Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 липня 2011 року Справа № 2а-4343/11/1270
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області про визнання протиправними дій, скасування постанов про закінчення виконавчого провадження ВП №16939519, ВП №16939273,-
ВСТАНОВИВ:
До Луганського окружного адміністративного суду 27 травня 2011 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відділу державної виконавчої служби підрозділу примусового виконання рішень Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій старшого державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України по прийняттю рішення про винесення постанов про закінчення виконавчого провадження ВП №16939273, ВП №16939519, з примусового виконання рішення, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року; та скасування постанов про закінчення виконавчих проваджень ВП №16939273, ВП №16939519, зобов’язання виконати судове рішення.
Ухвалою суду від 07.06.2011року по справі допущено заміну первісного відповідача - Відділ державної виконавчої служби підрозділу примусового виконання рішень Головного Управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України на Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області.
У судове засідання сторони не з’явилися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причину неявки до суду відповідач не повідомив.
Позивач на адресу суду поштою надіслав лист, у якому підтримав позовні вимоги, та просив суд розглянути справу без його участі. Згідно позовної заяви та листа позивача, останній просить:
- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області по прийняттю рішення про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року, виданого Луганським окружним адміністративним судом, скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011р. та зобов’язати Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області виконати судове рішення.
- визнати незаконною бездіяльність старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на наступне.
На підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду було видано 19 січня 2010 року виконавчий лист №2-а-1715. Вказаний виконавчий лист було направлено до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області. За виконавчим листом, було відкрито виконавче провадження.
20 травня 2011року позивачем від відповідача по пошті було отримано постанову про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011року з примусового виконання рішення суду.
Як слідує з постанов держвиконавця про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011року, боржник в добровільному порядку не виконав рішення суду, а тому на нього було накладено штраф в розмірі 340 грн. та 680 грн. Після цього державний виконавець порушив клопотання про притягнення боржника до кримінальної відповідальності, але прокуратурою Луганської області було відмовлено в порушенні кримінальної справи на підставі ст.6 п.2 КПК України. Після чого, виконавчою службою було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження. З такими діями виконавчої служби позивач не згодний, вважає їх протиправними та такими, що порушують вимоги Закону України «Про виконавче провадження».
Позивач вважає, що відповідач передчасно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, не здійснивши усіх необхідних заходів щодо своєчасного і повного виконання рішення.
Дослідивши пояснення позивача, а також матеріали справи та надані суду докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
В судовому засіданні встановлено, що згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду 19 січня 2010 року було видано виконавчий лист №2-а-1715 про зобов’язання Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації Луганської області зробити на користь ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі – 5 мінімальних заробітних плат за 2007, 2008 роки, який надійшов до Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області.
За виконавчим листом, було відкрито виконавче провадження. 16.05.2011року, згідно супровідних листів, відповідачем на адресу позивача було спрямовано постанови від 12.05.2011року про закінчення виконавчого провадження
(а.с. 6, 9).
Згідно постанов від 12.05.2011року про закінчення виконавчого провадження державним виконавцем за виконавчим листом, було зобов’язано боржника добровільно виконати рішення суду (а.с. 7,10).
03.12.2010 року виконавчою службою було, згідно постанов, накладено штраф на боржника у розмірі 340 грн., які направлено боржнику для виконання (а.с. 7,10).
Оскільки боржником повторно не було виконано рішення суду, то ВДВС Головного управління юстиції у Луганській області було 21.01.2011 року накладено, згідно постанов, штраф на боржника у подвійному розмірі 680 грн., які направлено боржнику для виконання (а.с. 7,10).
27.01.2011 року державним виконавцем було направлено подання до прокуратури Луганської області про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації за невиконання рішення суду (а.с. 7-8,10-11).
12.05.2011року на адресу виконавчої служби надійшли відповіді з прокуратури щодо розгляду вищезазначених подань, згідно яких прокуратурою прийнято рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Управління праці та соціального захисту населення Старобільської районної державної адміністрації на підставі ст.6 п.2 КПК України, у зв’язку з відсутністю ознак злочину (а.с. 7-8,10-11).
В постановах про закінчення виконавчого провадження старшим державним виконавцем вказано, що у разі якщо виконати рішення суду без участі боржника не можливо, державний виконавець накладає штраф, після чого звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення до кримінальної відповідальності, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
В цих постановах державного виконавця нічого не вказано про те, чи накладався арешт на майно боржника, якщо так, то на яке саме майно було накладено арешт, місце знаходження цього майна боржника, на яке могло бути звернено стягнення (а.с. 7-8,10-11).
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності із ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією, або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також, якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606- ХІV).
Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню
Відповідно до ст.1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу», завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 ст.4 Закону України «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Згідно ст. 11 цього ж Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі, виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення.
Згідно цієї ж статті, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Цього, як вбачається з постанов державного виконавця, про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011року ВП №16939273, ВП №16939519, з примусового виконання рішення, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року, зроблено не було.
Згідно ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У цій постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення, буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.
За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у разі ненадання боржником у строки, встановлені Законом для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення. Якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем було накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення, реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника, покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів, арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.
Згідно ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений Законом для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Згідно п.7 цієї ж статті вищевказаного Закону України, у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 49 Закону України «Про виконавче провадження», якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.
Згідно діючого законодавства державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Статтею 32 цього Закону України передбачено заходи примусового виконання рішень, до яких, серед інших законодавцем віднесено звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Статтею ст.40 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не проводилося або було проведено частково, повертається стягувачеві, зокрема, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Про наявність зазначених обставин державний виконавець складає акт.
Згідно з ст.50 Закону України “Про виконавче провадження” звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації.
Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів.
Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються.
За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт.
У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам.
Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення.
Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Главами 5 - 7 Закону України “Про виконавче провадження” законодавцем передбачена ціла низка засобів щодо звернення стягнення на майно, грошові кошти та інші матеріальні цінності боржника.
В судовому засіданні встановлено, що відділ державної виконавчої служби обмежився лише двома видами засобів щодо звернення стягнення: штрафом та зверненням до прокуратури, після чого послався на статтю 75 Закону України “Про виконавче провадження”, згідно якої зазначаються загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Не посилаючись ні на які документи або складені акти, державний виконавець у своїх постановах від 12.05.2011 року про закінчення виконавчого провадження №16939273, №16939519, з примусового виконання рішення, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року, прийшов до висновку, що виконати рішення без участі боржника неможливо та посилаючись на п. 11 ст. 49 того ж Закону України “Про виконавче провадження”, згідно якого виконавче провадження підлягає закінченню у разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону, прийняв рішення закінчити виконавче провадження. Як вбачається з матеріалів справи, у державного виконавця, який не виконав всі необхідні заходи примусового виконання рішень, не було підстав щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.
Щодо статті 89 Закону України “Про виконавче провадження”, на яку посилається державний виконавець при закритті виконавчого провадження, то вказаною статтею законодавець встановлює відповідальність за невиконання рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії. У разі невиконання зазначених вимог держвиконавця, без поважних причин, державний виконавець накладає на боржника - юридичну особу -штраф від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Враховуючи те, що відповідачем в порушення ст.5 Закону України «Про виконавче провадження» не вжито всіх необхідних заходів примусового виконання рішень, встановлених ст. 11 цього Закону, позовні вимоги в частині скасування постанов про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011року по виконавчому провадженні №16939273, №16939519, з примусового виконання рішення, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року, визнаються судом обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовна вимога про визнання протиправними дії старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Луганській області Комашко Г.В. в частині прийняття рішення про винесення постанови про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду, згідно виконавчого листа № 2а-1715, виданого 19 січня 2011 року, є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, оскільки з позовом до цієї особи позивач до суду не звертався.
Також не підлягає задоволенню позовна вимога про зобов’язання старшого державного виконавця Комашко Г.В. виконати судове рішення, так як з позовом до цієї особи позивач до суду не звертався.
Таким чином, позивач надав суду належні докази в обґрунтування позовних вимог про скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011р. як це передбачено частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, що є підставою для часткового задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 17, 18, 71, 72, 158-163, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України задовольнити частково.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області Міністерства юстиції України в частині скасування постанов про закінчення виконавчого провадження від 12.05.2011року по виконавчому провадженні №16939273, ВП №16939519, з примусового виконання рішення, згідно виконавчого листа 2-а-1715 виданого 19 січня 2010 року, задовольнити.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Н.В. Мирончук