ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

          В судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача:  не з'явились

- відповідача-1:не з'явились

- відповідача -2: не з'явились

- 3-ї особи: не з'явились

ВСТАНОВИВ:

У липні  2007р. ОСОБА_1 як член Спостережної ради звернувся до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсним укладеного 21.07.2001р. між відповідачами договору купівлі-продажу нерухомого майна, яке знаходиться по вул. Старицького, 21 у м. Рівне (гараж, АЗС, прохідна автопарку).

Рішенням господарського суду Рівненської області від 25.09.2007р. (суддя Маціщук А.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду                        від 12.12.2007р. (головуючий Юрченко Я.О., судді Процик Т.С., Галушко Н.А.) вказане рішення суду залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

06.03.2008р. за вх. №173 Д3/650 від скаржника надійшла заява від 04.03.2008р., в якій він просив розглянути касаційну скаргу без його участі.

Інші сторони в судове засідання також не з'явились, однак про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга  не підлягає задоволенню  виходячи з наступного.

Предметом даного судового спору стала матеріально-правова вимога ОСОБА_1  про захист його порушених прав на управління майном підприємства, як акціонера та члена спостережної ради товариства шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, який укладений між відповідачами 21.07.2001р.

За статтею 167 Господарського кодексу України корпоративні права -це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Згідно рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004 акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до  суду  у випадку їх порушення,  оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариства мають право, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим законом. Аналогічне право передбачено і в п. п.4.3     Статуту     ВАТ     "Рівнеагробудкомплект".

Отже, акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства.

Відповідно до статей 12, 23 Закону України "Про господарські товариства", статті 4 Закону України "Про власність" (чинного на момент укладення спірного правочину), товариство є власником майна, переданого йому засновниками та учасниками у власність та самостійно володіє, користується та розпоряджається цим майном через органи управління товариством.

За таких обставин, враховуючи, що статутом  ВАТ "Рівнеагробудкомплект" не передбачено право окремого члена Спостережної ради подавати позов в інтересах товариства, суди дійшли висновку про  невідповідність обраного позивачем способу захисту права, суб'єктивно визначеного у позовній заяві, як порушеного, приписам чинного законодавства та положенням установчих документів, а тому відмовили в позові.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вказані висновки попередніх судових інстанцій зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 4³, 4⁷, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Щодо доводів касаційної скарги, то вони не спростовують вказаних висновків суду, та, крім того, пов'язані з переоцінкою доказів, що виходить за межі повноважень касаційної інстанції.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.111⁷ ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або  постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, колегія суддів Вищого господарського    суду України не вбачає підстав для скасування прийнятих у справі рішень, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству.

Керуючись ст.ст.  111⁵, 111⁷, 111⁹- 111¹¹ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України.

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову  Львівського апеляційного господарського суду від 12.12.2007 у  справі №7/278 залишити  без змін.

Головуючий                                                                        Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                                                                                Владимиренко С.В.