ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
29000, м. Хмельницький, Майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98
_________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
|
"28" лютого 2008 р. |
Справа № 19/8839 |
За позовом Приватного підприємця ОСОБА_1с. Терлівка Летичівського району
до Приватного підприємця ОСОБА_2с. Терлівка Летичівського району
третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний підприємець ОСОБА_3смт. Летичів
про усунення перешкод у користуванні вагончиком, що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району шляхом зобов'язання відповідача забрати з вагончика все своє майно та передати позивачу ключі від вагончика та зобов'язання відповідача передати вагончик
за зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_2с. Терлівка Летичівського району
до Приватного підприємця ОСОБА_1с. Терлівка Летичівського району
про визнання права власності на майно
Суддя Розізнана І.В.
Представники:
позивача: ОСОБА_4. - за дорученням від 27.10.07р.
відповідача: ОСОБА_5. - за довіреністю від 12.12.07р.третьої особи: не з'явився
З перервою в судовому засіданні.
В судовому засіданні згідно ч.2 ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач за первісним позовом та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, та наполягають на їх задоволенні. Зазначають, що позивач надала відповідачу у користування вагончик, який купила у ПП ОСОБА_3., щоб він торгував в с. Снітівка Летичівського району, без будь-якої оплати на нормальних товариських взаємовідносинах. З вересня 2006р. домовленість між позивачем та відповідачем була розірвана, однак відповідач на усні вимоги позивача відмовився повернути вагончик.
Відповідач за первісним позовом та його представник в судовому засіданні проти позову заперечують.
Позивач за зустрічним позовом та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримують, вважають, що вагончик є спільною частковою власністю його та ПП ОСОБА_1., однак остання відмовляється розділити спірний вагончик шляхом визначення частки кожного у спільній власності. При цьому посилаються на те, що дії, пов'язані з перевезенням, встановленням та оформленням даного вагончика здійснювались за рахунок ОСОБА_2., ніяких грошових, витрат, пов'язаних з зазначеними діями ОСОБА_1. не несла. Зазначає, що позивач за зустрічним позовом замовив робочий проект на встановлення тимчасового торгового кіоску, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування даного кіоску та оформив договір оренди земельної ділянки для встановлення даного кіоску, здійснював поліпшення та заходи щодо утримання кіоску.
Відповідач за зустрічним позовом та його представник в судовому засіданні проти позову заперечують, подали відзив на зустрічну позовну заяву.
Третя особа ПП ОСОБА_3. в судове засідання не з'явилась, однак на адресу суду надіслала письмове пояснення з приводу заявлених позовних вимог, в якому просить суд розгляд справи проводити без її участі у зв'язку неможливістю з'явитись в судове засідання. Зазначає, що не заперечує проти задоволення позовних вимог приватного підприємця ОСОБА_1, яка працювала у неї продавцем та придбала у неї вагончик, який знаходився в с. Терлівка Летичівського району за 14000 грн. Продаж вагончика здійснювався шляхом сплати ОСОБА_1. на протязі року частинами суми вартості вагончика, після чого у 2003 р. було складено договір купівлі -продажу з передачею останній технічної документації на вагончик. З відповідачем по справі ОСОБА_2третя особа ніяких відносин не мала і не має на даний час.
Розглядом матеріалів справи встановлено:
Згідно договору купівлі -продажу від 28 вересня 2003 року позивач за первісним позовом ПП ОСОБА_1. придбала у ПП ОСОБА_3. магазин (вагончик) що знаходився за адресою с. Терлівка Летичівського району вартістю 14000 грн.
В договорі вказано, що кошти за вагончик продавець отримала.
Згідно наявної в матеріалах справи розписки ПП ОСОБА_3. за придбаний вагончик ПП ОСОБА_1. сплатила 14000 грн. частинами щомісяця у період з 01.09.02р. по 30.08.03р.
Позивач звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні вагончиком, що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району шляхом зобов'язання відповідача забрати з вагончика все своє майно та передати позивачу ключі від вагончика та зобов'язання відповідача передати вагончик, оскільки вважає, що відповідач ПП ОСОБА_2. незаконно володіє вагончиком, що був наданий йому лише для тимчасового користування.
З метою активного захисту від первісного позову відповідач подав зустрічний позов до Приватного підприємця ОСОБА_1про визнання права власності на Ѕ вагончика, який знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Летичівський район, с. Снітівка, вул. Центральна, оскільки вважає, що вагончик є спільною частковою власністю його та ПП ОСОБА_1.
Дослідивши матеріали справи в сукупності з доводами представників сторін, судом приймається до уваги наступне.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 42 Цивільного кодексу УРСР (в редакції, чинній на час вчинення правочину) угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Згідно з ч. 1 ст. 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
З наданих сторонами суду доказів вбачається, що позивач набув право власності на магазин (вагончик) що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району згідно договору купівлі -продажу від 28 вересня 2003 року.
Згідно п.4. Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, Цивільний Кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, може бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право. Згідно ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.
Згідно ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи те, що позивачем за зустрічним позовом не надано належних доказів придбання вагончика (магазину), що знаходився в с. Терлівка Летичівського району, вимога про визнання права власності на Ѕ вагончика, який знаходиться за адресою: Хмельницька обл., Летичівський район, с. Снітівка, вул. Центральна є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.
Неправомірними є вимоги позивача за первісним позовом про зобов'язання відповідача вчинити певні дії враховуючи слідуюче.
Як стверджує позивач, вагончик, що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району був наданий відповідачу лише для користування на невизначений термін.
При цьому судом враховуються пояснення сторін щодо добровільної передачі вагончика у користування без вчинення відповідачем протиправних дій щодо заволодіння ним.
Дані правовідносини регулюються главою 60 ЦК України (Позичка).
Згідно ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Так, згідно ч. 2 ст. 763 ЦК України якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.
Згідно ст. 831 ЦК України якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею.
Правові наслідки неповернення речі визначені ст. 836 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Оскільки сторони не досягли згоди щодо строку позички, а позивач не пред'являв відповідачу вимогу про повернення йому вагончика, передчасним є звернення позивача до суду, тому безпідставними є позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні вагончиком, що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району шляхом зобов'язання відповідача забрати з вагончика все своє майно та передати позивачу ключі від вагончика та зобов'язання відповідача передати вагончик.
Позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача витрати на надання юридичних послуг у розмірі 100 грн. за виготовлення процесуальних документів і 10 % від суми позову у розмірі 1400 грн. за представництво інтересів в суді.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на оплату юридичних послуг, судом приймається до уваги наступне.
Відповідно до ст.44 ГПК України судові витрати включають, зокрема, витрати по оплаті послуг адвоката. Позивачем не надано доказів того, що юрист ОСОБА_4. є адвокатом, а саме не надано свідоцтво про право ОСОБА_4. на зайняття адвокатською діяльністю, що унеможливлює віднесення понесених витрат до судових витрат. Крім того, судом відмовлено в задоволенні позову, тому відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по первісному позову та зустрічних позовних вимогах покладаються на позивачів.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” державне мито у розмірі 55 грн. необхідно повернути позивачу за первісним позовом та державне мито у розмірі 40 грн. повернути позивачу за зустрічним позовом у зв'язку з сплатою в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-84, ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, суд-
ВИРІШИВ:
В позові Приватного підприємця ОСОБА_1с. Терлівка Летичівського району до Приватного підприємця ОСОБА_2с. Терлівка Летичівського району третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватний підприємець ОСОБА_3смт. Летичів про усунення перешкод у користуванні вагончиком, що знаходиться за адресою вул. Центральна с. Снітівка Летичівського району шляхом зобов'язання відповідача забрати з вагончика все своє майно та передати позивачу ключі від вагончика та зобов'язання відповідача передати вагончик відмовити.
В зустрічному позові Приватного підприємця ОСОБА_2с. Терлівка Летичівського району до Приватного підприємця ОСОБА_1с. Терлівка Летичівського району про визнання права власності на майно відмовити.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України зайво сплачене державне мито у розмірі 55 грн. необхідно повернути позивачу за первісним позовом та державне мито у розмірі 40 грн. повернути позивачу за зустрічним позовом, про що видати довідки.
Суддя І.В. Розізнана
Повний текст рішення складений та підписаний 11.03.08р.