Справа № 2а/1570/890/2011
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 вересня 2011 року м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді: Юхтенко Л.Р.
при секретарі судового засідання: Мануліковій О.О.
за участю сторін:
від позивача –ОСОБА_1, за довідкою,
представник позивача –ОСОБА_2, за довіреністю,
перекладач – ОСОБА_3, за дипломом за фахом та за паспортом,
від відповідача представник – не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірними та скасування його, зобов’язання відповідача у відповідності із процедурою, передбаченою ст. 12 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця,-
ВСТАНОВИВ:
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірними та скасування його, зобов’язання відповідача у відповідності із процедурою, передбаченою ст. 12 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками національності, в пошуках притулку був вимушений 20.12.2010 року звернутись до Управління міграційної служби в Одеській області (далі по тексту Управління) із заявою про надання статусу біженця в Україні, однак 21.01.2011 року отримав повідомлення від 19.01.2011 року №179-38 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. Не погоджуючись з рішенням Управління позивач звернувся до суду з позовом про визнання рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірним та скасування його, а також зобов’язання відповідача у відповідності із процедурою, передбаченою ст. 12 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, які викладені у позовній заяві.
Представник відповідача до судового засідання не з’явився, був повідомлений про день, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, про причини неявки суд не повідомив. Суд визнав його неявку до суду неповажною та вважав за можливе розглянути справу за його відсутністю.
Вислухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши та проаналізувавши надані сторонами докази, суд встановив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Киргизстану за національністю узбек, який постійно мешкав у Киргизстані у АДРЕСА_1. В перше до України позивач потрапив 02.09.2007 року, та періодично виїжджав до Кучурган з метою продовження реєстрації офіційного перебування в Україні. На територію України в останнє в’їхав 10.10.2010 року. Він приїжджав працювати на будівництві у Росії з 21.06.2008 року по 12.09.2008 року. Також він працював вантажником на ринку «Авангард»та реалізатором на ринку «Привоз»в м. Одесі. Зараз проживає та працює в місті Одесі.
Зазначені обставини підтверджуються матеріалами особової справи заявника.
20.12.2010 року ОСОБА_1 звернувся до Управління із заявою про надання йому статусу біженця, обґрунтував причини виїзду з країни тим, що у регіоні де він проживав останній час існувала напруженість у відносинах між киргизами та узбеками. Узбеки зазнавали істотних порушень прав та дискримінації із боку киргизької більшості, що спричинило масові безлади, погроми узбецьких районів. Під час сутичок сотні людей були вбиті, тисячі узбеків були вимушені покинути свої дома. До теперішнього часу випадки насилля у регіоні мають місце, конфлікт між киргизами та узбеками перейшов у конфронтацію правоохоронних органів з узбеками. Узбеки стають жертвами безпідставних арештів та звинувачень. Із зазначених причин, побоюючись за власне життя та свободу, позивач не може повернутися до Киргизстану та був вимушений звернутися за наданням статусу біженця в Україні. Факти переслідування узбеків у Киргизстані підтверджуються висновками міжнародних організацій, а саме: Human Rights Watch, у доповіді «Де справедливість?»Міжетнічне насилля на півдні Киргизстану та його наслідки, від 16 серпня 2010 pоку, International Federation for Human Rights, у доповіді «Киргизстан: Слабка держава, політична нестабільність: громадянське суспільство у розгубленості», від 05 жовтня 2010 року.
21.12.2010 року начальником Управління був прийнятий наказ №97 у відповідності до п.1 ст.9 ЗУ „Про біженців” про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця громадянину Киргизстану ОСОБА_1.
18.01.2011 року за результатами розгляду особової справи заявника Управління дійшло до висновку, що громадянин Киргизстану ОСОБА_1 є економічним мігрантом і не підпадає під критерії визначення «біженця»у відповідності до статті 1 Закону України «Про біженців».
Вказане рішення Управління обґрунтувало тим, що ОСОБА_1, у заяві про надання статусу біженця повідомив, що основною причиною його виїзду з Киргизстану були лише економічні міркування, пошуки роботи, кращого життя, також це є головною причиною його проживання на території України з 2007 року. Ніяких доказів чи фактів погроз, переслідувань на свою адресу заявник не наводить, погрози з расою, національністю та релігійною приналежністю на адресу позивача не надходили. З чого відповідачем зроблено висновок, що позивач звернувся до Управління міграційної служби Одеської області лише з метою легалізації на території України.
21.01.2011 року позивач отримав повідомлення №17-9-38 від 19.01.2011 року про відмову у оформлені документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України „Про біженців” від 21.06.2001 року № 2557-ІІІ, відповідно до статті 1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутись до неї внаслідок зазначених побоювань.
Виходячи із змісту частини п'ятої статті 14 Закону України "Про біженців" спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця.
При цьому суд вважає, що "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалась навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.
Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальну інформацію в країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.
Таким чином, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Судом не приймається до уваги посилання позивача та його представника в обґрунтування позовних вимог на той факт, що причиною його виїзду з Киргизстану стала напруженість у відносинах між киргизами та узбеками у регіоні де проживав позивач та події 2010 року на які позивач посилається в позові, що підтверджуються висновками міжнародних організацій, а саме: Human Rights Watch, у доповіді «Де справедливість?»Міжетнічне насилля на півдні Киргизстану та його наслідки, від 16 серпня 2010 pоку, International Federation for Human Rights, у доповіді «Киргизстан: Слабка держава, політична нестабільність: громадянське суспільство у розгубленості», від 05 жовтня 2010 року, оскільки ОСОБА_1 з 2007 року перебуває на території України. Крім того, позивачем не наведено конкретних фактів щодо висловлювань погроз, пов’язаних з расою, національністю та релігійною належністю саме на його адресу. Факти, які навів позивач та його представник є загальновідомими та містяться в мережі Інтернет.
Крім того, про безпідставність заяви про надання статусу біженця свідчить той факт, що ОСОБА_1 перебуваючи неодноразово на території Російської Федерації, не повідомив нікого про те, що він є біженцем та за захистом до міграційної служби Російської Федерації не звертався, а цілеспрямовано направлявся саме до України в місто Одесу та й в Україні звернувся до міграційної служби за статусом біженця лише у 20.12.2010 року, находячись на території України з 02.09.2007 року.
При таких обставинах, суд вважає, що заява, яку подав ОСОБА_1 до органів міграції є логічно непослідовною, неправдоподібною та не викликає довіри, а дійсною причиною звернення до відповідача із заявою є спроба легалізувати своєї перебування на Україні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, суд прийшов до висновку, що при розгляді заяви ОСОБА_1 про надання йому статусу біженця в Україні відповідачем здійснені усі дії, передбачені законодавством про біженців для встановлення інформації про заявника та обставин, які стали підставою для звернення із заявою про набуття статусу біженця. При цьому, Управління діяло в межах Закону України "Про біженців", прийняло рішення відповідно до повноважень, визначених статтями 6, 7 цього Закону та інших його норм, які передбачають виконання зазначеними органами своїх повноважень, з якою це повноваження надано та з дотриманням процедури прийняття рішень, встановленої Законом, а тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат відповідача, пов’язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, керуючись ст. 94 КАС України, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.
На підставі викладеного, відповідно до положень Закону України „Про біженців” від 21.06.2001 року № 2557-ІІІ та керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 11, 72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління міграційної служби в Одеській області про визнання рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця неправомірними та скасування його, зобов’язання відповідача у відповідності із процедурою, передбаченою ст. 12 Закону, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця –відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції в порядку та строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови складений та підписаний 10 жовтня 2011 року (з урахуванням знаходження судді у щорічної відпустки з 03 жовтня 2011 року по 07 жовтня 2011 року).
Суддя: /підпис/
З оригіналом згідно:
Суддя Л.Р. Юхтенко