Комінтернівський районний суд Одеської області

Справа №  2-1815/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2011смт. Комінтернівське

                    Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

       Головуючого судді - Барвенка В. К.,

       при секретарі – Миргородській Т. В.,

       за участю представника позивача – ОСОБА_1,

       за участю представника третьої особи  - Новіткевича С. М.,  -

  розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 9, уточнену позовну заяву ОСОБА_3 до Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області, ОСОБА_4, за участю третіх осіб на боці відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, - відділу Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області, Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» про визнання недійсним та скасування державного акту про право власності на земельну ділянку, скасування реєстрації права власності та кадастрових номерів земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

       Позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача, яким просила скасувати рішення Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 12.03.1998 року № 7-ХХІІ в частині виділення ОСОБА_4 присадибної земельної ділянки в АДРЕСА_1, визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 450960, виданий 30.04.2010 року на ім’я ОСОБА_4, скасувати в ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» відповідні реєстрації права власності та кадастрових номерів земельної ділянки на ім’я ОСОБА_4.

       У попередньому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі ордеру № 1098 Адвокатського об’єднання «Юридична консультація Комінтернівського району» уточнила позовні вимоги свого довірителя, просила лише визнати недійсним та скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий на ім’я ОСОБА_4, скасувати реєстрації права власності та кадастрових номерів земельної ділянки на ім’я ОСОБА_4, оскільки в рішенні Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 12.03.1998 року № 7-ХХІІ з доданим списком громадян, яким на даній сесії передано у приватну власність земельні ділянки, відсутній громадянин ОСОБА_4. Одночасно представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові, справу розглянути у порядку заочного провадження.

       В мотивування заявлених позовних вимог представник позивача зазначила, що 11.12.2006 року Комінтернівським районним відділом земельних ресурсів, видано на ім’я ОСОБА_3 державний акт серії ЯА № 272835 на право власності на земельну ділянку площею 0,100 га, розташовану по АДРЕСА_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010652401619. Зазначений державний акт було виготовлено з додержанням вимог Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року, про що свідчить відповідна документація, наявна в матеріалах справи.

       Відповідач – Фонтанська сільська рада Комінтернівського району Одеської області у судове засідання не з’явилась, однак надала суду заяву про розгляд справи без участі представника сільської ради, одночасно уточнені позовні вимоги визнала, проти задоволення позову не заперечувала.

       Відповідач – ОСОБА_4 у судове засідання повторно не з’явився, хоча в матеріалах справи містяться докази про його належне сповіщення про дату, час та місце розгляду справи.

       Представник третьої особи на боці відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» у судове засідання повторно не з’явився, хоча в матеріалах справи містяться докази про його належне сповіщення про дату, час та місце розгляду справи.

       Представник третьої особи на боці відповідача, який не заявляє самостійних вимог щодо предмету, - відділ Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області, - проти задоволення позову не заперечував.

       На підставі ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних в ній даних та доказів (постановляє заочне рішення).

       Відповідно до статті 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

       Розглянувши доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову виходячи з наступного.

       Судом встановлено, що 30.04.2010 року відділом Держкомзему у Комінтернівському районі Одеської області було видано на ім’я ОСОБА_4 державний акт серії ЯК № 450960 на право власності на земельну ділянку площею 0,1004 га, розташовану по АДРЕСА_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 04052402258.

       Зазначений державний акт було видано на підставі рішенні Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 12.03.1998 року № 7-ХХІІ з доданим списком громадян, яким на даній сесії передано у приватну власність земельні ділянки.

       Однак, як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи у доданому списку громадян, яким на даній сесії передано у приватну власність земельні ділянки, відсутній громадянин ОСОБА_4.

       Встановивши виниклі між сторонами правовідносини, суд звертається до положень діючого законодавства, яким вони врегульовані.

       Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та об'єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

       Згідно із ч. 2. ст. 14 Конституції України право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

       Відповідно до а. 2. ч. 2. ст. 373 Цивільного кодексу України  право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

       Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів – відповідні органи виконавчої влади.

       У відповідності до п. а), б) ч. 1 ст. 12 Земельного Кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

       Відповідно до ст. 116 Земельного Кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

       Згідно з ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

       Відповідно до ч. 9 ст. 126 Земельного кодексу України державний акт на право власності та право постійного користування земельною ділянкою видається на одну земельну ділянку та обумовлено тим, що згідно ч. 6 ст. 126 цього ж Закону державні акти на право власності виступають у якості свого роду цінного паперу. Відповідно, у відносинах власності (коли власник може розпоряджатися земельною ділянкою) існує необхідність у зв’язку «одна ділянка – один акт».

       У відповідності до п. 1.7 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року, до технічної документації зі складання державного акта на право власності обов’язково додається копія справи щодо підготовки рішення про передачу земельної ділянки у приватну власність.

       У своєму рішенні № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року Конституційний Суд України зазначає, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і  фізичними особами (стаття 74 Закону).

       Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих  правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

        Зважаючи на наведені норми діючого законодавства, суд приходить до висновку, що виданий 30.04.2010 року на ім’я ОСОБА_4 державний акт серії ЯК № 450960 на право власності на земельну ділянку площею 0,1004 га, розташовану по АДРЕСА_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 04052402258, був виданий з порушенням п. 1.7 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року, оскільки в рішенні Фонтанської сільської ради Комінтернівського району Одеської області від 12.03.1998 року № 7-ХХІІ з доданим списком громадян, яким на даній сесії передано у приватну власність земельні ділянки, відсутній громадянин ОСОБА_4, тобто взагалі рішення  про передачу ОСОБА_4  спірної земельної ділянки у власність уповноваженим на те органом місцевого самоврядування не приймалось, і, як наслідок, подальша видача  державного акту на право власності на земельну ділянку є неправомірною.

      Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

       У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ст.203 цього Кодексу.

       Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України (у редакції 2003 року), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

       Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків,  крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

       Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

       З огляду на наведені доктринальні законодавчі норми, що закріплюють принцип правомірності правочину, зважаючи на  встановлення судом порушення порядку видачі  відповідачу державного акту на право власності на землю, суд приходить до висновку, що позовні вимоги грунтуються на законі та підлягають задоволенню.

      На підставі наведеного, керуючись ч. 2. ст. 14 Конституції України, Рішенням № 7-рп/2009 від 16.04.2009 року Конституційного Суду України, ч. 1 ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 236, а. 2. ч. 2. ст. 373 Цивільного кодексу України, п. а), б)  ч. 1 ст. 12, ст. 116, ч.6, ч.9 ст. 126 Земельного Кодексу України,   п. 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України, п. 1.7 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 43 від 04 травня 1999 року, ст. ст. 10, 11, 15, 57-61, 64,  88, 169, 208, 212, 215, 218, 223, 224, 293, 294, 296 ЦПК України, суд,    -

ВИРІШИВ:

       Позовні вимоги ОСОБА_3 – задовольнити.

       Визнати недійсним з моменту його вчинення та скасувати державний акт серії ЯК № 450960 на право власності на земельну ділянку, виданий 30.04.2010 року на ім’я ОСОБА_4, площею 0,1004 га, розташовану по АДРЕСА_1, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 04052402258.

       Скасувати в ОРФ ДП «Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України» відповідні реєстрації права власності та кадастровий номер земельної ділянки – 5122786400:02:001:0709 на ім’я ОСОБА_4.

       Заочне рішення може бути переглянуто судом,  що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

       Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

       Заочне рішення може бути оскаржено в десятиденний строк з моменту його отримання в апеляційному порядку, шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Одеської області  через Комінтернівський районний суд Одеської області.

Суддя   В. К. Барвенко