Справа № 2-3072/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 вересня 2011 року  Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

    в особі головуючого           - судді  Деметрадзе Т.Р.   

    при секретарі                                    Секереш О.В.

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород  цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Домового комітету «Едельвейс», сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, третя особа ОСОБА_2 про проведення реєстрації по місцю проживання,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Ужгородської міської ради, Домового комітету «Едельвейс», сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації  фізичних осіб Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, третя особа ОСОБА_2 про проведення реєстрації по місцю проживання. В позовній заяві вказала, що з 1987 року працює на заводі «Електродвигун»і з цього ж часу проживає в його гуртожитку за адресою                   АДРЕСА_1. До 1999 року вона проживала і була прописана в блоці кв. 409 даного гуртожитку, однак в зв’язку з тим, що не мала дітей, а в сусідньому блоці кв. 409 вже проживала сім’я Василечко, комендант гуртожитку ОСОБА_3 переселив її в маленьку кімнату, площею 12 кв.м кв. 502, теперішня нумерація кв. 83, де вона і проживає по сьогоднішній час. Незважаючи на це вона залишалась прописаною в кв. 409. 10 березня 2009 року Ужгородський міськрайонний суд виніс рішення, яким визнав ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням –кімнатою № 69, зняв її з реєстрації по даній адресі. Після цього вона на протязі довгого часу намагалась зареєструватись за адресою свого фактичного проживання, однак відповідачі спочатку затягували вирішення цього питання, а потім зовсім самоусунулись від участі в реєстрації. Вона на протязі всього часу свого проживання за даною адресою своєчасно платила всі комунальні платежі, здійснювала в БК «Едельвейс»внески на утримання будинку. Вказує на те, що проживання без реєстрації являється адміністративним правопорушенням, але ніхто із відповідачів, на протязі півтора року не виконав своїх посадових обов’язків і не зареєстрував її за місцем проживання. Тому, просить суд зобов’язати відповідачів зареєструвати її по місцю проживання та ОСОБА_4 не створювати їй перешкоди при її реєстрації.

          Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, з мотивів викладених у позовній заяві та просять позов задовольнити.

          Представник відповідача ОСОБА_6 міської ради в судове засідання повторно не з’явився, хоч належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

У зв’язку з повторною неявкою в судове засідання, відповідача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, суд провів розгляд справи у його відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_7 комітету «Едельвейс»в судове засідання також повторно не з’явився, водночас подав суду заяву згідно якої, в зв’язку з постійною зайнятістю та перебуванням за межами області, просить суд розглянути справу без його участі. Позовні вимоги не визнає, проти позову заперечує в повному обсязі. Разом з цим, надіслав суду письмове заперечення на позовну заяву, в якому зазначив, що Виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 24.12.2008 року було прийнято рішення № 521, яким вирішено укласти договір найму квартири 83 з ОСОБА_2, що в подальшому і було зроблено БК «Едельвейс». На підставі вказаного договору 26.01.2009 р. між БК «Едельвейс»та ОСОБА_2 був укладений Договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, згідно якого остання одноосібно сплачує за надання послуг. Вказує, що обставини викладені у позовній заяві не відповідають дійсності, оскільки комендант гуртожитку ОСОБА_3, в порушення встановленого порядку надання приміщень в гуртожитку і за відсутності будь-якого рішення адміністрації заводу, вселив позивача у вказане приміщення. Зазначив, що ніякої додаткової маленької жилої кімнати розміром 12 кв.м., як про це вказується в позовній заяві в даній квартирі немає, а є тільки одна жила кімната та інші нежилі приміщення, в якій проживає ОСОБА_2 зі своєю сім’єю. Також, позивачем не подано ДК «Едельвейс»жодних документів для реєстрації, як цього вимагає від неї закон, а отже і подати вищевказані документи для реєстрації до відповідного уповноваженого органу не було змоги. Вказує на те, що ОСОБА_1 не є власником будинку (приміщення), між нею та ДК «Едельвейс»немає жодного договору найму, піднайму чи оренди, отже вона перебуває за вказаною адресою на незаконних підставах.

Представник відповідача ВГІРФО Ужгородського МУ УМВС України в Закарпатській області, в судове засідання повторно не з’явився, хоч належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи. Водночас надіслав суду лист від 15.11.2010 року, в якому, поміж іншим, вказує на те, що до функцій служби ВГІРФО належить лише внесення відомостей про реєстрацію до паспортного документа та реєстраційних обліків.

У зв’язку з повторною неявкою в судове засідання, відповідача, належним чином повідомленого про час і місце розгляду справи, суд провів розгляд справи у його відсутності.

Третя особа ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечили, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позов ОСОБА_2, в якому остання вказує на те, що виконкомом Ужгородської міськради 26.11.2008 р. було прийнято рішення, яким вирішено, що у зв’язку з закінченням реконструкції гуртожитку такий визнається 104-х кв. житловим будинком, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вона з 1988 р. працює на заводі та з цього часу проживає в гуртожитку, а з 1993 року проживає в кв. 83 (502) буд. АДРЕСА_1. Також з нею проживають двоє її дітей. Нею укладено договір найму та договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій з БК «Едельвейс», відповідно до якого вона оплачує послуги в цілому, без всіляких розподілень площ даної квартири між різними сім’ями. Вказує на безпідставність вселення позивача у вказане приміщення. Зазначає, що ніякої додаткової маленької жилої кімнати розміром 12 кв.м., як про це вказується в позовній заяві в даній квартирі немає, а є тільки одна жила кімната та інші нежилі приміщення, в якій вона проживає з своєю сім’єю. Вона почала реалізовувати своє конституційне право на житло –шляхом приватизації квартири, в якій проживає, а в разі задоволення позову вона фактично буде позбавлена свого конституційного права на отримання житла. Просять у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, третьої особи –ОСОБА_2, їх представників та дослідивши письмові матеріали справи, оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 з 1988 р. працювала на заводі «Електродвигун»та з цього часу проживає в гуртожитку, а з 1993 року проживає в кв. 83 (502) буд. АДРЕСА_1. Також, з нею проживають двоє її дітей ОСОБА_9 та          ОСОБА_9

Відповідно до договору найму жилого приміщення № 3 від 08.07.2003 року, укладеного між ВАТ «Ужгородський завод Електродвигун»та ОСОБА_2, остання взяла у тимчасове володіння та користування квартиру/кімнату, що знаходиться за АДРЕСА_1

В подальшому, рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 486 від 26.11.2008 року «Про житлові будинки для малосімейних», житловий будинок по                                АДРЕСА_1 визнано 104-х квартирним житловим будинком з відповідно зміненою нумерацією квартир, а згідно витягу з рішення виконкому Ужгородської міської ради від 24.12.2008 року № 521 Про укладення договорів найму…, вирішено укласти договір найму з гр. ОСОБА_2, на квартиру № 83, що складається з однієї кімнати житловою площею 17,4 кв.м. На виконання даного рішення між БК «Едельвейс»та ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення від 26 січня 2009 року, відповідно до якого, управління будинками здало наймачеві в користування жиле приміщення, окрему квартиру з 1 жилої кімнати площею 17,4 кв.м. з підсобними приміщеннями, за вищевказаною адресою, а також договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Як вбачається з дослідженої в судовому засіданні технічної документації на АДРЕСА_1 (83) складається з 1 житлової кімнати, та підсобних приміщень.         (а.с. 47-50).

          Таким чином, правомірність володіння та користування ОСОБА_4 вказаним приміщенням доведено в судовому засіданні та позивачем не оспорюється.

          Відповідно до ч. 2 ст. 128 ЖК України, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу, а згідно      ст. 129 цього ж кодексу, на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу. Аналогічні правила встановлені і примірним положенням про гуртожитки, затвердженим Постановою Ради Міністрів Української РСР
від 3 червня 1986 р. N 208.

          Доводи позивача про правомірність її переселення в іншу кімнату у вказаному гуртожитку, в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження та суперечать вищенаведеному, оскільки ордер, який є єдиною підставою для вселення їй не видавався.

          Надані представником позивача договори: про користування електричною енергією, про надання послуг із збирання та вивезення твердих побутових відходів та квитанції про сплату комунальних послуг, а також заяви сусідів позивача –мешканців будинку АДРЕСА_1, не підтверджують факт правомірність проживання ОСОБА_1, у кв. 502 (83).

          Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

          Частина 1 ст. 29 ЦК України, визначає, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

          Відповідно до п. 3 «Тимчасового порядку реєстрації фізичних осіб за місцем проживання»затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 р. N 35, який на час розгляду справи втратив чинність, - місцем проживання фізичної особи є місце, де вона постійно або переважно проживає, як власник житлового будинку (приміщення), за договором його наймання, піднаймання, оренди або на інших підставах, передбачених законодавством України. З наведеного виплаває, що місцем проживання фізичної особи є місце, де вона проживає на певних правових підставах.

          В силу вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При цьому, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Водночас, доводи позивача про правомірність її вселення та проживання у АДРЕСА_1, в судовому засіданні, не знайшли свого підтвердження та відповідно підстав для проведення реєстрації місця проживання немає, а тому у задоволенні її позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України,

Р І Ш И В:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради, Домового комітету «Едельвейс», сектору у справах громадянства, імміграції  та реєстрації  фізичних осіб Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, третя особа ОСОБА_2 про проведення реєстрації по місцю проживання –відмовити.

         Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а у разі проголошення рішення без участі особи, яка її оскаржує, протягом десяти днів з дня його отримання.

Суддя                                                                                                                Т.Р. Деметрадзе