У х в а л а

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 25 грудня 2007 кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 квітня 2007 року,

в с т а н о в и л а:

вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 01 лютого 2007 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця міста Мелітополя Запорізької області, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за:

-         ч. 4 ст. 296 КК України до позбавлення волі на строк 3 роки позбавлення волі;

- ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь:

-          потерпілого ОСОБА_1 6579 (шість тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) гривень 88 копійок на відшкодування матеріальної та моральної шкоди;

- потерпілої ОСОБА_2 1000 (одну тисячу) гривень на відшкодування моральної шкоди;

- виконавчого комітету Мелітопольської міської ради 328 (триста двадцять всім) гривень 05 копійок витрат на лікування потерпілого.

Апеляційний суд Запорізької області своєю ухвалою від 16 квітня 2007 року вирок змінив і на підставі ст. 75 КК України звільнив ОСОБА_3 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки, та поклав на нього передбачені ст. 76 КК України обов'язки не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи, повідомляти ці органи про зміну місця проживання чи роботи, періодично з'являтись туди для реєстрації.

У решті вирок залишив без зміни.

Як зазначено у вироку, 02 липня 2003 року близько опівночі ОСОБА_3 неподалік будинку № 63, розташованого в 3-му провулку Бадигіна в місті Мелітополі, грубо порушив громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, з особливою зухвалістю вистрілив із своєї мисливської рушниці в ґрунт біля ніг потерпілої ОСОБА_2, внаслідок чого камінець щебеня, в який влучила картеч, відскочив й поранив їй ногу, спричинивши легкі тілесні ушкодження.

Через деякий час після цього в кінці зазначеного провулка ОСОБА_3 з близької відстані вистрілив з тієї ж рушниці в автомобіль ВАЗ 2108, за кермом якого знаходився потерпілий ОСОБА_1, внаслідок чого спричинив останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити без зміни вирок суду першої інстанції. Своє прохання обґрунтовують тим, що апеляційний суд не навів переконливих доводів на користь пом'якшення покарання, не врахував тяжкість злочинів та зухвалу поведінку засудженого під час їх вчинення, спрямованість одного з цих діянь проти життя та здоров'я людини, а також не зважив на те, що засуджений не розкаявся у вчиненому, а намагався протягом розгляду справи ввести суд в оману.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора Опанасюка О.В. про скасування ухвали з наведених у касаційній скарзі підстав, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_3 у скоєнні інкримінованих йому злочинів відповідають фактичним обставинам справи і обґрунтовані зібраними у справі доказами в їх сукупності.

Подія злочину, доведеність винуватості та правильність кваліфікації злочинних дій ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 122 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Разом з тим рішення апеляційного суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням не можна визнати обґрунтованим та справедливим, оскільки суд, хоча й послався в ухвалі на тяжкість вчинених ОСОБА_3 злочинів та дані про його особу, однак фактично не врахував значимість та вагомість цих обставин.

Зокрема, поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_3 вчинив два умисні злочини, один з яких віднесений законом до категорії тяжких злочинів. Протягом короткого відтинку часу він двічі використав зброю проти людей в обстановці, яка не давали для цього підстав, стріляв у ОСОБА_1 з близької відстані, майже впритул. Не зважив на наслідки злочину, як-от, отримання потерпілими тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості внаслідок застосування зброї.

Поза увагою залишено й те, що після злочину ОСОБА_3 не змінив свого ставлення до вчинених ним дій та не відшкодував завдану шкоду в повному обсязі.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення апеляційного суду про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним постійного контролю при звільненні від відбування покарання з випробуванням, не відповідає ступеню тяжкості вчинених ним злочинів та даним про його особу, у зв'язку з чим не може залишатись в силі. Воно підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Тому доводи касаційної скарги потерпілих підлягають частковому задоволенню.

Якщо за наслідками розгляду справи апеляційний суд дійде висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 в інкримінованих йому злочинах і погодиться з кваліфікацією цих дій, то призначене покарання слід визнати явно несправедливим внаслідок м'якості.

Керуючись ст.ст. 394-396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 квітня 2007 року щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд у той же суд в іншому складі суду.

судді:

Філатов В.М.                          Косарєв В.І.                           Гриців М.І.