ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.06.11 Справа № 9/5009/2646/11
Суддя Боєва О.С.
м. Запоріжжя
За позовом: Фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (70450, Запорізька область, смт. Кушугум, вул. Леваневського, 14)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «Октавія»(АДРЕСА_1)
про визнання правочину недійсним
Суддя Боєва О.С.
Представники:
Від позивача –ОСОБА_2 (довіреність № ВР 850807 від 11.04.2011р.);
Від відповідача –не з’явився
СУТНІСТЬ СПОРУ:
Заявлений позов про визнання недійсним правочину на поставку товару від 06.03.2009р. по 31.03.2009р., укладеного між сторонами.
Ухвалою суду від 17.05.2011р., порушено провадження у справі № 9/5009/2646/11, судове засідання призначено на 02.06.2011р.
02.06.2011р. справу розглянуто, оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Справа розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.
Позивач підтримує позовні вимоги, викладені у позовній заяві та на підставі ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України просить позов задовольнити.
Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судові засідання за викликом не з’являвся, правом надати відзив на позов не скористався. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином. Ухвалу суду направлено на адресу, вказану в позовній заяві та у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: АДРЕСА_1. Згідно з п. 3.6 Роз'яснень президії ВГСУ від 18.09.1997р. № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з наступними змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Згідно з ст. 75 ГПК України справу розглянуто за наявними матеріалами, які суд визнав достатніми для вирішення спору по суті.
Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
04.03.2009р. Фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (позивач у справі) на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний центр «Октавія»(відповідач у справі) було направлено листа за вих. № 04/03/09 з проханням поставити йому товар (моркву, гриби шампіньйони, капусту картоплю, лук, огірки, помідори, буряк, капусту пекінську, ананас, лук перо, петрушку, перець, мандарини, свити, часник) у період з 06.03.2009р. по 31.03.2009р. на загальну суму грошових коштів -35806,43 грн. на підставі видаткових накладних, оплата гарантована. До листа був доданий перелік товару, який позивач просив поставити -на 1 арк.
Листом за вих. № 05/03/09 від 05.03.2009р. відповідач погодився поставити позивачу необхідний йому товар у визначений позивачем термін з 06.03.2009р. по 31.03.2009р. на загальну суму 35806,43 грн. Також у вказаному листі відповідачем встановлений строк оплати товару –з 03.05.2009р. по 05.05.2009р.
Згідно видаткових накладних № 0603 від 06.03.2009р. на суму 20188,61 грн., № 2003 від 20.03.2009р. на суму 4646,46 грн., № 2703 від 27.03.2009р. на суму 4036,58 грн., № 3103 від 31.03.2009р. на суму 6934,78 грн. ТОВ «Торгівельний центр «Октавія»здійснило поставку ФОП ОСОБА_1 товару на загальну суму 35806,43 грн.
05.05.2009р. позивачем на користь відповідача сплачено суму 35806,45 грн., що підтверджується банківською випискою за вказану дату, призначенням платежу зазначено «оплата за продукты питания согл. накл. за март 2009г.».
Актом документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства ДПІ у Запорізькому районі Запорізької області від 02.03.2011р. за № 4/172/1781703336 встановлена нікчемність правочинів, укладених між відповідачем (постачальником) та покупцями.
Тож, позивач звернувся до суду з позовом про визнання правочину на поставку товару укладеного між сторонами від 06.03.2009р. по 31.03.2009р. недійсним.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані та дослідженні докази, суд вважає, що позовні вимоги про визнання правочину недійсним задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Стаття 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює наступне: кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, одним із способів захисту цивільного права та інтересу є визнання правочину недійсним.
Згідно з ст. 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України), кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Відповідно до пунктів 1, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на цих підставах вирішувати справи (п. 1). Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав визначених законом (п. 7).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно із ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Статтею 205 ЦК України встановлено право сторін вчиняти правочини в усній та в письмовій формі.
Приписами ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Із досліджених судом доказів слідує, що фактично між сторонами укладено письмовий правочин, який породив взаємні права та обов’язки. ТОВ «Торгівельний центр «Октавія»зобов’язалося здійснити передачу товару, а ФОП ОСОБА_1, в свою чергу, прийняти та оплатити отриманий товар.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Аналогічний припис містить ст. 638 ЦК України.
Згідно з п. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Наслідком відсутності істотної умови є відсутність договірних прав та зобов'язань.
В оспорюваному правочині сторони визначили, зокрема, предмет договору (товар –продукти харчування згідно переліку, визначеному у додатку до листа від 04.03.2009р. за вих. № 04/03/09), ціну договору (35806,43 грн.), строк поставки товару (з 06.03.2009р. по 31.03.2009р.) та строк оплати за поставлений товар (з 03.05.2009р. по 05.05.2009р.).
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 6 ЦК України встановлена свобода договору, яка може проявлятися у тому, що сторони у договорі можуть відступити від положень актів законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Із змісту ч. 2 ст. 67 та ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України слідує, що сторони вільні у виборі предмету договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
При укладенні правочину сторони діяли виходячи з принципу свободи договору. Слід зазначити, що позивачем не оспорюється факт прийняття товару або його якість. Позивач підтверджує, що сторони за договором в повному обсязі виконали взяті на себе зобов’язання. Так, як вже зазначалось, товар відповідачем був поставлений, а позивачем –сплачений.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивачем не надано суду доказів недійсності або нікчемності оспорюванного правочину.
Суд звертає увагу, що позивач не посилається на існування обставин обмеження чи впливу на його волевиявлення під час укладання оспорюваного правочину з боку третіх осіб, що свідчить про його розуміння та реальне сприйняття змісту вчиненого правочину.
Таким чином, умови правочину на поставку товару від 06.03.2009р. по 31.03.2009р., погоджені сторонами відповідно до вимог чинного законодавства та не суперечать йому, тому підстави для задоволення позову відсутні.
За таких обставин, у задоволені позову відмовляється.
Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя О.С. Боєва
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання. Повне рішення підписано 07.06.2011р.