Справа № 22-а-9/11 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.
Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 червня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів : Петрички П.Ф., Зверхановської Л.Д.,
секретаря - Глинського О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом, відповідно до Закону України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, справу за апеляційною скаргою управління Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 30 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про визнання незаконними дій та зобов"язання провести перерахунок і виплату недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення, як постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи,
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 30 квітня 2010 року зазначений вище позов задоволено. Суд вирішив визнати неправомірними дії відповідача та зобов"язати його провести перерахунок та виплату позивачеві недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік та 2008 рік у відповідності до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 3680 гривень 00 копійок.
Рішення суду оскаржив відповідач. Просить його скасувати з підстав неповного з"ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким відмовити позивачеві у задоволення позову.
Свої доводи апелянт обґрунтовує тим, що виплата разової щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»проводиться за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних асигнувань на такі виплати та в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. А тому спеціальним нормативно-правовим актом, який необхідно застосовувати до спірних правовідносин, на думку апелянта, є постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки сам Закон (ст.62) відсилає до цього нормативного акту. Апелянт вважає, що судом не враховані положення ст.101 Закону України "Про державний бюджет України на 2007 рік" та ст.73 Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими Кабінету Міністрів надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Крім того, апелянт зазначає, що пп. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»було викладено в іншій редакції, зокрема, встановлено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Тому при виплаті позивачеві зазначеної допомоги відповідач правомірно керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Апелянт вважає, що після визнання неконституційними зазначених вище положень за рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року, законодавцем не визначено порядку відшкодування шкоди, завданої актами і діями, які визнані неконституційними, а тому вимоги позивача не підлягають до задоволення.
В судове засідання сторони не з"явились, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, а тому це дає суду право у відповідності до ст.41 КАС України розглянути справу на підставі доказів, які є в матеріалах справи, у відсутності осіб, які беруть участь у справі та без фіксування судового процесу звукозаписувальним технічним засобом.
Перегляд справи за апеляційною скаргою, поданою на рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до розділу ХІІ «Прикінцеві положення»Закону України «Про судоустрій і статус суддів»щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами», здійснюється за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, проте, перевірка процесуальних дій суду та осіб, які беруть участь у справі, проводиться з урахуванням дотримання ними норм Цивільно-процесуального кодексу України, якими вони керувались при вчиненні цих дій.
В апеляційній скарзі апелянт не вказує на застосування судом строку, встановленого для звернення до суду із вказаним позовом, а тому законність ухваленого судом рішення в цій частині, колегія суддів не перевіряє в силу ч.1 ст.195 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач належить до першої категорії осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом ІІІ групи, захворювання якого пов’язане з Чорнобильською катастрофою, і має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення.
У 2007 та 2008 роках щорічна допомога на оздоровлення виплачувалась позивачеві відповідачем у розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562.
Відповідно до ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", інвалідам ІІІ групи осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплата щорічної допомоги на оздоровлення встановлена у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується за місцем проживання органами захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Законом України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (п.п.11 п.28 розділу ІІ Закону) ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», викладено в новій редакції, згідно якої щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення п.п.11 п.28 розділу ІІ Закону України "Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" визнані такими що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивач має право на отримання вказаного виду допомоги у розмірі чотирьох мінімальних заробітних , виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров’я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Наявність у позивача права на призначення їй щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат є визначальним для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України (частина 2 статті 46 Конституції України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд дійшов правильного висновку, що при визначенні позивачеві розміру щорічної допомоги на оздоровлення застосуванню підлягає стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в якій розрахунковою величиною для обчислення розміру вказаного виду допомоги є мінімальна заробітна плата, а не постанова Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 562, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав позивача..
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду щодо визнання неправомірними дій відповідача в частині виплати позивачеві грошової допомоги на оздоровлення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про правомірність його дій щодо нарахування та виплати вказаного виду допомоги позивачеві з 01.01.2008 року у розмірах , встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до змін, внесених до ст.48 ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів»(пп. 11 п. 28 розділу ІІ), оскільки зазначена норма закону про державний бюджет рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 була визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), а відтак відновлено редакцію ст.48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка була чинною до внесення змін до неї пп. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів».
Відсутність бюджетного фінансування, на яку посилається відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.195, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 212 КАС України, Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо передачі справ, пов"язаних із соціальними виплатами" від 02.12.2010 року, колегія суддів
у х в а л и л а :
апеляційну скаргу Сихівського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради залишити без задоволення., а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 30 квітня 2010 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до касаційної інстанції - Вищого адміністративного суду України, шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий:
Судді: