Категорія №10.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
10 жовтня 2011 року Справа № 2а-7979/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді: Яковлева Д.О.,
при секретарі: Житній Ю.С.,
в присутності сторін: від позивача – Бондаренко О.М.,
від відповідача – ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 408,34 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
09 вересня 2011 року Луганський міський центр зайнятості звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманого матеріального забезпечення в сумі 408,34 грн.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що 10.02.2003 ОСОБА_2 звернулася до Луганського міського центру зайнятості за сприянням у працевлаштуванні. У зв’язку з відсутністю підходящої роботи 17.02.2003 їй було надано статус безробітної. В заяві від 17.02.2003 ОСОБА_2 вказала, що трудовою діяльністю не займається, не зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності, пенсію не отримує. ОСОБА_2 знаходилась на обліку як безробітна в Луганському МЦЗ з 17.02.2003 по 20.10.2003, отримувала допомогу по безробіттю за період з 18.05.2003 по 19.10.2003. Переплата допомоги по безробіттю за вказаний період склала 408,34 грн. З 20.10.2003 ОСОБА_2 знята з обліку у зв’язку з працевлаштуванням. Перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 з 16.04.1997 перебуває в статусі фізичної особи-підприємця.
На підставі ст. 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" вказана сума боргу у розмірі 408,34 грн. підлягає стягненню з відповідача. В добровільному порядку кошти не повернуті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, надала пояснення, аналогічні викладеним в позові та просила суд їх задовольнити.
Відповідач проти позову заперечувала, суду надала заперечення, в яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на наступне. ОСОБА_2, дійсно перебувала в статусі фізичної особи підприємця з ІІ кварталу 1997 року. У січні 1998 року вона припинила займатися підприємницькою діяльністю. У грудні 2002 року вона звернулася до Центру зайнятості з питання працевлаштування, де її направили до Жовтневого райсполкому для перевірки, чи перебуває вона у статусі підприємця. Коли вона дізналася, що не була знята з обліку підприємця відповідачка звернулася до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська з заявою та всіма необхідними документами для припинення підприємницької діяльності. Тільки після цього 17 лютого 2003 року її взяли на облік до Луганського міського центру зайнятості.
19 травня 2008 року Луганським окружним адміністративним судом по справі № 2а-3139/08 була винесена постанова про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
Згідно п. 2 ст. 46 Закону України від 15.05.2003 № 755-ІV «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців» з 1998 по 2011 рік вона трудовою діяльністю не займалася, документів фінансової звітності та податкових декларацій до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська. Фактично вона двічі знімалася з обліку – в 1997 и в 2003 роках. А 19 травня 2008 року згідно позову ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Луганський окружний адміністративний суд прийняв постанову по справі № 2а-3139/08 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Відповідачка вказала, що у тому, що її не зняли з обліку, та вона досі зареєстрована підприємцем, її провини немає, а це провина інспектора податкової інспекції Тесля, оскільки податкова інспекція підписала їй обхідний лист про припинення її підприємницької діяльності і тільки після цього центр зайнятості поставив її на облік та почав виплачувати допомогу по безробіттю, відтак, вона не бачить підстав для повернення сплаченої їй допомоги по безробіттю.
Відповідач у судовому засіданні надав, пояснення аналогічні викладеним у запереченні на позовну заяву.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
З 01.01.2011 набрав чинності Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року № 2464-VІ, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
До набрання чинності Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” діяв порядок, передбачений Законом України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 року № 1533-ІІІ.
Відповідно ст. 2 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 №803-ХІІ безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Пунктом 1 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. N 219 до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні можуть звертатися всі незайняті громадяни, які бажають працювати, а також зайняті громадяни, які бажають змінити професію або місце роботи, влаштуватися на роботу за сумісництвом чи у вільний від навчання час.
В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 перебувала на обліку як безробітна в Луганському МЦЗ з 17.02.2003 по 20.10.2003 та отримувала соціальні послуги та забезпечення відповідно до ст. 7 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 02.03.2000 р. №1533-ІІІ.
Підпунктом “б” п. 3 ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” від 01.03.1991 р. №803-ХІІ встановлено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України “Про особисте селянське господарство”.
Відповідно до ст. 12 Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” районний центр зайнятості, як робочий орган виконавчої дирекції Фонду контролює правильність витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводить розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду. Розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення здійснюється шляхом звіряння даних, зазначених у документах страхувальника, з базою даних Пенсійного фонду України та Державної податкової адміністрації України, а в разі необхідності - шляхом проведення виїзних планових та позапланових перевірок страхувальників.
Судом встановлено, що в період перебування на обліку в центрі зайнятості ОСОБА_2 була зареєстрована як фізична особа-підприємець з 16.04.1997 р., що підтверджується актом розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 592/09 від 29 червня 2001 року, протоколом засідання комісії з розслідування страхових внесків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним Луганського міського центру зайнятості № 26/09 від 21 червня 2011 року (арк. справи 13-14).
Таким чином, громадянка ОСОБА_2 на дату надання статусу безробітного була підприємцем, що спричинило незаконне надання статусу безробітного та виплату допомоги по безробіттю.
Згідно ст. 36 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
Відповідно до п.6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року N 307, якщо під час одержання допомоги по безробіттю безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови її виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.
Відповідно даних Луганського МЦЗ про виконані платежі, сума витраченого Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття матеріального забезпечення (допомоги по безробіттю) ОСОБА_2 складає 408, 34 грн.
Що стосується заперечень відповідача про зняття її з обліку, як фізичної особи-підприємця у 2002 році, судом не може бути взято це до уваги, оскільки ОСОБА_2 не надано у підтвердження цього жодного доказу. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, підприємницьку діяльністю ОСОБА_2 було припинено лише 19.05.2008 році постановою Луганського окружного адміністративного суду, тобто до цього моменту вона перебувала на обліку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців як фізична особа-підприємець.
Відповідно до ст. 39 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” спори, що виникають із правовідносин за цим Законом, вирішуються в судовому порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманого матеріального забезпечення в сумі 408,34 грн. підлягають задоволенню, оскільки є законними та обґрунтованими.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 10 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 14 жовтня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 408,34 грн. задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Луганського міського центру зайнятості незаконно отримане матеріальне забезпечення в сумі 408,34 грн. (чотириста вісім гривень тридцять чотири копійки).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанова складена та підписана у повному обсязі 14 жовтня 2011 року.
СуддяД.О. Яковлев