ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2008 р. | № 30/4-07-71 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Козир Т.П. |
суддів : | Мележик Н.І., Подоляк О.А., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | ТОВ “СПАРТАК-ПІВДЕНЬ” |
на постанову | від 10.05.2007 р. Одеського апеляційного господарського суду |
у справі | № 30/4-07-71 |
за позовом | Одеської міської ради (надалі –Рада) |
до | КП “Стадіон “Спартак”; (надалі –Підприємство) ТОВ “СПАРТАК-ПІВДЕНЬ” (надалі –Товариство) |
про | визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії |
за участю представників: |
від позивача | - Сєміног Л.В. |
від відповідача-1 | - Юхтенко Л.Р. |
від відповідача-2 | - не з’явились |
В С Т А Н О В И В:
В грудні 2006 р. Рада звернулась в господарський суд Одеської області з позовом до Товариства і Підприємства та просила суд, з урахуванням уточнення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України, визнати недійсними укладені відповідачами договори оренди №02/06 від 24.02.2006 р., №03/06 від 24.02.2006 р., №04/06 від 24.02.2006 р., №05/06 від 24.02.2006 р. (надалі –договори оренди), додаткові угоди до зазначених договорів №1 від 01.03.2006 р. та зобов'язати Товариство звільнити асфальтове покриття.
Товариство та Підприємство проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на їх необґрунтованість.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2007 р. (суддя Рога Н.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р. (судді: Мишкіна М.А., Сидоренко М.В., Таценко Н.Б.) рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2007 р. скасовано, позов задоволено: договори оренди та додаткові угоди укладені між Товариством та Підприємством визнано недійсними та зобов'язано відповідача звільнити асфальтне покриття.
Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило постанову Одеського апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до Одеського апеляційного господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 24.02.2006 р. між Товариством та Підприємством укладено договори оренди комунального майна, відповідно до умов яких Підприємство (орендодавець) передало, а Товариство (орендар) прийняло в оренду нерухоме, окреме індивідуально визначене майно, а саме –асфальтне покриття загальною площею 731,6 м2, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 79.
Зазначене асфальтне покриття передано орендарю 03.04.2006 р., про що складено акти приймання-передачі комунального майна.
Згідно додатків № 3 до договорів оренди плата за оренду складає 987,66 грн. Термін оренди сторонами визначено до 24.02.2016 р. з моменту підписання договорів.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову місцевий господарський суд виходив із відсутності правових підстав для визнання недійсними договорів оренди комунального майна.
Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з помилковими висновками господарського суду першої інстанції.
Як досліджено апеляційним судом та вбачається з матеріалів справи, асфальтне покриття надано в оренду для розташування, розміщення та будівництва офісних приміщень, використання автомобільно –демонстраційної площадки.
Приймаючи постанову апеляційний господарський суд зауважив, що будівництво –це спорудження нового об'єкта, реконструкція, розширення, добудова, реставрація і ремонт об'єктів, виконання монтажних робіт, а тому застосувавши положення ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 24 Закону України " Про планування і забудову територій", положення ч. 1 ст. 413 ЦК України суд дійшов висновків, що будівництво в даному випадку можливе за умови укладення договору оренди земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що оспорюванні договори оренди комунального майна за своєю правовою природою фактично є договорами оренди земельної ділянки наданої Товариству під будівництво, а відповідачі уклали зазначені договори для приховання дійсних правочинів.
Суд першої інстанції, не дослідивши відповідність оспорюваних договорів нормам законодавства, що регулюють відносини в сфері оренди земельних ділянок, допустив порушення норм матеріального права, безпідставно не застосувавши до спірних відносин положення ст. ст. 203, 215, 235 ЦК України.
Крім того, колегія суддів вважає, що переглядаючи рішення суд апеляційної інстанції правильно застосував положення ст. ст. 1, 4, 5, 16 Закону України "Про оренду землі", ст. ст. 80, 116, 124 ЗК України та дійшов обґрунтованого висновку, що виходячи із положень п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада є єдиним орендодавцем земельних ділянок, що перебувають в комунальні власності територіальної громади м. Одеси і надаються в користування на умовах оренди виключно на підставі рішення Ради.
Судом апеляційної інстанції досліджено, що Рада не приймала рішення про відведення та передачу в оренду Товариству земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Одеса, вул. Канатна, 79, і договір оренди земельної ділянки між ними не укладався.
Тому колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, а також з тим, що Товариство не набуло права користування земельними ділянками.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарський суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст. 43, 47, 33, 34, 43, 99, 101, 104 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; обґрунтовано поставив під сумнів помилкові висновки господарського суду першої інстанції; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ТОВ “СПАРТАК-ПІВДЕНЬ” залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.05.2007 р. у справі № 30/4-07-71 залишити без змін.
Головуючий, суддя Т. Козир
С у д д і Н. Мележик
О. Подоляк