ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

           розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” на рішення господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року у справі № 6/288 за позовом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”, м. Київ до Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, м. Київ про стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, у квітні 2007 році  звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача, Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, про стягнення  23141260 грн. 15 коп.  основного боргу за договором  купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року, 3982610 грн. 87 коп. пені, 6817415 грн. 24 коп. інфляційних нарахувань, 1671876 грн. 79 коп. трьох процентів  річних та 1619888 грн. 21 коп. штрафу, витрат по сплаті державного мита та витрат на інформайційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе  за вказаним договором зобов'язання щодо своєчасного проведення розрахунків за отриманий по акту приймання-передачі природного газу № 442 (04) від 29 жовтня 2004 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року (судді: Зеленін В.О. –головуючий, Рєпін Л.О.,Синиця О.Ф.) залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року (суддя: Ковтун С.А.), яким  частково задоволено позов Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 23141260 грн. 15 коп. основного боргу  за договором  купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року, 3982610 грн. 87 коп. пені, 6817415 грн. 24 коп. інфляційних нарахувань, 1671876 грн. 79 коп. трьох процентів  річних та 1619888 грн. 21 коп. штрафу; стягнуто з відповідача на користь позивача 23141260 грн. 15 коп. основного боргу, 15848 грн. 25 коп. державного мита та 74 грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

У судових актах зазначається, що позовна вимога про стягнення 23141260 грн. 15 коп. основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року підлягає задоволенню, мотивуючи тим,  що відповідач у порушення умов договору і всупереч вимогам ст. 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України за отриманий від позивача природний газ не розрахувався;

позовні вимоги про стягнення з відповідача 3982610 грн. 87 коп. пені за період з 1 квітня 2006 року по 1 квітня 2007 року 1619888 грн. 21 коп. штрафу, 6817415 грн. 24 коп. інфляційних  нарахувань та 1671876 грн. 79 коп. трьох процентів річних за період з 3 листопада 20043 року по 1 квітня 2007 року не підлягають задоволенню, мотивуючи тим, що з норми ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України вбачається, що передбачені нею розмір пені та штрафу застосовується, якщо інше не передбачено договором, а відтак до вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій застосуванню підлягають положення п. 6.2 договору, в якому сторони закріпили, що за порушення строку платежу покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, визначений ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України штраф в даному випадку до відповідача не може бути застосований, оскільки інший вид та розмір штрафу, передбачений п. 6.2 договору;

враховуючи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, п. 5.1 договору, відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті поставленого газу до 3 листопада 2004 року, а відтак пеня може бути нарахована відповідачеві лише за період з 4 листопада 2004 року по 3 травня 2005 року;

нарахування пені почалось з 4 листопада 2004 року та припинилось 3 травня 2005  року, а позивач звернувся з позовом до суду лише у квітні 2007 року, встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України річний  строк давності для стягнення пені сплив, що відповідно  до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові в цій частині, оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності у поданому відзиві на позовну заяву;

станом на 31 грудня 2003 року Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України" мала непогашену заборгованість перед Відкритим  акціонерним товариством "Укрнафта" в розмірі 409387492 грн. 13 коп., що значно перевищує розмір основної заборгованості Відкритого акціонерногого товариства "Укрнафта" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за договором купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року.

Таким чином, наявні підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді трьох процентів річних та інфляційних нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

            Не погоджуючись з прийнятими рішенням господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року та постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року, Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулася до Вищого господарського суду України зі касаційною скаргою про скасування в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахуванням та трьох процентів річних, оскільки безпідставне посилання судів на ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України, оскільки відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Проте, відповідачем не надано доказів вжиття заходів для погашення заборгованості. Крім того, п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), що  підлягає стягненню зі сторони, яка порушила зобов’язання.

У відзиві на касаційну скаргу Відкрите акціонерне товариство “Укрнафта” просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, а рішення судів залишити без змін, оскільки суд правильно застосував до правовідносин сторін ч. 3 ст. 219 Господарського кодексу України, якою передбачено, що суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності. При цьому, причиною несвоєчасних розрахунків між сторонами сприяли неправомірні дії позивач, пов’язані із не проведенням розрахунків з Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" розрахунків по зустрічних заборгованостях. А посилання на п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України є безпідставним, оскільки судові акти не містять посилання на вказану норму.

Вислухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами обох інстанцій встановлено, що 28 жовтня 2004 року між Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” (продавець) та Відкритим акціонерним товариством “Укрнафта” (покупець) укладений договір № 29/14/1459/04/1336а-Г, за умовами якого позивач зобов’язувався передати відповідачу у жовтні 2004 року природний газ власного видобутку в

обсязі 188877409 куб.м, що знаходиться в ПСГ дочірньої компанії  “Укртрансгаз” Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України”, а відповідач –прийняти та оплатити газ на умовах, визначених договором.

Між позивачем та відповідачем 29 жовтня 2004 року підписаний акт № 442 (04) приймання-передачі природного газу в обсязі 188877409 куб. м. природного газу за ціною 102,1 грн. (у т. ч. ПДВ) за 1000 куб. м. на суму 23141260 грн. 15  коп. (у т. ч. ПДВ).

Пунктом 5.1 договору передбачено, що розрахунки за газ здійснюються відповідачем грошовими коштами в гривнях шляхом перерахування на рахунок позивача вартості обсягу газу, що поставляється, протягом трьох банківських днів від дня підписання акта приймання-передачі природного газу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового  обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 5.1 договору, розрахунки за газ здійснюються покупцем грошовими коштами в гривнях шляхом перерахування на рахунок продавця вартості обсягу газу, що поставляється, протягом 3-х банківських днів від дня підписання акта приймання-передачі природного газу.

Відповідач розрахунків за отриманий за актом № 442 (04) приймання-передачі природного газу від 29 жовтня 2004 року  не здійснив.

Тому суди обох інстанцій правильно дійшли висновку, що відповідач в порушення умов договору і всупереч вимогам ст. 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України за отриманий від позивача природний газ не розрахувався, що є підставою для стягнення з нього на користь позивача суми основного боргу за договором купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року.

В позовній заяві позивач з посиланням на ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, просив також стягнути з відповідача 3982610 грн. 87 коп. пеню за період з 1 квітня 2006 року по 1 квітня 2007 року, 1619888 грн. 21 коп. штрафу, 6817415 грн. 24 коп. інфляційних нарахувань та 1671876 грн. 79 коп. трьох процентів річних за період з 3 листопада 2004 року по 1 квітня 2007 року.

Суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення пені та штрафу.

Щодо необґрунтованості позовних вимог про  стягнення 1619888 грн. 21 коп. штрафу слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з  виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок  Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1% вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення  понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З даної норми вбачається, що передбачені нею розмір пені та штрафу застосовується,   якщо інше  не передбачено договором, а відтак до вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій застосуванню підлягають положення п. 6.2 договору, в якому сторони закріпили, що за порушення строку платежу покупець сплачує на користь продавця, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової  ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Таким чином, визначений ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України штраф в даному випадку до відповідача не може бути застосований, оскільки інший вид та розмір штрафу передбачений п. 6.2 договору.

Позивач просить стягнути з відповідача 3982610 грн. 87 коп. пені, нарахованої за період з  1 квітня 2006 року по 1 квітня 2007 року.

Разом з тим, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.  

Враховуючи положення п. 5.1 договору, відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті поставленого газу від 3 листопада 2004 року, а відтак пеня може бути нарахована відповідачеві лише за період з 4 листопада 2004 року по 3 травня 2005 року.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України,  при  реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України,  до вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Враховуючи, що нарахування пені почалось  4 листопада 2004 року та припинилось 3 травня 2005 року, а позивач звернувся з позовом до суду лише у квітні 2007 року, встановлений ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України річний строк позовної давності для стягнення пені сплив, що відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови в позові в цій частині, оскільки відповідач заявив про застосування позовної давності у поданому відзиві на позовну заяву.

           Суди правомірно відмовили позивачеві в задоволенні позову в частині стягнення 3982610 грн. 87 коп. пені та 1619888 грн. 21 коп. штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини 3 статті 219 Господарського кодексу України, якою встановлено, що якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Апеляційним судом встановлено, що станом на  станом на 31 грудня 2003 року Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" мала непогашену заборгованість перед Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" в розмірі 409387492 грн. 13 коп., що значно перевищує розмір основної заборгованості  Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за договором    купівлі-продажу природного газу № 29/14/1459/04/1336а-Г від 28 жовтня 2004 року.

Суди правильно дійшли висновку щодо наявності підстав для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді сплати трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Що стосується доводів касаційної скарги про порушення при прийнятті оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, то зазначені доводи свого підтвердження не знайшли.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року у справі № 6/288 прийняті з додержанням вимог матеріального та процесуального законодавства, і підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 15 червня 2007 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2007 року у справі № 6/288 залишити без змін.