АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2 серпня 2006 року м. Чернівці
Колегія судців судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:
Головуючого: Ружило О.А.
Суддів: Яремка В.В., Колотила О.О.
секретаря Брензила В.В. за участю позивачки ОСОБА_1 , її представника - ОСОБА_2, представника відповідача Сидоренко М.В., Воронки І.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" на рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 2 червня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2005 року ОСОБА_1 подала позов до вокзалу „Чернівці" Львівської державної залізниці про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу і відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 14 листопада 2005 року неналежного відповідача замінено на державне територіально-галузеве об'єднання „Львівська залізниця (далі - ДТГО „Львівська залізниця").
Позивачка посилалась на такі обставини.
У відповідача вона працювала на посаді бухгалтера цеху харчування вокзалу „Чернівці".
Наказом НОМЕР_1 її було звільнено з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку із скороченням штату працівників.
Вважала, що звільнення її з роботи здійснено з порушенням вимог ст..ст. 42, 49-2 КЗпП України.
При звільненні відповідач запропонував їй роботу буфетника третього розряду. Однак у відповідача була можливість надати їй іншу роботу. Зокрема, з 1 серпня 2005 року згідно нового штатного розпису вводилася посада старшого комірника.
При вирішенні питання про звільнення одного з двох бухгалтерів відповідачем не були враховані вимоги ст.. 42 КЗпП України, вона працює на залізниці тривалий час, ніж працівниця, яку залишили на роботі.
Вона проживає з донькою - інвалідом з дитинства, інших членів сім'ї із самостійним заробітком немає.
справа № 22ц-582 Головуючий у 1-й інстанції
категорія 39/40 Іщенко І.В.
Доповідач Яремко В. В.
Звільненням з роботи їй заподіяно моральну шкоду. Відповідач порушив її трудові права, вона залишилася без засобів для існування з донькою - інвалідом. Пенсії доньки не вистачає на харчування і ліки.
Незаконне звільнення з роботи вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.
Просила поновити її на роботі на посаді бухгалтера цеху харчування вокзалу „Чернівці", стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденного заробітку в сумі 34 грн. 46 коп., та 6000 грн. за відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 2 червня 2006 року позов задоволено частково.
ОСОБА_1 поновлено на посаді бухгалтера цеху харчування вокзалу „Чернівці" ДТГО „Львівська залізниця".
З відповідача на користь ОСОБА_1 стягнуто заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7236 грн. 60 коп. та 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Рішення в частині поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць звернуто до негайного виконання.
З відповідача на користь держави стягнуто судовий збір в сумі 89 грн. 37 коп.
В апеляційній скарзі ДТГО „Львівська залізниця" просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 відмовити, стягнути із позивачки на користь відповідача витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.
Вважає, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
Зазначає, що ОСОБА_1 поновлено на посаді, яка в штатному розписі підприємства відсутня.
На день звільнення ОСОБА_1 з роботи посади старшого комірника в штатному розписі не було, вона вводилася лише з 1 серпня 2005 року, позивачку звільнено з 29 липня 2005 року, а тому їй не могла бути запропонована вказана посада.
В судовому засіданні позивачка заявила, що не погоджується на будь-яку іншу посаду, крім посади бухгалтера.
В ході апеляційного розгляду справи представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги.
Позивачка та її представник апеляційної скарги не визнали. Вважають, що судом правильно по суті вирішено спір.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що позивачка працювала у відповідача на посаді бухгалтера цеху харчування вокзалу „Чернівці".
Наказом НОМЕР_1 її було звільнено з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України в зв'язку із скороченням штату працівників.
Ухвалюючи рішення про поновлення позивачки на роботі, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що на порушення вимог ч.2 ст. 40 , ч. 2 ст. 49-1 КЗпП України під час вирішення питання про звільнення позивачки з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України відповідач не запропонував позивачці наявної у ДТГО „Львівська залізниця" іншої роботи, в т.ч. посад старшого комірника цеху харчування, прибиральниці дільниці, кухаря, комірника складу матеріалів. Позивачці була запропонована лише посада буфетника, від якої позивачка відмовилася (а.с.5,90).
Такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на наявних у справі доказах, яким суд дав належну оцінку. Зокрема, зважаючи на суперечливий зміст пояснень свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 (а.с. 120), зміст актів про пропозицію позивачці іншої роботи ( а.с.89,91-92) та обставин їх подання суду, суд першої інстанції обгрунтовано визнав, що ці докази не свідчать про те, що позивачці при звільненні реально не пропонувалася інша робота, крім посади буфетника.
У зв"язку з цим доводи апелянта про неналежну оцінку наявних у справі доказів є безпідставними.
Зміст апеляційної скарги сам по собі свідчить про те, що відповідачем не дотримано вимоги ч.2 ст. 40 КЗпП України щодо необхідності пропонування позивачці наявної у ДТГО „Львівська залізниця" іншої роботи, зокрема, посади старшого комірника цеху харчування. Так, в судовому засіданні в суді першої інстанції відповідач намагався довести, що вказана посада позивачці пропонувалася і від неї вона відмовилася. В той же час в апеляційній скарзі апелянт стверджує, що така посада позивачці не могла бути запропонована, оскільки у штатному розписі вона була введена з 1 серпня 2005 року.
Однак, такі доводи апелянта є надуманими.
Як вбачається зі змісту наказу № 42 від 26 травня 2005 року " Про внесення змін до штатного розпису вокзалу ст. Чернівці" ( а.с. 7 ) посада старшого комірника цеху харчування серед інших посад вводилася з 1 серпня 2005 року у зв'язку зі скороченням інших посад, в.ч. посади на якій працювала позивачка, також з 1 серпня 2005 року. Тому, відповідач зобов'язаний був вказану посаду запропонувати позивачці.
Безпідставними також є доводи апелянта про вихід суду першої інстанції за межі позовних вимог, оскільки як мотивована так і резолютивна частина рішення стосується саме вимог, письмово заявлених позивачкою.
Твердження апелянта про те, що в судовому засіданні в суді першої інстанції позивачка відмовилася від будь-якої посади, крім посади бухгалтера, спростовуються змістом протоколу судового засідання (а.с. 114).
Апелянт посилається на неправильне застосування судом ст. 42-1 КЗпП України .
Дійсно суд першої інстанції помилково в тексті рішення вказав на застосування ст.42-1 КЗпП України, що однак, не вплинуло на правильність по суті вирішення спору.
Апелянт зазначає, що неправильність рішення суду полягає і в тому , що ОСОБА_1 поновлено на посаді, яка в штатному розписі підприємства відсутня. Однак, рішення суду в цій частині відповідає вимогам ст. 235 КЗпП України.
Необгрунтованими є твердження про порушення судом ст. 237-1 КЗпП України та відсутності підстав для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.
Рішення суду про відшкодування моральної шкоди відповідає вказаній нормі права, а розмір присудженого морального відшкодування належним чином мотивовано.
Таким чином, колегія судців приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для її скасування.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання „Львівська залізниця" відхилити.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 2 червня 2006 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців .