, встановлених договором; за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника та умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

Судом встановлено, що сторонами був укладений договір банківського вкладу, за яким визначений строк його дії та по спливу якого відповідач повинен повернути отримані від позивача кошти. 2 березня 2009 року ОСОБА_1 надав заяву про відсутність наміру продовжувати дію договору та отримання коштів, а тому відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, згідно якої договір є обов’язковим для виконання сторонами, Смілянське відділення ТОВ „Укрпромбанк" повинно виконати умови договору та повернути отримані по банківському вкладу гроші в сумі 20000 грн.

Не визнаючи позов, представник відповідача посилався на те, що п.5.2 оспорюваного договору передбачено звільнення сторони від відповідальності за неналежне виконання його умов в разі видання уповноваженими органами нормативних актів, що прямо перешкоджають або забороняються вчиняти дії, спрямовані на виконання зобов’язань за цим договором. Такими нормативними актами він вважає Постанови Національного банку України про призначення тимчасового адміністратора та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до ст. 215 ч.2 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). За змістом ст. 1060 ЦК України банк зобов’язаний видати вклад на першу вимогу вкладника і така відмова є нікчемною. Таким чином зазначення в договорі умов, які не відповідають вимогам закону є нікчемними і не потребують доказування чи визнання в будь-якому порядку їх недійсності.

Згідно ст. 2 ЗУ „Про банки і банківську діяльність" встановлено, що кредитором банку є фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов’язань, а тому позивач є кредитором банку і має право вимоги.

Представник відповідача також посилався на те, що ст. 85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність" надає право Національному банку України на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів під час здійснення тимчасової адміністрації, але на строк не більше 6 місяців. Таким чином існує невідповідність норм одного закону іншому, так як вклад повинен бути виданий на першу ж вимогу, але це право вкладника обмежує інший закон. Проте відповідно до ст. 321 ЦК України та ст. 41 Конституції України право приватної власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, примусове відчуження об’єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності. Оскільки грошові кошти позивача являються його майном та належать йому на праві власності, він має право розпоряджатися, володіти, користуватися ними на власний розсуд і це право не може бути обмежено, крім випадків прямо передбачених законом.

Крім того з пояснень позивача вбачається, що кошти необхідні були вкладнику та його дружині на лікування і вони розраховували саме на їх своєчасне отримання.

Відповідно до ст. ст. 79, 85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність" НБУ протягом З днів з дня призначення тимчасового адміністратора та введення мораторію у газеті „Урядовий кур’єр" або „Голос України" повинен розмістити про це інформацію. Представником відповідача на підтвердження своїх заперечень не надані ні друковані засоби з інформацію про це, ні постанова Національного банку України про призначення тимчасового адміністратора та введення мораторію, які до того ж є підзаконними актами і повинні відповідати нормам Конституції України, а також для набуття статусу нормативного акту повинні пройти державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України, докази чого теж по справі відсутні. Така інформація не була надана тимчасовим адміністратором на вимогу суду як по даній справі, так і по іншим аналогічним. Крім того ст. 85 ЗУ „Про банки та банківську діяльність" передбачає встановлення мораторію на задоволення вимог кредиторів на строк не більше 3 місяців, а не 6 місяців, як вказано у листі тимчасового адміністратора від 6 серпня 2009 року про продовження його дії до 21 січня 2010 року.

При вирішенні даної справи суд також враховує положення ст. 80 вказаного спеціального закону, де заборонено кредиторам банку вимагати припинення або дострокового виконання зобов’язань банку та відшкодування їм збитків при виконанні заходів, передбачених програмою фінансового оздоровлення банку, оскільки вимоги пов’язані не з вказаними обставинами, а внаслідок закінчення строку дії договору.

На підставі наведеного суд вважає, що дії відповідача порушують права позивача, які підлягають поновленню, а позов задоволенню, в зв’язку з чим з відповідача підлягають стягненню витрати по справі у вигляді судового збору на користь держави та за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь позивача.

На підставі ст. ст. 215, 321, 1058, 1060 ЦК України, ст.ст. 2, 79, 80-85 ЗУ, Дро банки та банківську діяльність", ст. 41 Конституції України, керуючись ст. ст. 10, 59, 60, 213, 215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов задоволити.

Стягнути з ТОВ „Український промисловий банк"(м. Київ, бульвар Л.Українки, 26) на користь ОСОБА_1 неповернутий банківський вклад в сумі 20000 грн., а також витрати за інформаційно-технічне забезпечення її розгляду в сумі 252 грн.

Стягнути з ТОВ „Український промисловий банк" на користь держави судовий збір в сумі 200 грн.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через Смілянський міськрайсуд шляхом подачі в 10 денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження та поданням протягом 20 днів після подання такої заяви - апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана і в 10 денний строк з дня проголошення рішення без попереднього подання заяви про його оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а в разі його оскарження - після розгляду справи апеляційним судом, якщо воно не буде скасоване.

Головуюча: