ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Борисенко І.І.) від 12.10.2007 року у справі № 4/252 у позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Отрюх Б.В., судді -Верховець А.А., Тищенко А.І.) від 11.12.2007 року у справі № 4/252 рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2007 року скасовано; зобов'язано відповідача звільнити приміщення загальною площею

70 кв.м. за адресою: м.Київ, пров.Квітневий, 9, літ.А та передати його КП “Оренда”; стягнуто з відповідача в доход державного бюджету 85,00 грн. державного мита за подання позовної заяви, 42,50 грн. за подання апеляційного подання; стягнуто з відповідача на користь ДП “Інформаційні судові системи” 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 року, а рішення Господарського суду м. Києва від 12.10.2007 року залишити в силі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.220 ЦК України, ст. ст.4², 4³, 4⁷ ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу позивачі не надіслали.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.10.2004 року розпорядженням Подільської районної у м. Києві Державної адміністрації № 1104 “Про передачу в орендне користування нежилих приміщень” СПД ОСОБА_1 надано в орендне користування строком на 10 років нежиле приміщення загальною площею 70 кв.м. по вулиці Квітневій у будинку 9-А у Подільському районі м. Києва та зобов'язано Комунальне підприємство “Оренда” укласти договір оренди згідно з цим розпорядженням.

Того ж дня між Комунальним підприємством “Оренда” (орендодавець) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (орендар) укладено договір № 6089 оренди нерухомого майна (нежилих будівель, споруд, приміщень) комунальної власності територіальної громади Подільського району м. Києва, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду приміщення на першому поверсі загальною площею 70 кв. м. за адресою: пров. Квітневий, 9 літ.А для розміщення пункту побутового обслуговування населення (пункт 1.1).

Строк дії договору встановлено до 14.10.2014 року (пункт 6.2), тобто 10 років.

Відповідно до частини 2 статті 793 Цивільного кодексу України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно частини першої статті 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частина 2 ст.215 ЦК України визначає нікчемний правочин як правочин, недійсність якого встановлена законом; визнання недійсним такого правочину не вимагається.

Частиною 1 ст.216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З посиланням на вищенаведені норми прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі позивачів про зобов'язання відповідача звільнити приміщення, яке є предметом недійсного в силу закону договору оренди.

Враховуючи приписи ч.2 ст.220 ЦК України, відповідно до яких, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним і у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається; домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору

№ 6089 від 14.10.2004 року; часткового його виконання (здійснення оплати оренди відповідачем); ухилення орендодавця від нотаріального посвідчення договору № 6089, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між Комунальним підприємством “Оренда” та Суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_1 є дійсним.

Колегія апеляційного суду виходила із того, що зазначений висновок суду першої інстанції є помилковим, оскільки, згідно приписів частини 2 статті 220 Цивільного кодексу України обов'язковою умовою визнання договору дійсним є факт ухилення однієї з сторін договору від його нотаріального оформлення, а в матеріалах справи відсутні належні докази, що підтверджують ухилення орендодавця від нотаріального посвідчення укладеного договору. Крім того, виходячи із приписів наведеної норми для того, щоб визнати спірний договір дійсним та діючим, відповідач повинен був прийняти всі заходи для нотаріального посвідчення даного договору і тільки при наявності факту відмови позивача від нотаріального посвідчення даного договору виникли б підстави для застосування ч.2 ст.220 ЦК України.

Касаційна інстанція вважає, що апеляційний суд  дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог, однак не звернув уваги на те, що відповідно до ч.2 ст.220 ЦК України, договір може бути визнано судом дійсним, але на вимогу заінтересованої особи, оскільки господарський суд в порядку позовного провадження розглядає спори за зверненням осіб, перелічених в ст.1 ГПК України, які вважають своє право або охоронюваний законом інтерес порушеними. Відповідач з самостійною вимогою щодо визнання договору оренди № 6089 від 14.10.2004 року дійсним не звертався, тому суд першої інстанції встановивши факт дійсності правочину в мотивувальній частині рішення фактично рішення іменем України в резолютивній частині не прийняв за відсутності такої вимоги у будь-якої із сторін.

За таких обставин договір на момент прийняття судом апеляційної інстанції рішення залишався нікчемним в силу закону, що робить вимоги позивача обґрунтованими.

Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁸, п.1 ч.1 ст.111⁹, ст. 111¹¹, 111¹³ ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу СПД -ФО ОСОБА_1 від 08.01.2008 року б/н на постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 року у справі № 4/252 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2007 року у справі № 4/252 -без змін.