ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
"12" жовтня 2011 р. м. Київ К/9991/49465/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого –Черпака Ю.К.,
суддів: Зайцева М.П., Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й., Сороки М.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання дій протиправними та стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2010 року,
встановив:
У жовтні 2008 року ОСОБА_1 пред’явила позов до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва про визнання дій протиправними та зобов’язання нарахувати і виплатити їй як дитині війни недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
Позов мотивувала тим, що відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” вона є дитиною війни і має право на щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Проте у 2006-2007 роках така допомога їй не надавалась.
Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2010 року, позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва щодо непроведення виплати ОСОБА_1 за 2007 рік за період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно підвищення розміру пенсії за віком в розмірі 30% мінімальної пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва здійснити перерахунок і виплату доплати до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно.
У касаційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що суди не вирішили питання щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, від якої необхідно нараховувати 30-відсоткову надбавку дітям війни, а також неправомірно зобов’язали Пенсійний фонд виплатити підвищення до пенсії, хоча фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, до складу якого не включаються кошти Пенсійного фонду.
Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року і в силу статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” від 18 листопада 2004 року № 2195-IV, який набрав чинності з 1 січня 2006 року, набула правового статусу дитини війни.
Частиною 1 статті 6 цього Закону встановлено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Підвищення до пенсії дітям війни у 2006 році могло бути впроваджено лише за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, згідно із статтею 110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”, враховуючи зміни, внесені Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік”. Однак нарахування та виплата пенсії у збільшеному розмірі відповідачем у 2006 році не проводилася, оскільки умови, передбачені вказаним Законом, в цей час не настали.
Пунктом 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік.
Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” з урахуванням статті 111 цього Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
В силу частини 2 статті 150, частини 2 статті 152 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені; закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що в період з 1 січня 2007 року до 9 липня 2007 року ОСОБА_1 не мала права на щомісячне підвищення до пенсії, оскільки дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” було зупинено. Однак з моменту ухвалення відповідних рішень Конституційним Судом України бездіяльність суб’єкта владних повноважень є протиправною.
За таких обставин позивач у 2006 році та до 9 липня у 2007 році не мала права на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а мала його лише з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
Щодо розміру мінімальної пенсії за віком, з якої має обчислюватись зазначене підвищення до пенсії, то розрахунок необхідно проводити з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого частиною 1 статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, оскільки, як обґрунтовано зазначили суди, відсутність іншого розміру такої пенсії не є підставою для відмови в наданні державної соціальної підтримки позивачу, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Безпідставними є доводи, викладені в касаційній скарзі, стосовно правомірності дій відповідача з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни та заборону нецільового використання коштів Управління Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків не є предметом даного спору і суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
Окрім того, згідно із статтею 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Статтею 88 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що в разі недостатності виділених із Державного бюджету України коштів за бюджетними програмами, пов’язаними з розмежуванням джерел виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України. Тобто цією нормою по-іншому врегульовано питання щодо фінансування забезпечення такої гарантії, як підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. І оскільки ця норма прийнята пізніше, то вона має пріоритет над нормою, закладеною у статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення –без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.
Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва залишити без задоволення, а постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 грудня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 травня 2010 року –без зміни.
Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237-244 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Черпак Ю.К.
Судді: Зайцев М.П.
Олексієнко М.М.
Рецебуринський Ю.Й.
Сорока М.О.
Суддя Ю.К. Черпак