АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 серпня 2006 року                                                                                                м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого: Яремка В.В.

Суддів: Давнього В.П., Петлюка В.В.

секретаря Михайлюк Т.Д. за   участю   позивача   ОСОБА_1,   її   представника   ОСОБА_2,   відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хотинського районного суду від 29 червня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 , які представляють інтереси неповнолітньої ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування житлового будинку, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2005 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Просила визнати недійсним договір дарування житлового будинку та господарських споруд, розташованого в АДРЕСА_1, укладений між нею та відповідачами та посвідчений приватним нотаріусом 15 листопада 2004 року.

Зазначала, що договір укладено внаслідок помилки, оскільки мала на увазі укладення не договору дарування, а договору довічного утримання.

Рішенням Хотинського районного суду від 29 червня 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1просить рішення суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до цього ж суду.

Посилається на порушення судом норм процесуального права, не з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Зазначає, що висновки суду про відсутність помилки при укладенні договору, не відповідають обставинам справи. Суд не прийняв до уваги, що на час видачі ОСОБА_1 доручення на укладення договору вона хворіла, не знала закону і в цьому договорі помилково вказано про дарування будинку під номером 7 , а не під номером 5.

Посилається на те, що відповідачі не вклали жодних коштів у будинок, подарований будинок їм фактично не передано, судом не допитано як свідка нотаріуса.

справа № 22ц-638                                                                                 Головуючий у 1-й інстанції

категорія 11/13                                                                                                Гергележиу Р. Ф.

Доповідач Яремко В.В.

В судовому засіданні апелянт підтримала вимоги апеляційної скарги.

Відповідачі апеляційної скарги не визнали . Вважають, що судом правильно по суті вирішено спір.

Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, представника позивачки , перевіривши докази у справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Позов про визнання договору дарування недійсним позивачкою пред'явлено з підстави, передбаченої ст.229 ЦК України, а саме, вчинення правочину внаслідок помилки.

Відповідно до ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають значення, такий правочин бути визнаний недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів прийшов до обґрунтованого висновку, що підстав для визнання договору недійсним, як правочину укладеного внаслідок помилки, немає.

Відповідно до змісту договору доручення від 3 листопада 2004 року, укладеного між позивачкою та ОСОБА_6 вбачається, що позивачка уповноважила ОСОБА_6 подарувати неповнолітній ОСОБА_5саме будинок АДРЕСА_1 ( а.с. 13).

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Вказаного договору доручення позивачка в судовому порядку не оспорила, а ним стверджено, що саме на дарування спірного будинку позивачка уповноважувала ОСОБА_6.

Тому доводи апелянта про помилковість записів у договорі доручення є безпідставними.

Апелянт посилається на порушення судом ст. 56 ЦК України 1963 року, однак, спірний правочин було укладено вже під час дії ЦК України 2004 року.

Апелянт також посилається на те, що після укладення договору дарування вона продовжує проживати у спірному будинку, а обдарована особа не проживає в ньому. Однак, ці факти самі по собі не можуть свідчити про укладення правочину позивачкою внаслідок помилки.

Як на докази позовних вимог позивачка посилалася на пояснення свідків ОСОБА_7та ОСОБА_8, однак, пояснення вказаних свідків (а.с.34) з достовірністю не свідчать про укладення правочину внаслідок помилки. Вказані свідки не були очевидцями укладення договору, а пояснювали, що про обставини укладення договору їм відомо зі слів позивачки.

Про відсутність помилки в об'єкті дарування свідчать і пояснення позивачки про те, що біля спірного будинку відповідачами посаджено новий сад , проти чого вона фактично не заперечувала.

Позивачка посилається на не роз'яснення їй права клопотати про допит як свідка нотаріуса, який посвідчував спірну угоду, а також на те, що суд міг допитати вказаного свідка за власною ініціативою.

Однак, як видно з протоколу судового засідання справа розглядалася в декількох судових засіданнях, позивачці роз'яснювалися її процесуальні права, а відповідно ч.З ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України саме сторона, а не суд, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Керуючись ст. ст.209, 218, 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити .

Рішення Хотинського районного суду від 29 червня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення , але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.