08.08.2011

  НАХІМОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Справа №2-2545/11

Кат.32

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

(повний текст)

08 серпня 2011 року Нахімовський районний суд міста Севастополя у складі:

головуючого судді –Пекарініної І.А.

при секретарі –    П’ятак О.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Центрального районного суду міста Сімферополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди,   

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2, уточнив позовні вимоги, просить суд про стягнення з відповідачів на його користь моральної шкоди у розмірі 20000 грн., мотивуючі вимоги позову тим, що, на його думку він став жертвою тривалого незаконного судового переслідування яке виразилось в прийнятті Центральним районним судом м. Сімферополя та Апеляційним судом Автономної Республіки Крим постанов про визнання позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що призвели до фізичних та моральних страждань, які виразились у постійному, підвищеному стресовому стані та негативно відобразились на здоров`ї позивача. Розмір моральної шкоди обґрунтовує тим, що 03.08.2004 р., під час перебування в Центральному районному суді м. Сімферополя, в приймальні, суддею Гулевичем Ю.Г., йому були нанесені образи та тілесні ушкодження, він був виштовхнутий з приймальні, також на нього 10.08.2004 р. був незаконно складений протокол про наявність в його діях складу правопорушення за неповагу до суду, до нього додому приходили працівники міліції для приводу його на розгляд справи, справа про притягнення до адміністративної відповідальності у Центральному районному суді м. Сімферополя розглядалася без його участі, постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності по ст. 1853 КпАП України, та звільнення його він покарання у зв’язку з закінченням строку для притягнення до відповідальності від 04.10.2004 року, неодноразово була предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій, та лише 17.09.2007 року була остаточно скасована Верховним судом України за відсутністю в діях ОСОБА_2 складу правопорушення, передбаченого ст. 1853 КпАП України.

В судовому засіданні позивач послався на постанову Верховного Суду України від 17.09.2007 року, як на підставу для його звільнення від доказування складу цивільно –правової відповідальності в діях відповідачів для відшкодування моральної шкоди, зазначав, що відповідно до ст. 56 Конституції України, суди є органами державної влади, тому, він має право з посиланням на норми Конституції як норми прямої дії, на відшкодування моральної шкоди внаслідок образливого відношення до нього працівників суду, побиття його суддею, та прийнятих щодо нього незаконних постанов про встановлення в його діях його вини та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1853 КпАП України.

Представники відповідачів в судове засідання не з’явилися, про час та дату судового засідання повідомлялися належним чином, від відповідачів -  Центрального районного суду міста Сімферополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим надійшли заяви з проханням про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог та розгляду справи за їх відсутність.

У раніше наданих суду письмових запереченнях, голова Центрального районного суду м. Сімферополя просив відмовити у задоволенні заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, як необґрунтованих, та таких, що суперечать ст.25 Бюджетного Кодексу України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», ст. 23,1167 Цивільного Кодексу України, а також у зв’язку з недоведеністю вимог позивача щодо спричинення йому моральної шкоди.    

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у задоволенні заявлених позовних вимог необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 04.10.2004 року справа про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1853 КпАП України, припинена за закінченням строків накладення адміністративного стягнення. За протестом прокурора Центрального району м. Сімферополя, постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 01.11.2004 року, постанова була скасована, дії ОСОБА_2, знову були кваліфіковані по ч.1 ст. ст. 1853 КпАП України, провадження по справі припинено у зв’язку з закінченням строків для накладення адміністративного стягнення. Постановою Апеляційного суду Автономної республіки від 15.11.2004 року, вказана постанова була скасована, справа направлена на розгляд до суду першої інстанції. 21.12.2004 року, Центральний суд міста Сімферополя виніс постанову, згідно якої, ОСОБА_2 знову був визнаний винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 1853 КпАП України, провадження у справі щодо нього закрито за перебігом строку притягнення до адміністративної відповідальності, 18.05.2005 року, Постановою голови Апеляційного Суду АР Крим, вказана постанова суду першої інстанції залишена без змін. Постановою Верховного Суду України від 24.03.2006 року, постанова Центрального районного суду м. Сімферополя від 21.12.2004 року та постанова голови Апеляційного Суду АР Крим, скасовані, справа направлена на розгляд до місцевого суду. 22.08.2006 року та 21.11.2006 року, постановами судів першої та апеляційної інстанцій встановлена вина ОСОБА_2 у правопорушенні скоєному під час перебування у Центральному районному суді м. Сімферополя, склад якого передбачений ч.1 ст. 1853 КпАП України, провадження по справі про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності припинено у зв’язку з закінченням строку для притягнення до адміністративної відповідальності.

Постановою Верховного Суду України від 17 вересня 2007 року, постанова Центрального районного суду м. Сімферополя від 22.08.2006 року та постанова голови Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 21.11.2006 року щодо ОСОБА_2 скасовані, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 1853 КпАП України.

Також позивачем, в обґрунтування  заявлених позовних вимог щодо побиття його суддею Гулевичем Ю.Г., та спричинення моральної шкоди незаконним судовим переслідуванням, в матеріали справи представлені копії наступних документів - акт судово-медичного дослідження від 06.08.2004 року, згідно якого ОСОБА_2 причинені ушкодження у вигляді синців правого плеча, грудної клітці, відповідь на його адресу голови Центрального районного суду м. Сімферополя від 08.10.2004 року, в якій зазначено, що немає підстав для притягнення судді Гулевича Ю.Г. до дисциплінарної відповідальності, та щодо відмови у порушенні кримінальної справі щодо судді, копія постанови дільничного інспектора Центрального РВ СМУ ГУ МВД України в АР Крим про відмову у порушенні кримінальної справи від 15.08.2004 року, копії постанов Центрального районного суду м. Сімферополя від 24.09.2004 року та від 29.09.2004 року про привід позивача в суд на розгляд справи про адміністративне правопорушення по ч.1 ст. 1853 КпАП України, та копія медичної довідки, згідно якої 24.09.2004 року, позивач був консультований лікарем –гастроентерологом з приводу хвороби гастриту та виразкової хвороби. Також позивачем в матеріали справи надані копії документів, які свідчать про вихід за межи своєї компетенції дільничним інспектором при складанні постанови про відмову у притягненні судді Гулевича Г.Ю. до кримінальної відповідальності, та рекомендації позивачу звернутися для захисту його прав та інтересів до прокуратури Центрального району м. Сімферополя.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 129 Конституції, судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону,  сплив на них у будь-який спосіб забороняється і однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків установлених законом.

Згідно з зазначеними положеннями Конституції, рішення суду і відповідно дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя (пов’язані з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватися у чинному в даний час апеляційному та касаційному порядку, а не в інший суд першої інстанції, що одночасно порушувало б і принцип незалежності суддів, і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом.

Саме в такому розумінні мають застосовуватися положення статті 56 Конституції України про гарантію права кожного на відшкодування державою матеріальної і моральної шкоди, заподіяної їх незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень. Суд є органом, який вирішує такі справи, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються в порядку, визначеному ст. 129 Конституції України і законодавством про судочинство.

У Конституції України зазначено, що здійснення правосуддя регулюється окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 62 Конституції України матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за таку шкоду відповідає держава, а не безпосередньо суд або суддя.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Центральний районний суд м. Сімферополя та Апеляційний суд Автономної республіки Крим, при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 здійснювали владні процесуальні функції зі здійснення правосуддя, а не владні управлінські функції, а тому не вбачає підстав для відповідальності відповідачів за завдану моральну шкоду, відповідно до вимог Конституції України, а також вимог ч.2 ст.1167 ЦК України, яка регулює підстави відповідальності за завдану моральну шкоду незалежно від вини органу держаної влади.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України, згідно п.4 якої, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно Постанови Верховного Суду України від 17 вересня 2007 року, постанова Центрального районного суду м. Сімферополя від 22.08.2006 року та постанова голови Апеляційного суду Автономної республіки Крим від 21.11.2006 року щодо ОСОБА_2 скасовані, а провадження у справі закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 1853 КпАП України. Вказані обставини позивачу не потрібно було доводити, оскільки відповідачами по даній справі не заперечувався факт відсутності в діях позивача неповаги до суду, та не заперечувалося право позивача на звернення до суду з вказаним позовом.

Відповідно до ч.2 ст. 1176 ЦК України, право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями суду, виникає у випадках передбачених законом.

Статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду», передбачені випадки виникнення права на відшкодування моральної шкоди, які не передбачають відшкодування моральної шкоди згідно обставин з якими позивач пов’язує заподіяння йому моральної шкоди. Крім того ОСОБА_2 не доведено, що дії Центрального районного суду м. Сімферополя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення 24.09.2004 року та від 29.09.2004 року, були незаконними.   

Відповідно до ч.6 ст. 1176 ЦК України, шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення суду, відшкодовується на загальних підставах.     

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, що передбачено ст. 23 ЦК України. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї. Пленум Верховного Суду України в своєї постанові від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вказує на те, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно ч.1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, проаналізувавши докази надані позивачем, суд приходить до висновку, що позивачем не доведена протиправність дій щодо нього суддею Гулевичем Ю.Г. при відвідуванні суду 03.08.2004 року, та у доказах долучених ним до справи немає посилання на докази винних дій судді у образливому поводженні до ОСОБА_2, його побиття, протиправних та винних дій інших працівників суду, тому підстав для задоволення позову не вбачає.

Обставини, встановлені у Постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2007 року, та на яку посилався позивач як на підставу для звільнення його від доказування при розгляді даної справи щодо обставин встановлених судом при розгляді справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності, склад якої передбачений ч.1 ст. 1853 КпАП України, приймаються судом до уваги стосовно правових наслідків дій особи стосовно якої ухвалено постанову, тобто ОСОБА_2, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки позивач є інвалідом 2 групи, відповідно до вимог ч.4 ст. 88 ЦПК України, суд відносить ці витрати за рахунок держави.

На підставі ст. 56 Конституції України, ст. 23, ст. 1167, ч.1,2,6,7 ст.1176 ЦК України, Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду»,  керуючись ст.ст. 10,11,60, ч.3,4 ст.61,88, 212-215,218  ЦПК України, суд

                       В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Центрального районного суду міста Сімферополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, Державного казначейства України про стягнення моральної шкоди, відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

  Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Севастополя через Нахімовський районний суд м. Севастополя на протязі десяти днів з дня проголошення рішення суду.

Суддя –підпис

Копія вірна.

Суддя Нахімовського районного

суду міста Севастополя І.А. Пекарініна