КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.09.2011 № 56/104
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Чорної Л.В.
при секретарі: Кривошеї О.В.
за участю представників
від позивача: ОСОБА_1 дов. від 06.09.2011 року
від відповідача: не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Триада-Прінт”
на рішення Господарського суду м. Києва
від 08.06.2011 року
у справі № 56/104 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Гейдельберг друкарські машини України”
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Триада-Прінт”
про стягнення 163 000,28 грн.
СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Гейдельберг друкарські машини Україна" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Триада – Прінт” заборгованості за поставлений товар з урахуванням штрафних санкцій у розмірі 163000,28 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов'язання перед позивачем, оскільки не своєчасно та не в повному обсязі здійснив розрахунок за поставлені позивачем товари. Станом на момент звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість за поставлений товар на загальну суму 163 000,28 грн., яку позивач просить стягнути з урахуванням пені, 3% річних та втрат від інфляції.
Відповідач зазначав, що заборгованість виникла не на підставі договору поставки №30/09-09 від 30.09.2009 р., а на підставі усних домовленостей, в зв'язку з чим відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення заборгованості за договором поставки № 30/09-09 від 30.09.2009 р. у розмірі 163 000,28грн.
08.06.2011 р. представником позивача надано уточнення розміру позовних вимог, відповідно до яких позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 143 000,00 грн., з яких суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 141 268,53 грн., З % річних у розмірі 983,89 грн., та пеню у розмірі 747,86 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі № 56/104 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Триада - Прінт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Гейдельберг друкарські машини України" суму основного боргу у розмірі 139 562,42 (сто тридцять дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят дві) грн. 42 коп., 3% річних у розмірі 275,41 (двісті сімдесят п'ять) грн. 41 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 1 598,38 (одна тисяча шістсот дев'яності вісім) грн. 38 коп. та 231,42 (двісті тридцять одна) грн. 42 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що договір між сторонами у формі єдиного документа не укладався, поставка товару позивачем здійснювалась не на підставі договору, а на підставі усних домовленостей між сторонами. Позивач звернувся до відповідача з вимогою про сплату заборгованості за отриманий товар до 15.03.20111 року, вимога залишена без задоволення. Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 139 562,42 грн. є обґрунтованою, та підлягає задоволенню.
Пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін). Оскільки, відносини між сторонами виникли на підставі усних домовленостей, а факту погодження нарахування пені, у випадку прострочення грошових зобов'язань за невиконання зобов'язань щодо оплати поставлених товарів, позивачем не доведено, відповідного договору на підставі якого відбувалась поставка товару та яким сторони передбачили таку відповідальність суду не представлено, вимоги про стягнення пені задоволенню не підлягають.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати поставленого товару встановлений судом та відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та трьох процентів річних є обґрунтованими.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі №56/104, прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.07.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 20.07.2011 року.
Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/10 від 18.07.2011 року у зв’язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Алданової С.О. у відпустці, з метою забезпечення дотримання вимог законодавства в частині додержання процесуальних строків, розгляд апеляційної скарги у справі № 56/104 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді – Тищенко О.В., суддів Смірнової Л.Г., Чорної Л.В. відповідно до приписів статті 46, 69 Господарського процесуального кодексу України, статтею 29 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, на підставі наказу голови суду № 197-в від 31.05.2011 року, у відповідності до п. 3.1.12 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30, згідно рішення Зборів суддів Київського апеляційного господарського суду, оформленого протоколом від 28.01.2011 року.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 07.09.2011 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 р. у справі № 56/104.
Представник відповідача в судове засідання 07.09.2011 року не з’явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 – 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
Згідно з п. 3.6 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 р. №02-5/289 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки, всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 07.09.2011 року за відсутності представника відповідача.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Позивач зазначає, що згідно досягнутих між позивачем та відповідачем домовленостей з приводу поставки товару, Товариство з обмеженою відповідальністю „Гейдельберг друкарські машини Україна" здійснило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Триада-Принт" поставку товару згідно накладних № 6210001282 від 07.12.2010 р. на загальну суму 61 200,00 грн., № 6210001291 від 09.12.2010 р. на загальну суму 5 546,40 грн., № 6210001325 від 22.12.2010 р. на загальну суму 63 000,00 грн., № 6210001360 від 22.12.2010 р. на загальну суму 10 176,00 грн., № 6210001362 від 24.12.2010 р. на загальну суму 30 024,00 грн., № 6220000008 від 13.01.2011 р. на загальну суму 5 719,20 грн., № 2210000242 від 30.12.2010 р. на загальну суму 21 218,03 грн., які відповідачем оплачені не у повному обсязі.
Крім того, у позовній заяві позивач зазначає, що поставка запасних частин здійснювалась на підставі договору поставки № 30/09-09 від 30.09.2009 р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Гейдельберг друкарські машини Україна" (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Триада - Прінт" (надалі -відповідач, покупець). Відповідно до п. 1.1. договору, постачальник зобов'язується поставити/передати покупцю запасні частини для поліграфічного обладнання в асортименті, кількості і по цінах та на визначених цим договором умовах (надалі - товар), а покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість. Асортимент, кількість і ціни поставки товару визначаються товарними (товарно-транспортними) накладними, які оформлюються додатками до цього договору і є його складовими частинами.
Проте, як вбачається з вищезазначених накладних поставка здійснювалась на підставі рахунків фактур, а не на підставі договору поставки № 30/09-09 від 30.09.2009 р. Рахунки - фактури виписані на підставі замовлень, а не на підставі договору поставки №30/09-09 від 30.09.2009 р.
Отже, поставка товару здійснювалась на підставі накладних, які наявні в матеріалах справи. (усна домовленостей між позивачем та відповідачем).
Відповідачем проведена оплата поставленого товару на суму 20 000,00 грн., що підтверджується довідкою - витягом з виписки / особового рахунку станом на 18.04.2011 р.
Оплата, за отриманий товар, відповідачем проведена не у повному обсязі, заборгованість відповідача складає 139 562,42 грн.
Позивачем відповідачу надіслано вимогу про необхідність погасити заборгованість в строк до 15.03.2011 р. з моменту отримання вимоги.
Вимога була направлена на всі відомі адреси відповідача 10.03.2011 р., докази чого наявні в матеріалах справи.
Відповідачем вимога залишена без задоволення.
Оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона —постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні —покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною другою статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір у формі єдиного документа між сторонами не укладався, вимога була отримана відповідачем, в якій вказано про необхідність погасити заборгованість в строк до 15.03.2011 року з моменту отримання вимоги.
Отже, відповідач повинен був погасити заборгованість до 15.03.2011 року.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і позивача, який повинен був довести належними засобами доказування факт порушення відповідачем його прав.
Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідачем не надано доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на загальну суму 139 562,42 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 139 562,42 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно задоволена.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).
Отже, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).
Враховуючи те, що відносини у сторін виникли з усної домовленості, договір у формі єдиного документа не укладався, то вимога про стягнення пені є не обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірно було відмовлено в її задоволенні.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.
Статтею 625 ЦК України передбачено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Факт прострочення відповідачем виконання зобов'язань з оплати поставленого товару встановлений судом та по суті відповідачем не спростований, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків від інфляції та трьох процентів річних є обґрунтованими.
Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 983,89грн.
Судом першої інстанції вірно здійснено розрахунок 3% річних, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 275,41 грн.(період нараховування 3% річних з 16.03.2011 р. (вимога позивача про сплату заборгованості - в строк до 15.03.2011 р.) по 05.04.20011 р.( відповідно до розрахунку позивача нарахування 3% річних останній припиняє 05.04.2011 р.).
Також, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягає, оскільки позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційних втрат за період до 28.02.2011 р., а строк виникнення зобов’язання у відповідача настав - 16.03.2011 року.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду м. Києва у справі №56/104 від 08.06.2011 року відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Триада-Прінт” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 08.06.2011 року по справі №56/104 залишити без змін.
Матеріали справи № 56/104 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.
Головуючий суддя Тищенко О.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Чорна Л.В.