У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/12205/24

№ 1-кп/183/2127/24

12 грудня 2024 року                                                                        м. Самар

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області, у складі

головуючого судді                                         ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання                 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадженню №42023041110000500 стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, маючого середню освіту, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, перебуває на посаді солдата резерву 4 взводу резерву рядового складу 2 роти резерву рядового складу військової частини НОМЕР_1 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурора                                 ОСОБА_4

обвинуваченого                         ОСОБА_3 ,

захисника                                 ОСОБА_5 ,

встановив:

У провадженні суду перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального провадження, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Обвинуваченому ОСОБА_3 06 листопада 2024 року слідчим суддею Кіровського районного суду м. Дніпропетровська обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 01 січня 2025 року.

Прокурор заявила клопотання про продовження раніше обраного ОСОБА_3 запобіжного заходу тримання під вартою, вказавши, що є всі підстави для продовження строку тримання під вартою ще на 60 днів, оскільки ризики, які були враховані судом при обрані їй запобіжного заходу тримання під вартою, на сьогодні не змінилися.

Прокурор вказала, що у відповідності до ст. 177 КПК України, метою продовження запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинувачуваним ОСОБА_3 покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

- переховуватися від органу досудового розслідування та суду, що підтверджується, тим що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину за який, передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, у зв`язку із чим розуміючи тяжкість понесення покарання у разі визнання обвинувачуваного винним у вчиненні інкримінованого злочину, останній може переховуватись від органу досудового розслідування та суду з метою уникнення понесення покарання.

- незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, що підтверджується тим, що обвинувачуваний може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на безпосередніх свідків, у тому числі шляхом вмовляння, залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій. Зазначає, що ризик незаконного впливу на свідків залишається актуальнім з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме усно шляхом допиту особи-в судовому засіданні відповідно до положень ст. 23 КПК України. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями наданими слідчому прокурору, або посилатися на них відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України.

Тобто ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, айв подальшому на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.

- вчинити інші кримінальні правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, підтверджується тим, що обвинувачуваному загрожує до 10 років позбавлення волі, з метою ухилення від покарання у разі визнання його винним або від кримінального переслідування, існує реальна можливість вчинити злочин, передбачений ст. 407 КК України.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_3 покладається необхідність запобігання спробам переховуватися від органу досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж провадженні з метою ухилення від кримінальної відповідальності, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиненні іншого кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 ПІК України установлено, що підставою застосування запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_3 , є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним злочину, який в аспекті кримінально-правової кваліфікації відноситься до категорії тяжких, та санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років. Таким чином, ОСОБА_3 , побоюючись тяжкості покарання, яке може бути застосоване до нього судом в разі визнання винуватим, може переховуватись від органу досудового розслідування, суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того, згідно з ч. 7 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Також, слід зазначити, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Захисник зазначила, що заперечує у задоволенні клопотання про продовження строку тримання під вартою, вважає, що клопотання не обґрунтоване, носить характер припущення, доказів ризиків не має, не вказано яким чином може ОСОБА_3 може впливати на свідків. Ризик вчинення злочинів відсутній, не обґрунтовано, вчинив вперше, просить застосувати домашній арешт, та врахувати, що ОСОБА_3 має захворювання.

Обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що підтримує позицію захисника, просить врахувати, що він є інвалідом.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи подане прокурором клопотання, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

За положеннями ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання доцільності продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою, суд виходить з того, що останній обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, яке у відповідності до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого, у разі визнання обвинуваченого винуватим, останньому може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду кримінального провадження, ОСОБА_3 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин суд вважає, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду, враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_3 у разі визнання останнього винуватим у пред`явленому обвинувачені; ризик незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; та ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального провадження.

Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що підтверджень наявності у ОСОБА_3 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано. За таких обставин, суд доходить переконання, що будь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів станом на дату розгляду вказаного питання не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_3 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є підставою для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою.

Захисником будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано.

До того ж, згідно з ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.

Запобіжний захід, визначений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, є тримання під вартою.

Ця норма має імперативний характер, тому суд зобов`язаний її дотримуватися у всіх випадках вирішення питання про обрання, скасування, зміну або продовження запобіжного заходу.

Тому, на переконання суду, оскільки на цей час продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_3 під вартою в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

Розглядаючи питання щодо застосування застави, суд виходить з того, що ч. 3 ст. 183 КПК України покладає на слідчого суддю, суд обов`язок при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Зокрема, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України (ч. 4 ст. 183 КПК України).

Таким чином, враховуючи вказані вище обставини та особу обвинуваченого, заслухавши прокурора, вислухавши думку захисника, обвинуваченого, суд приходить до висновку, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_3 відповідно до вимог ст. ст. 177, 178, 183 КПК України необхідно продовжити до 10 лютого 2025 року без визначення розміру застави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 197 КПК України, суд ,-

постановив :

Клопотання прокурора про продовження ОСОБА_3 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Продовжити ОСОБА_3 дію раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 10 лютого 2025 року включно.

Копію ухвали направити для виконання начальнику гауптвахти ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня проголошення повного тексту ухвали.

Повний текст ухвали оголошено 13 грудня 2024 року о 13 год. 30 хв.

Суддя         ОСОБА_1