ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" жовтня 2011 р. Справа № 5023/6246/11
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Білоконь Н.Д., суддя Пелипенко Н.М.,
при секретарі Вороні В.С.,
за участю представників сторін:
позивача –Дедіщева В.І.
першого відповідача –Мельничук А.С.
другого відповідача –Афанасьєва М.П.
третього відповідача –Цуркан Ю.В.
четвертого відповідача –Богдашевський П.С.
п’ятого відповідача –не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 4034 Х/1-12) на рішення господарського суду Харківської області від 1 вересня 2011 року у справі № 5023/6246/11
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проект", м. Одеса до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжсистема", м. Одеса
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінпрод", м. Одеса
3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Продбуд", м. Одеса
4. Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Південний", м.Одеса
5. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків
про визнання недійсними договорів, визнання права власності та зобов'язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проект" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Інжсистема", (далі –перший відповідач), товариства з обмеженою відповідальністю "Фінпрод" (далі –другий відповідач), товариства з обмеженою відповідальністю "Продбуд" (далі –третій відповідач), публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Південний" (далі –четвертий відповідач), комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" (далі –п’ятий відповідач), в якій просило визнати недійсним правочин щодо передачі позивачем до статутного капіталу першого відповідача нежитлової будівлі літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56 та скасувати запис 2709 в книзі 1, реєстраційний номер 12617269 про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56 за першим відповідачем; визнати недійсним договір іпотеки, укладений між другим та четвертим відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою НА. за реєстровим номером 14746 від 18.12.2009р.; визнати недійсним додатковий договір до договору іпотеки від 18.12.2009 р., укладений між другим та четвертим відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за реєстровим номером 815 від 22.01.2010 р.; визнати недійсним договір до договору іпотеки від 18.12.2009 р., укладений між другим та четвертим відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_1 за реєстровим номером 13343 від 24.12.2010 р.; визнати недійсним договір оренди нежитлової будівлі літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56, укладений між другим та третім відповідачами, та виключити з Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про наявність обтяжень та заборон, пов'язаних з укладанням договору іпотеки від 18.12.2009 р., додаткового договору до договору іпотеки від 22.01.2010 р. та договору до договору іпотеки від 24.12.2010 р.; визнати за позивачем право власності на нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56; витребувати у другого та третього відповідачів на користь позивача нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56; повернути позивачу нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56; зобов'язати п’ятого відповідача зареєструвати право власності на нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташовану за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56 за позивачем.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що у листопаді - грудні 2009 року вищевказане нерухоме майно вибуло з володіння позивача на підставі правочинів, зміст яких не відповідає приписам чинного законодавства України, та здійснено поза волею позивача.
Рішенням господарського суду Харківської області від 1 вересня 2011 року у справі № 5023/6246/11 (суддя Светлічний Ю.В.) у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи відмовлено; у задоволенні клопотання другого відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено; у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Позивач із рішенням місцевого господарського суду не погодився та подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 1 вересня 2011 року у справі № 5023/6246/11 та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення. Крім того, зазначає, що оскаржуване рішення прийняте у відсутності позивача, належним чином не повідомленого про місце та час розгляду справи, а крім того суд в порушення норм процесуального права не задовольнив клопотання позивача про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів та пояснень в обґрунтування своїх позовних вимог.
Другий відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач не є стороною оскаржуваних договору купівлі-продажу, договору іпотеки та договорів до нього, договору оренди. На його думку, підстави, встановлені цивільним законодавством, для визнання правочинів недійсними в даному випадку не застосовуються. Просить рішення господарського суду Харківської області від 01.09.2011 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.
Третій відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що позивач не є власником нежитлової будівлі, загальною площею 24140,4 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56, не є користувачем цього майна, не має повноважень щодо його управлінням, не є засновником або співзасновником ні другого ні третього відповідачів, тому у позивача відсутні правові підстави вимагати визнати договір оренди нежитлової будівлі від 22.12.2009 р. недійсним. Крім того, зазначає, що добросовісним набувачем спірного нерухомого майна у відповідності до договору купівлі-продажу від 18.12.2009 р. є другий відповідач, тому йому належать всі майнові права на зазначене майно. Просить рішення господарського суду Харківської області від 01.09.2011 р. залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.
Четвертий відповідач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив, що вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, оскільки договір іпотеки та всі додаткові угоди до нього між другим та четвертим відповідачами укладені з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, посилається на положення статті 23 Закону України «Про іпотеку»та зазначає, що у разі набуття позивачем права власності на предмет іпотеки, він несе всі зобов'язання за іпотечним договором, що був укладений до переходу до нього права власності на предмет іпотеки, оскільки іпотека є дійсною для нього як набувача нерухомого майна. Просить залишити рішення господарського суду Харківської області від 1 вересня 2011 року без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.
Перший та п’ятий відповідачі письмових відзивів на апеляційну скаргу позивача не надали.
П’ятий відповідач, будучи належним чином повідомлений про місце та час розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, не реалізував своє право на участь у судовому процесі та не забезпечив явку свого представника у судове засідання.
Враховуючи те, що явка представника п’ятого відповідача не була визнана обов’язковою, а також те, що його неявка не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника п’ятого відповідача за наявними матеріалами у справі.
В судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Представники відповідачів, посилаючись на необґрунтованість апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог статті 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 31 жовтня 2005 року він набув право власності на нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв. м., що розташована за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників № 59/56, про що виконавчим комітетом Харківської міської ради видане Свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ № 633026 від 31.10.2005 р.
В листопаді - грудні 2009 року поза волею позивача вищевказане нерухоме майно вибуло з його володіння, оскільки 13 листопада 2009 року керівник позивача ОСОБА_2 в порушення статуту одноособово прийняла участь в загальних зборах першого відповідача, на яких було прийнято рішення про внесення вказаного майна до статутного капіталу першого відповідача.
Як вказує позивач, 17 грудня 2009 року п’ятим відповідачем без належних правових підстав було здійснено державну реєстрацію права власності на вказану нежитлову будівлю за першим відповідачем, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 17.12.2009 р.
Позивач вважає, що в подальшому укладений між першим та другим відповідачами договір купівлі-продажу вищезазначеного майна від 18 грудня 2009 року, договір іпотеки, укладений між другим та четвертим відповідачами 18 грудня 2009 року, додатковий договір до договору іпотеки від 22 січня 2010 року, договір до договору іпотеки від 24.12.2010 р. та договір оренди нежитлової будівлі, укладений між другим та третім відповідачами 22 грудня 2009 року, є недійсними, оскільки спірне майно вибуло із володіння позивача поза його волею. На думку позивача, його директор не мав повноважень на підписання установчих документів першого відповідача щодо передачі спірного приміщення до статутного капіталу останнього.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення, згідно протоколу № 3 загальних зборів учасників першого відповідача від 13.11.2009 р. було включено питання про прийняття нового учасника товариства із збільшенням статутного капіталу товариства та про розподіл часток у статутному капіталі першого відповідача.
На загальних зборах товариства приймали участь його учасники - ОСОБА_3 та ВАТ "Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд "Стратегічні інвестиції", які у сукупності володіють 100 % голосів. Також на загальних зборах був присутній директор позивача - ОСОБА_2, яка була обрана їх секретарем.
Відповідно до підпунктів "є", "м" пункту 13.4. статуту позивача в редакції, яка діяла на момент проведення загальних зборів учасників першого відповідача, до виключної компетенції загальних зборів учасників позивача відносились вирішення питань про вступ в будь-яке об'єднання та вихід з нього, надання попередньої згоди на укладення угод придбання та/або відчуження об'єкту нерухомого майна товариства.
За приписами статей 98, 145 Цивільного кодексу України, статей 41, 58, 60 Закону України "Про господарські товариства" загальні збори учасників товариства складаються з учасників товариства, які мають кількість голосів пропорційну їх частці в статутному капіталі, або призначених ними представників, збори вважаються повноважними, якщо в них приймають участь учасники, які у сукупності володіють більш як 60 відсотками голосів.
Із протоколу № 3 від 13.11.2009 р. загальних зборів учасників першого відповідача вбачається, що на зборах прийняли участь учасники, які володіють 100 % голосів і на зборах був досягнутий кворум. Рішення на вказаних зборах приймались учасниками першого відповідача, при цьому директор позивача в голосуванні участі не приймала.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи участь на загальних зборах учасників товариства першого відповідача, ОСОБА_2 не перевищувала своїх повноважень, наданих їй статутом товариства, оскільки участі у голосуванні не брала та ніяких рішень про вступ до першого відповідача не приймала.
Таким чином, посилання позивача на порушення директором при укладенні правочину по внесенню спірного нерухомого майна до статутного капіталу першого відповідача вимог ст. 203, ч. 3 ст. 241 Цивільного кодексу України є неправомірними та безпідставними.
Крім того, як зазначено в п. 8 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних в про визнання правочину недійсним»№ 9 від 06.11.2009 р. відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Як зазначено в абз. 2 п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.10.2008 р. «Про практику розгляду судами корпоративних спорів»рішення загальних зборів учасників та інших органів господарського товариства є актами, оскільки ці рішення зумовлюють настання правових наслідків, спрямованих на регулювання господарських відносин, і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Позивач не зазначає, які саме дії ТОВ «Інвест-Проект»він вважає правочином по незаконній передачі директором ОСОБА_2 від імені позивача нерухомого майна до статутного фонду першого відповідача, які здійснені поза волею позивача та конкретну дату коли вони були вчинені.
При цьому, як вже було зазначено, відповідні рішення загальних зборів обох товариств не є правочинами, а є актами вищого органу товариства. Тобто підстави, встановлені Цивільним кодексом України для визнання правочинів недійсними в даному випадку не застосовуються.
За приписами статей 12, 13 Закону України «Про господарські товариства»(в редакції, що діяла станом на 02.11.2005 р. та з урахуванням нової редакції), статті 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником майна, переданого учасниками товариства як вклад до статутного капіталу.
Воля позивача на передачу до статутного капіталу першого відповідача спірної нежитлової будівлі була виражена рішенням загальних зборів учасників позивача, оформленим протоколом від 02.11.2005 р. у повній відповідності до статуту позивача в редакції 2004 року, що була чинною на момент прийняття цього рішення.
Враховуючі викладене, колегія суддів вважає, що перший відповідач правомірно набув право власності на спірну нежитлову будівлю, передану позивачем в якості внеску до статутного капіталу в обмін на корпоративні права.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги рішення господарського суду Харківської області від 10.02.2010 р. у справі № 29/22-10, яким позивачу відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на спірну нежитлову будівлю. Зазначене рішення набрало законної сили.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсним правочину щодо передачі ТОВ "Інвест-Проект" до статутного капіталу ТОВ "Інжсистема" нежитлової будівлі літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р. «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 р. за № 157/6445, до 1 січня 2012 року державна реєстрація права власності та права користування (сервітут) на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; права власності на об'єкти незавершеного будівництва проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у порядку, визначеному Положенням.
Статтею 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що підставою для державної реєстрації прав на нерухоме майно є, зокрема, рішення судів, що набрали законної сили.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24830265 від 17.12.2009 р., виданого п’ятим відповідачем, право власності на нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., за адресою м.Харків, пр. Тракторобудівників, буд. 59/56 зареєстровано за першим відповідачем на підставі рішення господарського суду Харківської області від 04.12.2009 р. у справі №40/313-09.
Таким чином, право власності на нерухоме майно у першого відповідача виникло на підставі рішення господарського суду Харківської області. При цьому, позивачем не надано доказів того, що зазначене рішення на момент проведення державної реєстрації права власності не набрало законної сили або було скасовано в установленому господарським процесуальним законом порядку.
Посилання позивача на порушення при реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за першим відповідачем вимог п. п. 2.2, 3.1, 3.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, є безпідставними, оскільки реєстрація права власності на спірне нерухоме майно на підставі рішення суду не порушує прав та законних інтересів позивача.
Враховуючи вищевикладене, підстави для задоволення вимог позивача про скасування запису 2709 в книзі 1, реєстраційний номер 12617269 про реєстрацію права власності на спірну нежитлову за першим відповідачем задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про визнання недійсним договору іпотеки, укладеного між другим та четвертим відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою НА. за реєстровим номером 14746 від 18.12.2009 р.; визнання недійсним додаткового договору до договору іпотеки від 18.12.2009 р. та визнання недійсним договору до договору іпотеки від 18.12.2009 р., укладених між тими ж сторонами, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статті 627 Цивільного кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що не суперечать законодавству.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Правові підстави визнання недійсним правочину регулюються чинним Цивільним кодексом України, та саме недодержання загальних вимог, додержання яких є необхідними для чинності правочину можуть бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину недійсним та за наявності доведення позивачем такої обставини такі правочини можуть бути визнані судом недійсними.
В постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009 р. № 9 зазначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Вказане кореспондується з положеннями статті 204 цього Кодексу, за якими правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
18 грудня 2009 року між першим та другим відповідачами укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, відповідно до умов якого перший відповідач продав, а другий відповідач купив нежитлову будівлю літ. А-4-6, загальною площею 24140,4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Харків, пр. Тракторобудівників, 59/56.
Відповідно до платіжного доручення № 143 від 21.12.2009 р. другим відповідачем сплачено першому відповідачу вартість придбаного майна за договором в сумі 40 000 000,00 грн.
За приписами статей 209, 210, 334, 657 Цивільного кодексу України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Як встановлено судом першої інстанції, вказаний договір відповідає вимогам закону, оскільки у день його укладення посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою НА за реєстровим номером 14745. А згідно витягу з Державного реєстру правочинів номер 8090773 від 18.12.2009 р. зазначений договір зареєстрований в Державному реєстрі правочинів, номер правочину 3763838.
Отже, другий відповідач правомірно набув право власності на нежитлову будівлю за договором купівлі-продажу, який укладений у відповідності до норм чинного законодавства, оскільки його недійсність прямо не встановлена законом, і в судовому порядку він недійсним не визнаний.
Вимоги про визнання договору купівлі-продажу від 18.12.2009 р. недійсним позивач не заявляє, а ставить під сумнів законність в подальшому укладених договорів.
18 грудня 2009 року між другим відповідачем та четвертим відповідачем укладено договір іпотеки, згідно якого вказане нерухоме майно було передане в іпотеку четвертому відповідачу в забезпечення виконання зобов'язань другого відповідача перед четвертим відповідачем.
Крім того, 22 грудня 2009 року між другим відповідачем та третім відповідачем укладено договір оренди нежитлової будівлі, відповідно до умов якого другий відповідач передав третьому відповідачеві в оренду спірне нерухоме майно.
22 січня 2010 року між тими ж сторонами було укладено додатковий договір до договору іпотеки від 18.12.2009 р., згідно якого розмір основного зобов'язання збільшено.
24 грудня 2010 року до договору іпотеки від 18.12.2009 р. внесено зміни, за якими строк виконання забезпеченого зобов'язання збільшено.
Судом встановлено, що другий відповідач став законним власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу, укладеному 18.12.2009 р. відповідно до приписів цивільного законодавства, що регламентують набуття права власності за договорами.
В подальшому, як законний власник, другий відповідач розпорядився належним йому на праві власності нерухомим майном та передав його в іпотеку четвертому відповідачу за договором іпотеки від 18.12.2009 р.
Судом досліджено, що договір іпотеки від 18.12.2009 р. та договори до договору іпотеки від 22.01.2010 р. та 24.12.2010 р. укладені у встановленій законом формі, майно в іпотеку передавалось законним власником майна. При цьому, укладені договори відповідають вимогам статей 209, 316, 317, 319, 546, 547, 576, 577 Цивільного кодексу України та статтям 3, 5, 15 Закону України "Про іпотеку", що виключає можливість задоволення позовних вимог в частині визнання цих договорів недійсними.
Правомірність набуття права власності першим відповідачем, а в подальшому другим відповідачем на спірне нерухоме майно виключає можливість задоволення позову в частині інших позовних вимог, оскільки державна реєстрація права власності за першим відповідачем на спірне нерухоме майно не порушує прав та законних інтересів позивача, майно якого вибуло з його власності за його вільним волевиявленням в обмін на корпоративні права.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність законних підстав для визнання договорів недійсними, а також порушення його прав у зв'язку з укладенням вищезазначених договорів, а тому підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору іпотеки та договорів до нього, договору оренди відсутні.
Враховуючи те, що інші позовні вимоги позивача, зокрема, до п’ятого відповідача є похідними від вимог про визнання права власності, зазначені вимоги також не підлягають задоволенню.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на порушення його процесуальних прав в зв’язку з тим, що оскаржуване рішення прийняте у відсутності позивача, належним чином не повідомленого про місце та час розгляду справи та незадоволення його клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів та пояснень в обґрунтування своїх позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до статті 64 ГПК України ухвала про порушення провадження по справі, в якій також зазначається про призначення справи до розгляду та про час та місце проведення судового засідання, надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою.
Позивач, звертаючись з позовом до суду, в позовній заяві вказав своє місцезнаходження: 65007, м. Одеса, вул. Водопровідна, 16.
Ухвалу про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду від 28 липня 2011 року надіслано господарським судом Харківської області у той же день відповідно до п. 3.5.11 розділу 3 Інструкції з діловодства в господарських судах України, про що свідчить відповідний штамп суду з відміткою про відправку зазначеної ухвали та поштові повідомлення, повернуті на адресу суду.
А відповідно до п. 3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18.09.1997 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Посилання позивача на неповідомлення про час та місце проведення судового засідання арбітражного керуючого, також не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки арбітражний керуючий є представником позивача у розумінні ст. ст. 28, 57 ГПК України, ст. ст. 3-1, 17, 24, 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст. ст. 28, 50 ЦК України, та не наділений окремим процесуальним статусом відмінним від статусу самої юридичної особи, яку він представляє - ТОВ «Інвест-Проект».
Крім того, про обізнаність позивача про призначення справи до розгляду свідчить заява його представника, подана через канцелярію господарського суду Харківської області 01.09.2011 р. А тому позивач мав можливість надати додаткові докази та пояснення в обґрунтування своїх позовних вимог, які він мав за необхідне надати суду. А статтею 75 Господарського кодексу України передбачено право суду розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Таким чином, колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції процесуальних прав позивача.
На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, не доведені належними доказами, тоді як господарським судом першої інстанції в повній мірі з’ясовані та правильно оцінені обставини у справі та ухвалене ним рішення є обґрунтованим, у зв’язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 33, 43, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 01.09.2011 р. у справі №5023/6246/11 залишити без змін.
Головуючий суддя Черленяк М.І.
Суддя Білоконь Н.Д.
Суддя Пелипенко Н.М.
Повний текст постанови по справі підписаний 11 жовтня 2011 року.