Комінтернівський районний суд Одеської області

Справа №  2-а-844/11

П О С Т А Н О В А

07.07.2011смт. Комінтернівське

         Суддя Комінтернівського районного суду  Одеської області Барвенко В.К., розглянувши у порядку скороченого провадження, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання відмови суб’єкта владних повноважень протиправною, зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити пенсії (державну та додаткову) відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -

                                                                 ВСТАНОВИВ:

       09 червня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача щодо перерахунку та виплати позивачу державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, передбаченої ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, в меншому розмірі ніж передбачено ст. ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов’язати провести перерахунок та виплату щомісячної основної та додаткової пенсії передбачених  Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законами України «Про Державний бюджет України»  за період часу з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року,  з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, та з 01.01.2011 року по день ухвалення судового рішення.

     Також позивач просив стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

        Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 14.06.2011 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області з  вимогами про визнання відмови суб’єкта владних повноважень протиправною, зобов’язання здійснити перерахунок та виплатити щомісячної основної та додаткової пенсії передбаченої  Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законами України «Про Державний бюджет України», за період з 01.01.2009 року по 08.12.2010 року, - залишено без розгляду.

       При цьому решта позовних вимог щодо захисту порушених прав ОСОБА_1 в межах встановленого ст. 100 КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду підлягає розгляду за правилами КАС України.

      Відповідач подав свої письмові заперечення, у яких заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у запереченнях.

     Розглянувши доводи та пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо,  а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суддя приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову виходячи з наступного:

     ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, що встановлено згідно посвідчення НОМЕР_1, виданого 15.01.2002 року Одеським обласним військовим комісаріатом.

     Окрім того ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, належить до другої категорії, як особа, яка потерпіла в наслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2, виданого  30.12.1992 року Одеською обласною державною адміністрацією.

     Таким чином, суддею встановлено, що позивач має право на пенсію як учасник ліквідації аварії на Чорнобильській АЄС і віднесений до 2 категорії.  Цей факт не заперечується відповідачем у наданих суду запереченнях на позов.

     Згідно ст. 72 КАС України дана обставина не потребує доказування як така, що визнається сторонами, суддя не має сумнівів щодо достовірності цієї обставини.

     Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

     Відповідно до статті 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсійне забезпечення за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи,  визначаються Законому України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і цим Законом.

     Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України від 28 лютого 1991 року "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

     Позивач звернувся до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області з вимогою здійснити перерахунок його пенсії основної та додаткової відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розрахунку прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законами України «Про Державний бюджет України».

     Виходячи зі змісту позовних вимог, змісту поданих відповідачем заперечень, характеру правовідносин, суддею встановлено, що предметом спору між сторонами у справі є визначення базової мінімальної пенсії за віком при нарахуванні пенсії на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та питання пріоритетності законів над підзаконними актами.

     Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

     Відповідно ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів звужувати зміст та обсяг існуючих прав і свобод забороняється.

     Статтею 49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

       Відповідно до статті 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції Закону що діяла до 01 січня 2008 року, особам віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, призначається у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

       Суддя враховує, що згідно з ч. 1 ст. 51 Закону в редакції №107-VI від 28.12.2007 року, особам, віднесеним до другої категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоровю, призначається в розмірі 15% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначається на момент виплати додаткової пенсії згідно із Законом про Державний бюджет України і не може коригуватися іншими нормативно-правовими актами.

        Проте такі зміни до Закону були чинним до 22.05.2008 року, тобто до прийняття Конституційним судом України Рішення № 10-рп/2008, яким п. 28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано неконституційним.

         У зв’язку з цим з 22.05.2008 року застосуванню підлягали норми Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року в редакції від 09.07.2007 року.

          Суддя враховує, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 3491-VI від 14.06.2011 року, який опублікований 18.06.2011 року в Голосі України № 110, та набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування,  Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4 такого змісту: «Установити, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

          На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року № 3491-VI “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 745 “Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, яка набирає чинності 23 липня 2011 року.

          Таким чином, протягом періоду часу з 22.05.2008 по 31.12.2008 та з 01.01.2009 року по 22.07.2011 року при вирішенні питання перерахунку та виплати  пенсій особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, та віднесені до другої категорії, органи пенсійного фонду України мали керуватись положенням ст. 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в редакції від 09.07.2007 року.

         Однак, в порушення наведеної норми Закону, Головним Управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області до правовідносин що виникли  у зв’язку із перерахунком та виплатою основної та додаткової пенсії позивачу, було застосовано підзаконний нормативний акт – Постанову Кабінету Міністрів України.

         Таким чином, суддя дійшов висновку, що порушені права позивача мають бути відновлені за період з 09.12.2010 року по 07.07.2011 року включно.   

          Відповідно до ч. 3. ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції  Закону від 31.10.2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії визначений  відповідно до ст. 54 цього Закону,  а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

          Перерахунок пенсій здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.  

          Вихідним критерієм розрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

          З листа відповідача від 30.05.2011р. та заперечень на позов вбачається, що розрахунок пенсії позивачу відповідач провів, виходячи з Постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 16.07.2008 року.

          Суддя вважає за необхідне зазначити, що дійсно Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.2008 року, встановлено, що особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та належать до 2 категорії, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, виплачується в розмірі 15 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність.

          Таким чином, наявна суперечливість законодавства, що регулює спірні правовідносини.

          Вирішуючи даний спір, суддя виходить із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, тому вважає, що при розрахунку державної та додаткової пенсій, передбачених Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, із якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

         Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку судді, не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 цією статті, мінімального розміру пенсії за віком.

         Відповідно до ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішені адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, що регулює спірні правовідносини.

         У відповідності до ст. 9 ч.4 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

         Таким чином, суддя вважає за необхідне при вирішенні даного спору застосувати Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як нормативний акт, який має вищу юридичну силу перед Постановою Кабінету Міністрів України, на яку посилається представник відповідача як на підставу заперечень проти позову.

          Суддя дійшов висновку, що вказана Постанова Кабінету міністрів України не застосовуються до правовідносин, що склались між позивачем і відповідачем ще й тому, що її застосуванням порушиться конституційний принципи рівності громадян перед Законом.

          У рішенні Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року зазначено, що зі змісту частини другої статті 95 Конституції України, якою встановлюється, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, випливає, що вони не можуть визначатися іншими нормативно-правовими актами. Самі ж загальносуспільні потреби, до яких належить і забезпечення права на соціальний захист громадян України, проголошений у статті 46 Конституції України, передбачаються у державних програмах, законах, інших нормативно-правових актах. Визначення відповідних бюджетних видатків у Законі про Державний бюджет України не може призводити до обмеження загальносуспільних потреб, порушення прав людини і громадянина, встановлених Конституцією України, зокрема щодо забезпечення рівня життя для осіб, які отримують пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, не нижчого від прожиткового мінімуму, визначеного законом.

           Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду –як джерело права.

            Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до вказаної Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

            Борги розглядаються у сенсі поняття «власності», яке міститься у ч. 1 ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.

           Європейський Суд з прав людини при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, припиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення суду). У зв'язку з чим Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів –Закону України, відповідно до якого встановлені надбавки з бюджету і який є чинним, та Закону України «Про державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього Закону, на думку уряду України, превалювали як lех cресіаlіs. Європейський суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, постільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

            Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку обчислення і призначення пенсій, передбачених Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

         Відповідно до ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.  

         Виходячи з вищевикладеного, позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача за період з 09 грудня 2010 року по 07 липня 2011 року щодо перерахунку та виплати позивачу державної та додаткової пенсії, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»,  Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за шкоду, заподіяну здоров’ю, в меншому розмірі ніж передбачено ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов’язання відповідача перерахувати та виплатити  за період з 09 грудня 2010 року по 07 липня 2011 року державну та додаткову пенсію, передбачену ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, є обгрунтованими, та такими що засновані на законі.

         Разом із тим, вирішуючи питання  позовних вимог щодо розподілу  судових витрат суддя виходить з того, що  у відповідності до  п. 1. ст. 94 КАС України  в  тому разі, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом  владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально  підтверджені  судові витрати з Державного бюджету України. Разом із тим, якщо адміністративний позов задоволений частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому у відповідності  задоволеним вимогам.

       Оскільки позивач не заявляв вимог про стягнення судових витрат з Державного бюджету України, а просив стягнути судові витрати з відповідача,  не уточнював заявлених позовних вимог, суддя, з урахуванням  положення ст. 94 КАС України, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення  вимог позивача в цій частині.   

       Керуючись ст. ст. 19, 22, 46, 95, 152 Конституції України, ст. 49, 51, 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст. 11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» № 3491-VI від 14.06.2011 року, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, Рішенням Конституційного Суду України № 26-рп/2008 від 27.11.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян» № 530 від 28.05.2008 року, Постановою Кабінету Міністрів України, від 06 липня 2011, № 745 “Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету”, ст.ст. 6, 7, 8, 9, ч. 2. ст. 11, 12, 17, 18, 21, 94, 99, 100,  105, 162, 167, 183-2, 185, 186 КАС України, суддя,  –

ПОСТАНОВИВ:

        Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області  – задовольнити частково.

        Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку та виплаті основної та додаткової пенсії, передбаченої ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 грудня 2010 року по 07 липня 2011 року включно.

         Зобов'язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату основної та додаткової пенсії, передбаченої ст. 51 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як учаснику ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС другої категорії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з з 09 грудня 2010 року по 07 липня 2011 року включно.

         В решті вимог адміністративного позову – відмовити.

         Постанова набирає законної сили після  закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

        У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної  сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або  набрання  законної  сили  рішенням за наслідками апеляційного провадження.

      Апеляційна скарга на постанову суду подається до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом  десяти днів з часу отримання копії постанови через Комінтернівський районний суд Одеської області.

      Постанова прийнята, в порядку скороченого провадження, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.

Суддя   В. К. Барвенко