ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

16 січня 2008 р.

№ 528/10-06

Вищий  господарський  суд  України  в  складі  колегії  суддів:

Бернацької Ж.О. –головуючий,

Мележик Н.І.,

Воліка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Рокитнянська продовольча компанія” на ухвалу господарського суду Київської області від 5 лютого 2007 року у справі № 528/10-06 за позовом закритого акціонерного товариства “Херсонпостачзбут”, м. Херсон до відкритого акціонерного товариства “Рокитнянська продовольча компанія”, смт. Рокитне, Київської області про припинення дії договору управління рухомим майном та зобов’язання повернути майно

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явилися;

від відповідача: Боричевського В.М.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, закрите акціонерне товариство “Херсонпостачзбут”, у жовтні 2006 року звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до відповідача, відкритого акціонерного товариства, “Рокитнянська продовольча компанія” про припинення дії договору управління рухомим майном від 26 жовтня 2004 року та зобов’язання повернути майно, оскільки між сторонами укладено договір, який належним чином не виконується, зокрема відповідач виявився управителем, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління.

Ухвалою господарського суду Київської області від 5 лютого 2007 року (суддя: Тищенко О.В.) провадження у справі припинено; стягнуто з відповідача на користь позивача 6350 грн. державного мито; 118 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Ухвала мотивована тим, що суду надано додаткову угоду від 1 лютого 2007 року, яка є невід’ємною частиною договору від 26 жовтня 2004 року, і якою припинено дію договору від 26 жовтня 2004 року –з 1 лютого 2007 року. Тобто, спір врегульовано сторонами шляхом укладення додаткової угоди, тому предмет спору відсутній, і провадження у справі припинено на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати, згідно частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладено на відповідача тому, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Не погодившись з прийнятою ухвалою місцевого господарського суду в частині стягнення судових витрат, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про її скасування та з проханням повернути позивачу надмірно сплачене державне мито до державного бюджету у розмірі 6265 грн. та покласти обов’язок сплати державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на позивача, оскільки відповідач не перешкоджав досудовому врегулюванню даного спору, а сприяв вирішенню вчасно та змістовно відповідаючи на звернення контрагента за договором. А також скаржник зазначив, що за спорами, які виникли під час розірвання господарського договору, розмір ставки державного мита становить 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 85 грн.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, а ухвалу місцевого господарського суду залишити без змін.

Вислухавши представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Закрите акціонерне товариство “Херсонпостачзбут” звернулося до господарського суду з позовом про припинення дії договору управління рухомим майном від 26 жовтня 2004 року, укладеного з відкритим акціонерним товариством “Рокитнянська продовольча компанія” та зобов’язання повернути майно.

Господарському суду надано додаткову угоду від 1 лютого 2007 року, яка є невід’ємною частиною договору від 26 жовтня 2004 року.

Згідно додаткової угоди від 1 лютого 2007 року, припинено дію договору від 26 жовтня 2004 року –з 1 лютого 2007 року.

В силу пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки сторонами вирішено спірні правовідносини шляхом укладення додаткової угоди, предмет спору відсутній.

Враховуючи відсутність спору, місцевий господарський суд правильно дійшов висновку щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 11 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, місцевим господарським судом вирішено питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Суд, згідно частини 2 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, поклав судові витрати на відповідача тому, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Проте, місцевим судом не надано оцінку діям чи бездіяльності сторін, які призвели до подання позовної заяви до господарського суду, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства розподілити судові витрати.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, державне мито сплачується в доход Державного бюджету України в розмірі, передбаченому підпунктом б пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, яким встановлено, що ставки державного мита із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство встановлюються в розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 85 грн.

Даний позов подано про припинення дії договору та зобов’язання повернути майно, тобто вимоги носять немайновий характер, проте за ухвалою місцевою господарського суду з відповідача стягнуто 6350 грн. державного мита.

Аналіз наведених доводів в їх сукупності свідчить про неправильне застосування вимог процесуального права частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Розділом ІІ Постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1258 “Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів” встановлено розміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом господарських справ для позивачів встановлюється за ставкою 118 гривень.

Тому, місцевому господарського суду необхідно вирішити питання щодо розподілу витрат по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене, судом неправильно вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин справи, прав та обов’язків сторін, і в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити розподіл судових витрат.

Враховуючи викладене, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню в частині розподілу судових витрат і направленню в цій частині на новий розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 –11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Рокитнянська продовольча компанія” частково задовольнити.

Ухвалу господарського суду Київської області від 5 лютого 2007 року у справі № 528/10-06 скасувати в частині розподілу між сторонами судових витрат, в іншій частині  ухвалу залишити без змін.

Справу направити на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду Київської області.

Головуючий:

Ж. Бернацька

Судді:

Н. Мележик

В. Волік