У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 вересня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.,
суддів Леванчука А.О., Матвєєвої О.А.,
Писаної Т.О., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на частину будинку у зв’язку із знищенням, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У листопаді 2010 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на частину будинку у зв’язку зі знищенням. В обґрунтування позову зазначали, що на праві власності їм належить ѕ частини двохквартирного будинку АДРЕСА_1, а ј частина цього будинку належить ОСОБА_6, проте відповідач в цій частині будинку не проживає, свою власність не утримує, що призвело до руйнування будинку. Крім того, у липні 2009 року в частині будинку, що належить відповідачу сталась пожежа, унаслідок якої ця частина будинку була повністю знищена. Оскільки відповідач тривалий час за місцем свого проживання не з’являється, у будинку не проживає та вона повністю знищена пожежею, а вони не мають можливості приступити до проведення ремонтних робіт своєї частини будинку, просили припинити право власності відповідача на ј частину спірного будинку унаслідок її знищення і скасувати реєстрацію права власності на неї за відповідачем.
Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на частину будинку у зв’язку із знищенням відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2011 року рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 порушує питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачі як співвласники спірного будинку свою частку у будинку в натурі не виділяли, конкретного порядку користування між власниками будинку в судовому порядку чи будь-яким іншим способом не встановлено, що позбавляє їх права на звернення до суду з такими позовними вимогами та відповідно до вимог ст. 365 ЦК України підстави для задоволення позову відсутні.
Крім того, позивачі просили про припинення права власності відповідача на частину його будинку в порядку, визначеному ст. 349 ЦК України, без урахування того, що відповідно до норм цієї статті право власності на знищене майно припиняється за заявою власника цього майна, проте ОСОБА_6 такої заяви не подавав.
Проте, з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи зі змісту заявлених позовних вимог відповідно до положень ст. 214 ЦПК України суд повинен був вирішити такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод в здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Статтею 346 ЦК України визначено перелік підстав припинення права власності, зокрема: ч. 4 ст. 346 та ст. 349 ЦК України передбачено припинення права власності у разі знищення майна, а ст. 365 ЦК України - припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.
Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної часткової власності.
Згідно технічного паспорту на садибний будинок АДРЕСА_1, частина будинку зруйнована у результаті пожежі.
Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивачі зазначали, що частина будинку, яка знищена пожежею належить на праві власності відповідачу, проте він нею не користується, вона перебуває в занедбаному та антисанітарному стані, чим порушуються їхні права у володінні і користуванні належним їм на праві власності будинком, зокрема вони позбавлені можливості провести ремонтні роботи по відновленню цього будинку, у зв’язку з чим просили в судовому порядку припинити за їх вимогою право власності відповідача на ј частину будинку.
Проте, суди, у порушення зазначених правових норм та положень ст. 212, 214, 214 ЦПК України суди при вирішенні справи не звернули уваги на те, що згідно із вимогами ч. 4 ст. 346, ст. 349 ЦК України, право власності припиняється у разі знищення майна, а подання власником знищеного майна відповідної заяви є лише моментом припинення права власності.
Крім того, суди не перевірили і не дали належної оцінки доводам позивача про те, що відповідач у належній йому на праві власності квартирі № 2 тривалий час не проживає, його частина будинку знаходиться в антисанітарному стані, а також існує вільний до неї доступ сторонніх осіб, зокрема осіб без певного місця проживання, присутність яких у цій частині будинку призвела до виникнення 16 липня 2009 року пожежі, унаслідок якої частина будинку, що належала їм на праві власності також зазнала суттєвих пошкоджень, що підтверджено відповідним актом про пожежу та технічним висновком № 182 про ймовірні причини виникнення пожежі, складеного дослідно-випробувальною лабораторією Головного управління МНС України в м. Києві від 19 липня 2009 року № 219 ( а.с. 9, 10), а належна відповідачу ј частина будинку знищена, що є підставою для припинення його права власності на цю частину будинку.
Відмовляючи у позові, суди також виходили з того, що спірний будинок між сторонами не поділений, не виділені частки в натурі та відсутній визначений порядок користування цим будинку.
Разом з тим, судами не дано належної оцінки тому, що відповідно до технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1, він складається з двох квартир: № 1 і № 2, що підтверджує пояснення позивачів про поділ спірного будинку між співвласниками на дві чистини (дві квартири з окремими виходами), а також залишено без належної уваги й наданий позивачами договір від 18 березня 1957 року, укладений між попередніми власниками будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та посвідчений нотаріально (а.с 92,99), копія якого була долучена до матеріалів справи та відповідно до ч. 4 ст. 358 ЦК України є підтвердженням наявності між сторонами визначеного порядку користування будинком та виділення належної сторонам частки в натурі.
Наполягаючи на припиненні права власності відповідача на частку в спільній власності, позивачі також посилались на те, що спільне користування та володіння майном є неможливим, припинення його права не завдасть йому шкоди, оскільки він цією часткою не користується. У зв’язку з цим суди в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з’ясуванню обставин справи, не уточнили позовні вимоги, не попередили про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема щодо уточнення позовних вимог в частині підстави припинення права на частку в спільній власності за вимогою інших співвласників.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущені порушення норм матеріального і процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.
Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: А.О. Леванчук
О.А. Матвєєва
Т.О. Писана
Г.В. Юровська