Головуючий по 1-й інстанції: Василишин А.Р. Справа № 22-а-10/07 Господарський суд Рівненської області ряд.ст.зв. № 33
Справа № 2/191
Доповідач: Олендер І.Я.
ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
25 лютого 2008 року м. Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду
в складі:
головуючого-судді Олендера І.Я.,
суддів Пліша М.А., Шавеля Р.М.,
при секретарі Сютик Н.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги державної податкової інспекції у м. Рівне, представника державного казначейства України Курбая Олександра Віталійовича, представника державного казначейства України Пашун Лариси Миколаївни на постанову Господарського суду Рівненської області від 07 березня 2007 року по справі за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Рівне, головного управління Державного казначейства України, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Оптова рибна компанія», підприємство «Рівнепрофекс» про відшкодування шкоди ,-
в с т а н о в и л а :
07 березня 2007 року Господарським судом Рівненської області прийнято постанову по справі № 2/191 за адміністративним приватного підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Рівне, Головного управління державного казначейства у рівненській області, Державного казначейства України, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю „Оптова рибна компанія”, підприємство „Рівнепрофекс” про відшкодування шкоди, якою позовні вимоги було задоволено та стягнуто на користь позивача 66 100 гривень 50 копійок з Державного бюджету України шкоди завданої внаслідок неправомірних дій ДПІ у м.Рівне.
Прийняту постанову суд мотивував тим, що внаслідок дій відповідача ДПІ у м.Рівне по вилученню у позивача цукру, а потім його бездіяльність щодо повернення такого позивачу призвзели до зникнення вилученого цукру, внаслідок чого поверення такого позивачу стало неможливим. Безділяність ДПІ у м.Рівне щодо повернення цукру позивачу є протправною та внаслідок такої позивачу завдано матеріальної шкоди, сума якої з огляду на середню ціну на цукор у роздрібній торговій мережі в лютому 2007 року ( така становила 3 грн. 33 коп. за 1кг.) складає 66 100 грн. 50 коп.
Вказану постанову в апеляційному порядку оскаржили відповідачі, представник яких в своїх апеляційних скаргах покликаються на те, що оскаржувана постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права та матеріального права, в зв'язку з чим просять постанову скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі відповідач - державна податкова інспекція у м. Рівне покликається на те, що судом першої інстанції неправомірно зроблено висновок на рахунок того, що відповідачем не надано жодних доказів стосовно вжиття певних дій щодо отримання інформації про прийняття касаційної скарги на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 31 травня 2006 року, оскільки скаржником подавалися докази звернення до Вищого адміністративного суду України, а саме лист ДПІ у м. Рівне за № 9754/10-15 від 05 березня 2007 року (копія завірена належним чином подавалася під час судового засідання). Крім того, суд першої інстанції всупереч клопотанню про залучення до справи відповідача - ДПІ у м. Рівне не здійснив ніяких дій і не надав належну оцінку даному клопотанню. У свою чергу, суд зазначає, що безпідставне вилучення у позивача цукру податковою міліцією державної податкової інспекції у м. Рівне - це дія податкової інспекції, що обмежило право позивача на продаж цукру, при цьому не беручи до уваги постанови Рівненської обласної санітарно-епідеміологічної станції про заборону здійснення реалізації даного цукру.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі відповідач - представник Державного казначейства України Курбай О.В. покликається на те, суддею господарського суду Рівненської області Василишиним А.Р. було порушено ст. 49 КАС України, зокрема у вказаній статті визначено, що особи, які беруть участь у справі мають рівні процесуальні права і обов'язки. Однак, на адресу Державного казначейства України не було направлено навіть позовної заяви, в зв'язку з чим останній був позбавлений можливості надати суду свої заперечення, пояснення, доводи, подавати докази, висловлювати свою думку з питань, що виникають під час розгляду справи.
Як на доводи в своїй апеляційній скарзі відповідач - представник Державного казначейства України Пашун Л.М. покликається на те, що суд першої інстанції не вірно застосовував п. 2 ст. з Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», оскільки як вбачається з матеріалів справи вилучений у приватного підприємця ОСОБА_1 цукор-пісок не був звернений в доход держави.
Сторони та треті особи в судове засідання не явились, хоча належним чином були повідомлені про час, дату та місце апеляційного розгляду, тому на підставі ч.4 ст.196 КАС України такий проведено у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Розглядаючи спір та приймаючи постанову про задоволення позову суд першої інстанції підставно і обґрунтовано виходив із вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», і на підставі досліджених доказів прийшов до вірного висновку про стягнення з Державного казначейства України завданої шкоди приватному підприємцю ОСОБА_1 в сумі 66 000 грн. 00 коп.
Так судом першої інстанції правильно на підставі наявних доказів, встановлено, що відділом податкової міліції державної податкової інспекції у м. Рівне з автомашини МАЗ з напівпричепом НОМЕР_1 та НОМЕР_2 вилучено для встановлення відповідності вантажу супровідним документам 160 паперових мішків по 50 кг. із сипучою кристалічною речовиною білого кольору зі смаком цукру та 237 поліпропіленових мішків по 50 (п'ятдесят) кг. із сипучою кристалічною речовиною білого кольору зі смаком цукру загальною вагою 19 850 кг., що підтверджується протоколом огляду місця події від 9 серпня 2002 року (том 1; а.с. 10-11). Дана речовина була цукром що належав позивачу.
Звідси правильним є висновок суду про те, що даний цукор куплений приватним підприємем ОСОБА_1 у приватного підприємця ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 8 серпня 2002 року (том 1; а.с. 7), рахунком-фактурою від 8 серпня 2002 року (том 1; а.с. 8), накладною та податковою накладною від 8 серпня 2002 року (том 1; а.с. 9).
Також на думку колегії суддів, з огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на даний час цукор втрачено (викрадено з місця зберігання зі складу третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю „Оптова рибна компанія” ) і 14 листопада 2003 року порушено кримінальну справу по факту крадіжки 19 850 кг. цукру-піску зі складу третьої особи за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 185 КК України (том 2; а.с. 72).
Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
За таких обставин, дії працівників податкової міліції державної податкової інспекції у м. Рівне, що виразились у інших процесуальних діях, в даному випадку, безпідставному вилученні а згодом бездіяльності, щодо повернення, приватному підприємцю ОСОБА_1 цукру, обмежили право останнього на продаж даного цукру, призвели до його втрати, що прямо вказують на заподіяння такому матеріальної шкоди.
Судом першої інстанції правильно встановлено з огляду на матеріли справи, що вилучений цукор перебував у розпорядженні ГВПМ державної податкової інспекції у м. Рівне.
Таким чином дії державної податкової інспекції у м. Рівне по вилученню цукру, а потім бездіяльність по поверненню позивачу вилученого цукру врешті-решт призвели до того, що з часом цукор зник, і відповідно, його повернення стало неможливим. Що правильно встановлено судом першої інстанції.
Крім того, правильний є висновок суду першої інстанції, з огляду на те, що бездіяльність державної податкової інспекції у м. Рівне, щодо повернення цукру позивачу є протиправною поведінкою, яка в подальшому призвела до нанесення підприємцю ОСОБА_1 шкоди втратою товару.
Судом першої інстанції правильно взято до уваги вимоги ч. 1 та ч. 4 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», згідно яких відшкодування шкоди у випадках передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Вартість майна визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди.
За таких обставин та з огляду на подану довідку про середню ціну на цукор у роздрібній торговій мережі в лютому 2007 року, яка становила 3 грн. 33 коп. за 1кг., суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сума завданої шкоди складає 66 100 грн. 50 коп.
Також колегія суддів вважає, що порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо належного повідомлення Державного казначейства України про час,дату та місце розгляду справи, не призвело до непрвильного вирішення справи по суті, а оскільки відповідно до вимог ч.4 ст.202 КАС України підставами для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, то в даному випадку з цієї підстави судове рішення скасуванню не підлягає.
З огляду на вище вказане, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст.2,10,11,71,72,138,143,159,161-163 КАС України, доводи апеляційних скарг її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції не має.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги державної податкової інспекції у м. Рівне, представника державного казначейства України Курбая Олександра Віталійовича, представника державного казначейства України Пашун Лариси Миколаївни залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Рівненської області від 07 березня 2007 року по справі за адміністративним позовом суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у м. Рівне, головного управління Державного казначейства України, треті особи товариство з обмеженою відповідальністю «Оптова рибна компанія», підприємство «Рівнепрофекс» про відшкодування матеріальної шкоди, - без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення.
На ухвалу апеляційного суду може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після проголошення, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя : І.Я.Олендер
Судді: М.А.Пліш
Р.М.Шавель