ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 жовтня 2011 року м. Київ К/9991/49547/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого –Черпака Ю.К.,
суддів: Зайцева М.П., Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року,
встановив:
У вересні 2008 року ОСОБА_1 пред’явив позов до Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва про зобов’язання нарахувати йому як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Позов мотивував тим, що відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” він є дитиною війни і має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте у 2006-2007 роках така допомога йому не надавалась.
Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року, позов задоволено частково: зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року, обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальної пенсії за віком та виплатити визначену різницю.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що стаття 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” в частині визначення мінімального розміру пенсії за віком не поширюється на осіб, які мають право на підвищення до пенсії згідно із статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”. Крім того, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”, здійснюється тільки за рахунок коштів Державного бюджету України, до складу якого не включаються кошти Пенсійного фонду, що свідчить про відсутність порушення законодавства з боку останнього.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в силу статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, набув правового статусу дитини війни.
Частиною 1 статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підвищення до пенсії дітям війни у 2006 році могло бути впроваджено лише за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, згідно із статтею 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, враховуючи зміни, внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”. Однак нарахування та виплата пенсії у збільшеному розмірі відповідачем у 2006 році не проводилася, оскільки умови, передбачені вказаним Законом, в той час не настали.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
В силу частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в період з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року ОСОБА_1 не мав права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено. Однак з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.
За таких обставин позивач у 2006 році та до 9 липня у 2007 році не мав права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а мав його лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Разом з тим, при вирішенні справи суди порушили приписи частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зобов’язали Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за 2008 рік, хоча така позовна вимога не заявлялась.
Щодо розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то суди обґрунтовано визнали, що розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки відсутність іншого розміру такої пенсії не є підставою для відмови в наданні державної соціальної підтримки позивачу, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно правомірності дій відповідача з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни та заборону нецільового використання коштів Управління Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору і суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Окрім того, згідно із статтею 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 88 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
Оскільки суди попередніх інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, але помилково вийшли за межі позовних вимог, зобов’язавши відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за 2008 рік, то є підстави для зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва задовольнити частково.
Постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року змінити в частині зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 22 травня 2008 року.
Викласти абзац другий резолютивної частини постанови в такій редакції: “Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, обчисливши її у ці періоди з урахуванням підвищення в розмірі 30% визначеної відповідно до частини 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” мінімальної пенсії за віком та виплатити визначену різницю”.
В решті постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 жовтня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2010 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Черпак Ю.К.
Судді: Зайцев М.П.
Олексієнко М.М.
Рецебуринський Ю.Й.
Сорока М.О.