У х в а л а

Іменем   України

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 26 лютого 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на судові рішення щодо ОСОБА_2

Вироком Єнакіївського міського суду Донецької області від 16 червня 2007 року

засуджений за ст. 286 ч.1 КК України на 2 роки обмеження волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України суд вирішив звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановив засудженому іспитовий строк тривалістю 2 роки.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_2 - витрати за лікування потерпілої в сумі 644 гривень 88 коп., моральну шкоду на користь ОСОБА_3 в сумі 2 500 гривень, матеріальну і моральну шкоду на користь ОСОБА_4 в сумі 500 та 2 000 гривень відповідно, а також матеріальну та моральну шкоду на користь ОСОБА_5 в сумі 12 709 грн. 46 коп. і 1 000 гривень відповідно.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 вересня 2007 року цей вирок залишено без зміни.

30 жовтня 2007 року постановою Єнакіївського міського суду Донецької області ОСОБА_2 було звільнено від покарання на підставі ст. 1 п. “б” Закону України від 19 квітня 2007 року “Про амністію”.

ОСОБА_2 визнано винуватим у тому, що 05 вересня 2006 року, приблизно о 17 годині, керуючи автомобілем ЗАЗ-ДЕУ, під час руху по вулиці без назви в сторону перехрестя з вул. Щербакова у м. Єнакієве Донецької області, він порушив вимоги п.16.11 Правил дорожнього руху України, не пропустивши автомобіль Шевроле-Лачетті під керуванням водія ОСОБА_4, який рухався по головній дорозі, у зв'язку з чим допустив зіткнення з автомобілем потерпілого. В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля Шевроле-Лачетті потерпіла ОСОБА_3 отримала середньої тяжкості тілесне ушкодження.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_2 вирок та ухвалу і направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на однобічність судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи і порушення судом першої інстанції КПК України при постановленні вироку.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі захисника доводи, колегія суддів вважає, що ця скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Касаційними підставами для скасування або зміни рішень судів першої та апеляційної інстанцій, відповідно до положень, зазначених у ч.1 ст. 398 КПК України, можуть бути, зокрема, істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

В частині застосування кримінального закону відносно ОСОБА_2, на думку колегії суддів, висновок суду першої інстанції про необхідність кваліфікації дій засудженого за ст. 286 ч.1 КК відповідає дослідженим в судовому засіданні доказам, яким суд дав належну оцінку.

Із змісту показань самого ОСОБА_2, які він давав і в ході досудового слідства, і в судовому засіданні, видно, що він хоч і не визнавав себе винуватим у вчиненні злочину, однак не заперечував того, що був учасником цієї дорожньо-транспортної пригоди. Також засуджений не заперечував, що йому було відомо про те, що він рухається по другорядній дорозі, а під'їжджаючи до перехрестя бачив дорожній знак “Дати дорогу”.

Дані долученої до матеріалів справи постанови Єнакіївського міського суду Донецької області від 18 вересня 2006 року указують, що в ході розгляду матеріалу щодо притягнення водія ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило настання дорожньо-транспортної пригоди, він також не заперечував факту вчинення цього правопорушення, у зв'язку з чим на нього було накладено відповідне адміністративне стягнення.

Після порушення кримінальної справи по факту ДТП, під час першого допиту у якості підозрюваного, як убачається із змісту протоколу від 11 грудня 2006 року, ОСОБА_2 указав, що він не знає чи знаходився хто-небудь у автомобілі потерпілого, а оскільки не бачив щоб хтось із нього виходив, то вважає, що пасажирів не було. Надалі ОСОБА_2 продовжував стверджувати, що у автомобілі Шевроле-Лачетті окрім водія ОСОБА_4 інших осіб не було.

Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні дав показання про те, що у керованому ним автомобілі на передньому сидінні знаходилась його мати ОСОБА_3, а позаду - молодший брат. На перехресті автомобіль засудженого не пропустив його, у зв'язку з чим сталося зіткнення, в результаті якого брат сильно злякався, а мати вдарилась головою, тому до приїзду працівників ДАІ вони залишили місце подій і пішли додому.

При перевірці матеріалів справи встановлено, що аналогічного змісту пояснення водій ОСОБА_4 давав як відразу після дорожньо-транспортної пригоди, так і в ході всього досудового слідства. Із показаннями потерпілого ОСОБА_4 узгоджуються і показання його матері - потерпілої ОСОБА_3

Достовірність показань потерпілих в суді також підтвердив свідок ОСОБА_6, який як черговий патрульно-постової служби на місці події здійснював оформлення дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно даних наявного у матеріалах справи висновку автотехнічної експертизи № 6601/18 від 18 грудня 2006 року дії водія ОСОБА_2 не відповідали вимогам дорожнього знаку 2.1 “Дати дорогу” та п. 16.11 Правил дорожнього руху України і знаходились у причинному зв'язку із настанням цієї ДТП. При цьому водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості уникнути зіткнення шляхом виконання п. 12.3 ПДР України.

За змістом висновку експерта № 1016/352 від 04 грудня 2006 року виявлене у пасажира ОСОБА_3 тілесне ушкодження у виді струсу головного мозку з розвитком вегето-судинної дистонії по гіпертонічному типу, астенічного синдрому, виникло від дії тупих предметів і відноситься до категорії середньої тяжкості.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дослідивши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку і цілком обґрунтовано визнав недостовірними показання ОСОБА_2 стосовно відсутності потерпілої ОСОБА_3 в автомобілі під час зіткнення, розцінивши це як обраний засудженим спосіб захисту від пред'явленого обвинувачення.

Кваліфікація дій ОСОБА_2 за ст. 286 ч.1 КК України є правильною.

Питання призначення засудженому покарання правильно вирішено судом першої інстанції згідно положень ст. 65 КК України. Також відповідає вимогам закону вирішення судом питання застосування до ОСОБА_2 амністії.

Що стосується посилань захисника на неповноту і однобічність судового слідства, а також невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, то їх перевірка до компетенції касаційного суду не відноситься. В той же час, зміст долученої до справи ухвали апеляційного суду свідчить, що аналогічного змісту посилання захисник наводив у своїй апеляції, і вони перевірялись в апеляційній інстанції, але не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим в ухвалі апеляційного суду наведено відповідні мотиви прийнятого рішення.

В ході перевірки не знайшли об'єктивного підтвердження доводи захисника стосовно порушення судом першої інстанції положень КПК України, у тому числі під час складання вироку. Інших істотних порушень кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований вирок по справі не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

відмовити у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2.

Судді:

Кліменко М.Р.                Філатов В.М.               Федченко О.С.