ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.03.2008 Справа № 5/270
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів :
головуючого Логвиненко А.О. (доповідач)
суддів: Головко В.Г., Євстигнеєва О.С.
при секретарі судового засідання Ревковій Г.О.
з участю представників сторін :
позивача -ОСОБА_2., ОСОБА_3.,ОСОБА_4.
відповідача-1 -Чирухіна Л.І., Стусь Л.А.
третьої особи-1,2 -ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7.,ОСОБА_8.
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Кіровоградський ливарний завод” на рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2007р. по справі
за позовом ОСОБА_1
до відповідача-1 Державної податкової інспекції у м. Кіровоград
відповідача-2 Акредитованої Брокерської контори Правобережної товарної біржі, м. Дніпродзержинськ
з участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів
1. Відкрите акціонерне товариство “Кіровоградський ливарний завод”
2. Комунальне підприємство “Теплоенергетик”
про визнання договору дійсним, визнання права власності
В С Т А Н О В И В :
5.11.2007р. до господарського суду Кіровоградської області надійшов позов приватного підприємця ОСОБА_1. про визнання дійсним договору купівлі-продажу та про визнання права власності на майно. Свої вимоги ОСОБА_1. мотивував тим, що на торгах, проведених державною податковою інспекцією у м. Кіровограді (далі ДПІ) та акредитованою брокерською конторою Правобережної товарної біржі (далі Брокерська контора) він придбав нерухоме майно, розташоване за адресою : АДРЕСА_1. Але коли позивач звернувся до Кіровоградського обласного бюро технічної інвентаризації з заявою про реєстрацію права власності на спірне майно, йому усно було відмовлено в реєстрації в зв'язку з тим, що договір не оформлено в нотаріальному порядку.
Під час розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги (а.с.42).
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2007р. (суддя Змеул О.А.) позов задоволено частково : визнано право власності позивача на спірне майно. В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням, відкрите акціонерне товариство “Кіровоградський ливарний завод” (далі Ливарний завод) звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому апелянт послався на те, що судом не враховано, що спірне майно належить на праві спільної власності Ливарному заводу та комунальному підприємству “Теплоенергетик” (далі КП “Теплоенергетик”). Крім того, відповідно до чинного законодавства на майно Ливарного заводу, 100% якого належить державі в особі Фонду державного майна України, розповсюджуються мораторій на примусовий продаж майна.
У своєму відзиві позивач зазначив, що рішення суду є законним та обґрунтованим (а.с.93-94). В доповненні до відзиву представник позивача зазначив, що рішення суду повинно бути змінено, а позовні вимоги задоволені в повному обсязі, оскільки суд безпідставно відмовив в позові в частині визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Інші учасники процесу відзивів не надали.
Ухвалами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 7.12.2007р. та 20.02.2008р. до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів залучено Ливарний завод та КП “Теплоенергетик”.
Представник відповідача-2 в судове засідання призначене для розгляду апеляційної скарги не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність відповідача-2, якого належним чином сповіщено про час та місце слухання справи.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши у відповідності до ст. 101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч3 ст.104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв рішення про права і обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи в суді першої інстанції Ливарний завод звернувся до суду з заявою про вступ до справи в якості третьої особи з самостійними вимогами (а.с.17). При цьому заявник послався на те, що він вважає недійсним договір купівлі-продажу від 25.09.2007р. та надав суду документи в яких він зазначає, що спірне майно до торгів належало також і КП “Теплоенергетик”.
Не прийнявши ніякого рішення щодо заяви про вступ до участі в справі попереднього власника спірного майна, не дослідивши обставини на які посилався Ливарний завод, місцевий суд в першому ж судовому засіданні прийняв рішення по справі, вирішивши тим самим фактично і питання щодо прав КП “Теплоенергетик” та Ливарного заводу щодо спірного майна.
За таких обставин рішення суду підлягає безумовному скасуванню.
Щодо суті позовних вимог, то колегія суддів виходить з наступного.
Позивачем заявлено позов до ДПІ та Брокерської контори, в якому ОСОБА_1. просить визнати за нам право власності на придбане майно та визнати дійним договір купівлі-продажу. При цьому, в порушення приписів ст.54 ГПК України, в позовній заяві не викладено обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги до відповідачів; не зазначено доказів, що підтверджують порушення відповідачами прав позивача; не вказано які саме дії ДПІ та Брокерської контори свідчать про невизнання ними права власності ОСОБА_1. на спірне майно. Вимоги позивача обґрунтовуються лише посиланням на те, що Кіровоградське обласне бюро технічної інвентаризації нібито усно відмовилось реєструвати право власності на спірну будівлю.
В той же час, з матеріалів справи слідує, що відповідачі не тільки не заперечують права позивача на спірне майно, але й фактично зайняли таку ж як і ОСОБА_1. правову позицію щодо предмету спору, на що послався і суд в своєму рішенні, мотивуючи покладення судових витрат на позивача.
За таких обставин, пред'явивши позов до ДПІ та Брокерської контори, позивач обрав не передбачений законом спосіб захисту своїх інтересів, оскільки ст.15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав лише у випадках їх порушення, невизнання або оспорювання відповідачами. Таким чином заявлений ОСОБА_1. позов унеможливлює його задоволення в тому вигляді, як його сформульовано в межах справи №5/270.
Колегія суддів не входить в обговорення питання щодо здійснення заміни неналежних відповідачів, оскільки відповідно до ч2 ст. 24 ГПК України здійснення цієї процесуальної дії є правом а не обов'язком суду.
Безпідставними є посилання представника позивача у відзиві на апеляційну скаргу на те, що порушення прав позивача полягає у тому, що ДПІ нібито відмовилась від нотаріального оформлення договору купівлі-продажу, оскільки таких підстав позову при розгляду справи в суді першої інстанції заявлено не було і ці обставини місцевим судом не досліджувались, що у відповідності до ч3 ст.101 ГПК України виключає можливість їх розгляду під час апеляційного перегляду справи.
Крім того, колегія суддів враховує таке.
З матеріалів справи вбачається, що аукціон з продажу спірного майна було здійснено на виконання приписів Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, оскільки на час проведення аукціону Ливарний завод мав податковий борг.
Таким чином, продаж спірного майна повинно було відбуватися у відповідності до вказаного Закону, Порядку стягнення коштів та продажу інших активів платника податків, які перебувають у податковій заставі (затв. Постановою КМУ №538 від 15.04.2002р.) та інших нормативних актів, що регламентують діяльність податкових органів та питання погашення податкових боргів.
Згідно зі ст.10.1.3 Закону та ст.11 Порядку платник податків, в межах наданого йому терміну, самостійно визначає склад і черговість продажу своїх активів виходячи з принципів збереження цілісності майнового комплексу.
Скориставшись своїм правом, Ливарний завод 27.08.2007р. запропонував до продажу спірний об'єкт нерухомості та надав довідку, що об'єкт знаходиться на балансі боржника (а.с.32,34). Але 20.09.2007р., тобто до початку аукціону, до ДПІ надійшла заява Ливарного заводу в якій останній повідомляє, що спірне майно не може бути продано, оскільки воно належить на праві спільної власності також і КП “Теплоенергетик” (а.с.21).
Таким чином, діючи в межах наданих йому ст.10.1.3 Закону та ст.11 Порядку прав, платник податків повідомив податковий орган, що він не згоден надавати спірне майно до продажу.
За таких обставин у ДПІ не було підстав реалізувати спірне майно як таке, що самостійно виділено боржником і у відповідності до ст.10.1.3 Закону та ст.12 Порядку податковий керуючий повинен був самостійно визначити склад активів, що підлягають відчуженню, прийняти відповідне рішення, ознайомити з ним Ливарний завод та надати останньому час на оскарження такого рішення і лише після цього, за відсутності інших активів, здійснювати відчуження майна на аукціоні.
Крім того, відповідно до листа Державної податкової адміністрації України 1016/6/24-1115 від 05.02.2005р., яке є податковим роз'ясненням обов'язковим до виконання всіма підпорядкованими органами, при організації продажу активів боржників податкові керуючі зобов'язані для встановлення наявного права власності на активи надсилати “запити до компетентних органів влади, на які, згідно з діючим законодавством, покладено обов'язки з обліку (реєстрації) відповідних об'єктів рухомого чи нерухомого майна, наприклад, бюро технічної інвентаризації”.
Оскільки у відповідності до ст.182 ЦК України право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації, єдиним належним доказом знаходження об'єкту нерухомості у власності боржника є відповідні довідки бюро технічної інвентаризації.
В той же час з матеріалів справ та пояснень представників ДПІ, даних під час апеляційного перегляду справи, вбачається, що ніяких доказів щодо наявності у Ливарного заводу права власності на спірне майно, крім не передбаченої чинним законодавством довідки самого боржника, при організації проведення торгів не отримувалось.
В той же час, з наданих на вимогу апеляційного суду доказів слідує, що частина спірній будівлі є комунальною власністю територіальної громади м. Кіровограда, яка передана на баланс КП “Теплоенергетик”.
Проігнорувавши заяву Ливарного заводу про те, що він відмовляється надавати об'єкт нерухомості до продажу, не виконавши вимог податкового роз'яснення, що міститься у листі Державної податкової адміністрації України від 05.02.2005р., приховавши при проведенні торгів інформацію про наявність спільної власності на спірний об'єкт нерухомості, відповідач-1 тим самим здійснив відчуження майна КП “Теплоенергетик” та Ливарного заводу з порушенням публічного порядку, оскільки вказані дії були спрямовані на порушення конституційних прав власників майна та незаконне заволодіння ним, що у відповідності до ст.228 ЦК України свідчить про нікчемність укладеного 25.09.2007р. між позивачем та відповідачем правочину.
Згідно до ст.215 ЦК України визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається.
Колегія суддів не входить в обговорення питання щодо застосування наслідків нікчемного правочину, оскільки у відповідності до ч5 ст.216 ЦК України це не є обов'язком суду, а зацікавлені сторони не позбавлені можливості вирішити вказане питання у встановлений законом спосіб.
Посилання позивача та відповідача-1 на те, що КП “Теплоенергетик” не доведено належним чином наявність у нього права власності на момент проведення аукціону саме на спірне майно спростовується залученими третьою особою-2 до справи доказами та листом БТІ (а.с.137) про наявність у КП “Теплоенергетик” права власності на частину спірної будівлі.
При розподілі судових витрат, суд враховує наступне.
Позивачем заявлено позов про визнання права власності на об'єкт нерухомості та визнання договору купівлі-продажу дійсним. В порушення вимог ст.54 ГПК України позивач не визначив ціну позову. Місцевий суд вказаний недолік не виправив, хоча позивачем державне мито сплачено не у повному розмірі.
В п.36,37 Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита (затв. наказом головної державної податкової інспекції України від 2.04.1993р. N15) зазначено, по позовних заявах в які об'єднано майнові та немайнові вимоги, держмито сплачується окремо за кожну з таких вимог.
Враховуючи вартість спірного майна, зазначену у договорі купівлі-продажу, позивач повинен був доплатити при зверненні до суду державне мито в розмірі 2615гр.
Оскільки в позові ОСОБА_1. відмовлено, всі судові витрати за розгляд справи в судах першої та другої інстанції покладаються на позивача.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що рішення повинно бути скасовано, а в задоволенні позовних вимог -відмовлено.
Керуючись ст. 101, 103 -105 ГПК України суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Кіровоградський ливарний завод” задовольнити.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 23.11.2007р. скасувати.
В позові ОСОБА_1. відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь відкритого акціонерного товариства “Кіровоградський ливарний завод” (25491 м. Кіровоград, вул. Ливарна,1 код ЄДРПО 00238210) судові витрати в сумі 42,5гр.
Стягнути з ОСОБА_1. на користь держави (отримувач УДК у Бабушкинському районі м. Дніпропетровська код ЄДРПОУ 24245686 номер рахунку 31119095700004 у ГУДКУ у Дніпропетровській області) державне мито в сумі 3922,5гр.
Видачу наказу доручить господарському суду Кіровоградської області.
Головуючий А.О. Логвиненко
Суддя В.Г. Головко
Суддя О.С. Євстигнеєв