Справа № 156/569/24

Провадження № 2/163/274/24

ЛЮБОМЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2024 року Любомльський районний суд Волинської області

складі головуючого судді Павлуся О.С.

з участю секретаря Семенюк К.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Андрейчука С.В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дитини,

в с т а н о в и в :

У позовній заяві позивач ОСОБА_1 просить ухвалити рішення про позбавлення відповідача ОСОБА_3 батьківських прав стосовно неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнути на утримання дочки аліменти в розмірі 1/4 частки від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 12.07.2016 по 16.11.2022 з відповідачем перебував у зареєстрованому шлюбі, у період якого у них народилася дочка ОСОБА_4 . Починаючи з 2020 року з відповідачем почали проживати окремо, при цьому донька залишилася проживати разом із ним. Відповідач перестала приймати будь-яку участь у вихованні та утриманні дочки, перестала цікавитись її життям. Тобто з 2020 року він самостійно займається вихованням, утриманням дочки, займається її навчальним процесом, лікуванням в разі необхідності, забезпечує одягом та усім необхідним, сприяє всебічному розвитку дитини відповідно її віку. Зазначене свідчить, що відповідач давно ухилилась від виконання своїх батьківських обов`язків, а перебування її у статусі юридичного материнства суперечить інтересам дитини та чинить перешкоди у реалізації прав та гарантій дитини. Відповідач є працездатною, здоровою та молодою жінкою, тому спроможна приймати участь в утриманні дитини шляхом сплати аліментів.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні пояснив, що з відповідачем розлучився через подружню зраду останньої, дитину вона залишила і нею не цікавиться, місце перебування відповідача йому невідоме. При вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Представник відповідача адвокат Андрейчук С.В. позов підтримав з наведених у ньому підстав та просив його задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, хоча про час і місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку за зареєстрованим місцем проживання.

Представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Поромівської сільської ради на розгляд справи в суд не з`явився.

Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 12 липня 2016 року, який розірваний рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 16 листопада 2022 року в справі № 163/1357/22 за позовом ОСОБА_1 .

У період шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва серії НОМЕР_1 .

Відповідно до довідок Бортнівської початкової школи Поромівської сільської ради Володимир-Волинського району Волинської області від 18.04.2024 та від 08.05.2024 малолітня ОСОБА_4 навчається у цій початковій школі (на дату видачі довідок - у 2 класі), її вихованням займається батько ОСОБА_1 , а матір ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не приймає, школу не відвідує, не цікавиться успішністю дитини, її поведінкою.

У характеристиці Бортнівської початкової школи зазначено, що ОСОБА_4 повністю забезпечена шкільним приладдям, необхідними речами для навчального процесу. Рідні приділяють належну увагу вихованню дитини.

23 квітня 2024 року за зверненням позивача ОСОБА_1 комісією служби у справах дітей Поворської сільської ради було проведено обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 , за результатами якої складено відновідний акт. У акті зазначено, що ОСОБА_4 проживає у сім`ї в складі шести чоловік, серед яких батько ОСОБА_1 ; для ОСОБА_4 відведено окрему кімнату, яка обставлена меблями і усім необхідним для навчання та виховання; ОСОБА_6 самостійно виховує дочку, колишня дружина участі у вихованні дочки не приймає.

Рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради від 31 липня 2024 року № 71 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача ОСОБА_3 стосовно її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Такий висновок службою у справі дітей зроблений на підставі вищенаведених доказів.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка бабуся позивача ОСОБА_7 суду показала, що на даний час проживають утрьох: вона, онук ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_4 . Відповідач залишила дитину ще у 2020 році та з цього часу жодного разу вони її не бачили і місце її перебування їм невідоме. Вона сама здійснює догляд за дитиною, а позивач забезпечує дитину усім необхідним, дбає про навчання та лікування. Відповідач жодного разу не телефонувала, а її родичі на контакт не виходять.

Частиною 3 статті 51 Конституції України гарантовано, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із статтею 5 СК України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї. Держава створює людині умови для материнства та батьківства, забезпечує охорону прав матері та батька, матеріально й морально заохочує, підтримує материнство та батьківство. Держава забезпечує пріоритет сімейного виховання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про позбавлення батьківських прав одного з батьків чи відразу обох батьків.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Згідно із ч.1 ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.

За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі (ч.2 ст.181 СК України).

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (за ч.3 ст.181 СК України).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

У постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що «ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками».

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду: від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Таким чином, позбавлення батьківських прав слід розглядати, як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків. Виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). У зв`язку із цим, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

При цьому необхідно впевнитися не лише у невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько (мати) ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивач та його представник до позову додали лише рішення суду про розірвання шлюбу, довідки та характеристику з місця навчання малолітньої ОСОБА_4 , один акт обстеження умов проживання дитини від 23 квітня 2024 року та показання свідка ОСОБА_7 .

Оцінюючи кожен із зазначених доказів окремо та їх сукупність, суд зазначає про таке.

Позивач стверджує, що відповідач залишила дитину ще у 2020 році та з цього часу вона дитиною жодного разу не цікавилась, місце перебування відповідача йому невідоме.

Аналогічні свідчення дала свідок ОСОБА_7 , яка позивачу доводиться близьким родичем.

Проте такі пояснення позивача і показання свідка самі по собі не свідчать про умисність дій відповідача як матері дитини по ухиленню від виконання батьківських обов`язків.

У доданому до позову рішенні суду від 16 листопада 2022 року про розірвання шлюбу зазначена адреса місця проживання відповідача: АДРЕСА_2 , за яким вона в рамках справи про розірвання шлюбу отримала від суду відповідні процесуальні документи.

Суд звертає увагу на те, що із позовом про розірвання шлюбу позивач звернувся саме до Любомльського районного суду, юрисдикція якого поширюється на територію місця проживання відповідача, а не до суду за своїм місцем проживання (Іваничівського районного суду) в порядку альтернативної підсудності (ч.2 ст.28 ЦПК України).

Тобто, адреса місця проживання відповідача позивачу достеменно була відома ще навіть до його звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу.

Однак, всупереч вимог ч.1 ст.81 ЦПК України позивач не здобув і не надав суду жодного доказу з місця проживання відповідача, який би характеризував відповідача і надав можливість встановити її умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків.

За відсутності таких доказів, суд вбачає обґрунтовані сумніви у такій поведінці відповідача, адже через відсутність цих доказів не виключається існування об`єктивних причин неможливості виконання відповідачем батьківських обов`язків (наприклад, тяжка хвороба, безвісне зникнення тощо).

Обставин, які б перешкоджали позивачу здобути і надати суду такі докази, по справі не встановлено і для цього позивач мав більш як достатньо часу.

Свідок ОСОБА_7 є близьким родичем позивача, а відтак не виключається її певна заінтересованість у результатах розгляду справи, через що її лише одних свідчень не достатньо на підтвердження існування обстав, які є предметом доказування у цій справі. Про допит інших незалежних свідків сторона позивача не заявляла.

Також суд враховує, що жодного судового повідомлення в рамках цієї справи відповідач не отримала, усі поштові відправлення повернулись до суду за закінченням терміну зберігання, що лише підсилює сумніви суду щодоумисності її дій стосовно невиконання батьківських обов`язків.

Обстеження умов проживання дитини проводилося лише один раз у квітні 2024 року за заявою позивача.

До цього жодних дій, спрямованих на захист прав малолітньої дочки, у тому числі стягнення аліментів з відповідача на утримання дитини, позивач не вчиняв.

Як зазначив в судовому засіданні сам позивач, у цьому він раніше не мав потреби.

Свідок ОСОБА_7 на запитання суду фактично підтвердила, що цей позов поданий з метою уникнення позивача від мобілізації.

Після надання пояснень, дослідження доказів і допиту свідка, позивач у підсумку в судових дебатах у вирішенні заявлених ним вимог поклався на розсуд суду.

За викладених обставин суд ставить під сумнів, що даний позов поданий у найкращих інтересах дитини, а наведені у позові обставини відповідають критеріям достовірності.

Згідно з ч.ч.4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Зі змісту затвердженого рішенням виконавчого комітету Поромівської сільської ради від 31 липня 2024 року № 71 висновку про доцільність позбавлення батьківських прав вбачається, що він ґрунтується виключно на тих самих доказах, що додані до цього позову і власне на усних повідомленнях позивача. Жодних даних і доказів про умисне ухилення відповідачем ОСОБА_3 від виконання батьківського обов`язку з утримання та виховання дочки ОСОБА_4 у висновку не зазначено. Цей орган опіки і піклування не взаємодіяв із місцевими органами влади, зокрема, таким же органом з метою з`ясування дійсної поведінки відповідача стосовно малолітньої дочки, її життєвих обставин та елементарної характеристики, а обмежився виключно наданими позивачем документами.

Суд звертає увагу на те, що орган опіки та піклування, надаючи висновок в порядку ст.19 СК України, повинен впевнитися не лише у невиконанні батьками обов`язків по вихованню та утриманні дитини, а також встановити, що батько (мати) ухиляється від виконання батьківського обов`язку свідомо, тобто, систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.

Доказів того, що до відповідача застосовувались будь-які заходи впливу та попередження, матеріали справи не містять та у висновку органу опіку піклування не зазначені.

З наведених підстав суд вважає, що наданий суду висновок носить виключно формальний характер, складених без достатнього обґрунтування та при неповному з`ясуванні усіх обставин, а тому до уваги не приймається.

Згідно із ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1, 2 ст.89 ЦПК України).

На підставі досліджених в справі доказів, суд за своїм внутрішнім переконанням, надавши оцінку кожному доказу окремо та їх сукупності, дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог в цілому, оскільки обставини, на які позивач покликається як на підстави заявлених позовних вимог, не підтверджені достатніми і достовірними доказами.

Таким чином, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

У зв`язку з відмовою в позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та стягнення аліментів на її утримання відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення протягом 30 днів з дня складання його повного тексту може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду.

Інформація про сторін:

позивач - ОСОБА_1 ; місце проживання - АДРЕСА_1 ; РНОКПП - НОМЕР_2 ;

відповідач - ОСОБА_3 ; місце проживання - АДРЕСА_2 ; РНОКПП - НОМЕР_3 .

Дата складання повного тексту рішення - 23 грудня 2024 року.

Головуючий : суддя О.С.Павлусь