УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 180/2197/23

провадження № 61-13290ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Крата В. І., Пархоменка П. І., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» про визнання недійсним договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, стягнення моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків,

ВСТАНОВИВ:

У 2023 році ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до Акціонерного товариства «Марганецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - АТ «Марганецький ГЗК»).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 2001 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з АТ «Марганецький ГЗК». Внаслідок перебування в трудових відносинах з відповідачем ОСОБА_1 захворів на професійні захворювання. Звільнився з підприємства у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваної роботи внаслідок стану здоров`я. Незважаючи на наявні рекомендації щодо доцільності направлення ОСОБА_1 на обласний МСЕК, представники АТ «Марганецький ГЗК» повідомили позивачу, що вони будуть сприяти в направленні на МСЕК лише за умови укладання договору про добровільне відшкодування моральної шкоди. ОСОБА_1 вимушений був погодиться на умови договору, визначені відповідачем. Зазначений договір з підприємством він підписав під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах.

28 червня 2023 року затверджено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) за формою П-4, яким встановлено у ОСОБА_1 хронічні професійні захворювання. Оглядом МСЕК позивачу встановлено 65 % втрати працездатності та третя група інвалідності. Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежної організації праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.

ОСОБА_1 просив суд:

визнати недійсним та розірвати договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, укладений 12 червня 2023 року між головою правління АТ «Марганецький ГЗК» Алєксєєнком О. М. та ОСОБА_1 , як такий, що вчинено під впливом тяжких для останнього обставин і на вкрай невигідних умовах;

стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, заподіяну ушкодженням здоров`я, внаслідок виконання трудових обов`язків, у розмірі 195 000,00 грн;

стягнути з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, укладений 12 червня 2023 року між АТ «Марганецький ГЗК» та ОСОБА_1 .

Стягнено з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 130 000,00 грн, з утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнено з АТ «Марганецький ГЗК» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн та судовий збір в дохід держави в розмірі 1 300,00 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що позивач має численні захворювання, і з 06 липня 2023 року до 01 серпня 2024 року йому встановлено третю групу інвалідності та 65 % втрати професійної працездатності. У зв`язку із необхідністю лікування хвороб позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у відділенні профпатології КП «ДОКЛМ «ДОР» з 05 липня 2022 року по 14 липня 2022 року, з 19 квітня 2023 року по 26 квітня 2023 року, у ДУ «Інститут медицини праці ім. Ю. І. Кундієва» НАМНУ» з 18 травня 2023 року по 05 червня 2023 року. Тобто, перед укладенням оспорюваного договору від 12 червня 2023 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні із симптомами загострення численних хронічних професійних захворювань дихальної системи, рухово-опорного апарату, органів слуху, мав вкрай погане загальне самопочуття, та потребував медичної допомоги, грошових коштів у зв`язку з лікуванням у стаціонарі. Крім того, на час укладення оспорюваного договору позивач був звільнений з роботи, у той же час група інвалідності, відсоток втрати працездатності йому визначені не були, що обмежувало позивача у отриманні коштів у зв`язку із втратою здоров`я.

Наведені обставини у сукупності призвели до важкого емоційного стану, сформували у позивача сильне душевне тривале хвилювання за власне здоров`я, за своє майбутнє та змусило під впливом тяжких для нього обставин до укладення з відповідачем оспорюваного договору на вкрай невигідних для нього умовах, оскільки 10 000,00 грн не є співмірними із глибиною, характером, тривалістю моральних страждань позивача через втрату здоров`я на виробництві, враховуючи, що у повній мірі здоров`я відповідача відновленню не підлягає. Обумовивши у договорі значний перелік професійних захворювань позивача, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», відповідно до виписки медичної карти № 593 стаціонарного хворого, виданої ДУ «Український науково-дослідний інститут промислової медицини» 05 червня 2023 року, сума відшкодування моральної шкоди була вказана у несправедливому, вкрай невигідному для позивача розмірі 12 422,37 грн, з якої підлягали відрахуванню податки та інші обов`язкові платежі. Тобто до виплати роботодавцем позивачу належало 10 000,00 грн (п. 4 договору), що на день укладення оспорюваного договору становило 4,03 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, або 1,54 мінімальних заробітних плат в Україні. Така сума моральної шкоди не відповідає вимогам розумності і справедливості, а була лише тимчасовим вирішенням матеріальної складової проблем позивача, який потребував коштів на лікування хронічних захворювань, отриманих під час тривалого періоду роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК».

Крім того, суд звертає увагу на доводи позивача та його представника, що ініціатором укладення цього договору був відповідач; саме працівник відповідача підготував текст оспорюваного договору, виклав у ньому усі умови та вказав розмір моральної шкоди; розмір моральної шкоди попередньо із ним, позивачем, не узгоджувався, не обговорювався.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2024 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК України, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути важка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Обставини, які позивач поклав в основу позову, як тяжкі обставини, не були доведені належними та допустимими доказами та не відповідають дійсності. Позивачем у позові зазначено, що ОСОБА_1 усвідомлюючи, що він не може потрапити на МСЕК, і розуміючи, що саме від АТ «Марганецький ГЗК» залежить його допуск до МСЕК та подальше визначення розміру відсотку втрати професійної працездатності, встановлення групи інвалідності і як наслідок отримання регресних виплат від держави, вимушений був погодиться на умови договору, визначені відповідачем 12 червня 2023 року, але це ствердження позивача не відповідає дійсності. Форму направлення на МСЕК оформлює лікар-куратор медзакладу, де лікується чи проживає пацієнт. Направлення передають до МСЕК на підставі наявності ознак інвалідності, закінчення попереднього терміну інвалідності чи необхідності продовження лікарняного. Направлення на МСЕК заповнюється у формі № 088/о, яка заповнюється лікарем закладу охорони здоров`я за місцем проживання чи лікування хворого, підписується головою і членами лікарсько-консультаційної комісії і надсилається в МСЕК. Тобто для отримання направлення на МСЕК необхідно завершити повний курс лікування і у випадку наявності стійких порушень функцій організму, які призводять до порушення життєдіяльності, буде надано направлення у формі № 088/о.

Голова ЛКК направив позивача на МСЕК в порядку п. п. 10, 17 постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317. Тобто, підприємство-відповідач по справі не мало жодного відношення ні до направлення позивача для проходження МСЕК, ні до встановлення відсотків втрати працездатності. Крім того, позивачем не доведено, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

АТ «Марганецький ГЗК» з метою відшкодування позивачу моральної шкоди перерахувало останньому у строк до 16 червня 2023 року 12 422,37 грн. Відповідно до пункту 5 договору про добровільне відшкодування моральної шкоди, при виконанні АТ «Марганецький ГЗК» усіх своїх зобов`язань за цим договором, моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я, внаслідок виявлених захворювань фізичної особи - колишнього працівника АТ «Марганецький ГЗК» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок роботи в шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», вважати відшкодованою у повному обсязі. Законодавство України не передбачає право на повторне відшкодування моральної шкоди. Тому відсутні підстави для задоволення позову.

01 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху. Надано строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги.

У грудні 2024 року ОСОБА_1 усунув недоліки касаційної скарги.

Підставами, на яких подається касаційна скарга ОСОБА_1 зазначив пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України: суди попередніх інстанцій в оскарженому рішенні застосували норму права без урахування висновків від 08 квітня 2020 року у справі № 293/415/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що від АТ «Марганецький ГЗК» залежить його допуск до МСЕК та подальше визначення розміру відсотку втрати професійної працездатності, встановлення групи інвалідності і як наслідок отримання регресних виплат від держави. Саме на роботодавця покладено обов`язок видачі направлення на МСЕК та відповідальність через неможливість встановити групу інвалідності та отримати страхові виплати від Фонду соціального страхування. Хибними є рішення суду про те, що ОСОБА_1 не міг звернутися до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди раніше, ніж його примусили укласти договір на невигідних умовах. Доступ до отримання необхідних виплат від Фонду він міг би реалізувати лише після проведення МСЕК, але в зв`язку з тим, що відповідач перешкоджав протягом тривалого часу у потраплянні на МСЕК, з огляду на стан здоров`я ОСОБА_1 , який значно погіршувався, вимушений був заради збереження свого життя та здоров`я підписати договір під впливом тяжких для нього обставин.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.

Суди встановили, що ОСОБА_1 03 січня 2001 року прийнятий на роботу до ВАТ «Марганецький ГЗК».

08 серпня 2022 року звільнений у зв`язку з виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров`я, що перешкоджає продовженню виконуваної роботи пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.

12 червня 2023 року між АТ «Марганецький ГЗК» та ОСОБА_1 укладено договір про добровільне відшкодування моральної шкоди, яка завдана позивачу втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань, за діагнозом: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та нижньодольвий пневмофіброз, ЛН ІІ ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість змішаної етиології (шум+інфекція) з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.) - за класифікацією В.Є, Остапкович і Н. І. Пономарьової ; вібраційна хвороба ІІ ст. (вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок у поєднанні з деформуючим остеопарозом ліктьових суглобів ІІ ст., міжфалангових, п`ястно-зап`ястних, променево-зап`ястних суглобів кистей І-ІІ ст.; хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами; що підтверджується випискою медичної карти № 593 стаціонарного хворого, виданою Державною Установою «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва національної академії медичних наук України» 05 червня 2023 року, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», на наступних умовах, зокрема:

1) ОСОБА_1 моральну шкоду від втрати здоров`я внаслідок виявлених захворювань, отриманих під час роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», оцінює в розмірі 12 422,37 грн;

2) моральна шкода, яка завдана ОСОБА_1 унаслідок роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», за цим договором відшкодовується одноразово.

Згідно з пунктом 4 вказаного договору, АТ «Марганецький ГЗК в строк до 16 червня 2023 року сплачує ОСОБА_1 в рахунок грошового відшкодування моральної шкоди за цим договором, грошові кошти в сумі, яка залишається до виплати після утримання та перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб та військового збору за ставками 18 відсотків та 1,5 відсотка, з передбаченої у цьому договорі суми розміру моральної шкоди, яка зазначена в пункті 1 цього договору, а саме: 10 000,00 грн, шляхом безготівкового перерахування зазначеної суми на рахунок, відкритий на його ім`я у AT «Банк Кредит Дніпро».

У пункті 5 вказаного договору зазначено, що при виконання відповідачем усіх своїх зобов`язань за цим договором моральна шкода, пов`язана з втратою здоров`я внаслідок виявлених захворювань позивача, внаслідок роботи у шкідливих умовах на АТ «Марганецький ГЗК», вважається відшкодованою у повному обсязі.

28 червня 2023 року складено акт за формою П-4 про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання. Відповідно до вказаного акту П-4 ОСОБА_1 працював в умовах впливу шкідливих факторів 21 рік 02 місяці 25 днів, має такий діагноз: хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та нижньодольвий пневмосклероз, ЛН ІІ ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість змішаної етиології (шум+інфекція) з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.) - за класифікацією В.Є, Остапкович Н. І. Пономарьової; вібраційна хвороба ІІ ст. (вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок у поєднанні з деформуючим остеопарозом ліктьових суглобів ІІ ст., міжфалангових, п`ястно-зап`ястних, променево-зап`ястних суглобів кистей І-ІІ ст.; хронічна радикулопатія L5, S1 ліворуч в стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами. Професійні захворювання виникли в наслідок тривалої дії шкідливих факторів виробничого середовища на організм, недосконалість технології видобутку руди, хімічні речовини, шум, важкість праці, вібрація.

Первинним оглядом МСЕК 20 липня 2023 року ОСОБА_1 визначено третю групу інвалідності з 06 липня 2023 року, 65 % втрати професійної працездатності: 30 % ХОЗЛ, 20 % радикулопатія, 10 % по вібраційній хворобі, 5 % туговухість.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 199/5134/18 зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення частини першої статті 233 ЦК України умовами, існування яких надає підстави особі звертатися до суду, а суду - виносити рішення про визнання правочину недійсним є: а) наявність тяжкої обставини, що «змусила» особу вчинити правочин; б) те, що цей правочин було вчинено на вкрай невигідних умовах. Тобто для визнання правочину недійсним, на підставі частини першої статті 233 ЦК України, необхідна сукупність вказаних умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника «і», за допомогою якого відбувається поєднання вказаних умов».

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16 зроблено висновок, що правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім`ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оспорює правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством (стаття 237-1 КЗпП України).

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року в справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514 цс 19) вказано, що «частиною п`ятою статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Чинним законодавством і, зокрема, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачене багаторазове відшкодування моральної шкоди за незаконне притягненням особи до кримінальної відповідальності».

У постанові Верховного Суду України від 10 серпня 2022 року у справі № 210/5096/19 зазначено, що «тлумачення частини п`ятої статті 23 ЦК України свідчить, що за загальним правилом компенсація моральної шкоди відбувається одноразово. Виключення щодо одноразової компенсації моральної шкоди може бути передбачено таким універсальним регулятором як договір або ж нормою закону. Зокрема, частиною першою статті 1168 ЦК України допускається компенсація моральної шкоди періодичними платежами, якщо її завдано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я».

У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі

№ 6-210цс17 викладена правова позиція:

«у справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 згідно наказу НОМЕР_2 від 2 серпня 2006 року переведено підземним прохідником на Смолінську шахту ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» з повним робочим днем в підземних умовах. ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі пункту 2 статті 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено за станом здоров?я. Загальний стан його роботи на Смолінській шахті ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» в підземних умовах складає 15 років 8 місяців та 23 дні (а.с. 14-19). Згідно акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 4 березня 2015 року, затвердженого начальником Маловисківського міжрайонного Управління Головного Управління ДСЕС України в Кіровоградській області, професійне захворювання у ОСОБА_1 виникло у зв?язку з тривалим терміном праці під впливом шкідливих виробничих факторів обумовлених технологічним процесом на Смолінській шахті ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат». Причиною виникнення професійного захворювання стало незабезпечення з боку ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» своєчасного виявлення ранніх ознак хронічного професійного захворювання, несвоєчасне вирішення ДЗ «СМСЧ №17 МОЗ України» питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу (а.с. 7-8). Медичним висновком лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного лікувально-профілактичного закладу про наявність професійного характеру захворювання Українського Науково-дослідного інституту промислової медицини від 15 лютого 2015 року НОМЕР_1 встановлено, що захворювання ОСОБА_1 є професійними (а.с. 34). 4 березня 2015 року позивач звернувся до генерального директора ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» про виплату одноразової грошової компенсації моральної шкоди за отримане професійне захворювання у розмірі 1 тис грн. (а.с. 67). На підставі вищевказаної заяви між ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» та ОСОБА_1 4 березня 2015 року укладено договір НОМЕР_3 про відшкодування моральної шкоди. Згідно умов якого сторони дійшли згоди, що підприємство зобов`язується в строк до 4 квітня 2015 року сплатити на користь ОСОБА_1 1 тис грн. на відшкодування моральної шкоди заподіяної внаслідок отриманих ним всіх профзахворювань (встановлених та можливо встановлених в майбутньому). В подальшому ОСОБА_1 відмовляється від стягнення з ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» на його користь будь-яких сум у відшкодування моральної шкоди (а.с. 68). Згідно платіжного доручення НОМЕР_4 від 13 травня 2015 року на користь ОСОБА_1 ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» перераховано 1 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди (а.с.69). 6 квітня 2016 року висновком огляду бюро Кіровоградської обласної МСЕК ОСОБА_1 повторно встановлено 60 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності, з причин професійного захворювання до 6 квітня 2018 року (а.с. 6).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 вже відшкодовано моральну шкоду завдану умовами виробництва в сумі яку погоджено сторонами, у зв`язку з чим відсутні підстави для повторного її відшкодування. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що факт виплати ДП «Східний гірничо-збагачувальний комбінат» ОСОБА_1 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди не є підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки на час укладання договору НОМЕР_3 про відшкодування моральної шкоди від 4 березня 2015 року йому не була ще встановлена стійка втрата професійної працездатності та інвалідності.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами досягнуто домовленості щодо розміру і порядку відшкодування моральної шкоди, які закріплені ними в договорі від 4 березня 2015 року НОМЕР_3. Відповідно до умов цього договору позивач отримав грошове відшкодування завданої йому моральної шкоди. З урахуванням вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки подвійне стягнення моральної шкоди діючим законодавством не передбачено».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаютьсясторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Апеляційний суд встановив, що позивач не довів сукупності умов, передбачених статтею 233 ЦК України, для визнання недійсним оспорюваного договору, зокрема, що оспорюваний договір укладено під впливом тяжкої для нього обставини, тому підстави для визнання його недійсним відсутні.

Оскільки між сторонами досягнуто домовленості щодо розміру і порядку компенсації моральної шкоди, які закріплені ними в договорі від 12 червня 2023 року, відповідно до його умов позивач таку компенсацію отримав, а подвійне стягнення моральної шкоди діючим законодавством не передбачено, є обґрунтованим висновок апеляційного суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 293/415/15-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 210/3177/17, є необґрунтованими, оскільки у зазначених справах встановлені інші фактичні обставини справи.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої постанови апеляційного суду свідчить, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 180/2197/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

П. І. Пархоменко