ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" липня 2011 р. Справа № 2a-1611/11/0970
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
Судді Грицюка П.П.
при секретарі Кузишин Р.М.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
представників відповідача Гринчака В.В., Квич Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до відповідача: Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську
про скасування податкового повідомлення-рішення №0000751703 від 04.05.2011 року,-
ВСТАНОВИВ:
18.05.2011 року фізична особа –підприємець ОСОБА_4 (далі –позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську (далі –відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000751703 від 04.05.2011 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно, оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, в порушення вимог підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7, підпункту 7.5.1. пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 228, 234 Цивільного кодексу України, статті 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" визначив податкові зобов’язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 19063 гривні 00 копійок та штрафних санкцій в сумі 14297,00 грн., оскільки висновки викладені в акті перевірки, на підставі якого винесені рішення, не відповідають фактичним обставинам. Зазначає про неправомірне застосування відповідачем положень статей 228, 234 Цивільного кодексу України, на підставі норм яких самостійно без будь-яких правових підстав відповідач визнав правочини позивача із ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” нікчемними та такими, що укладені без реальної мети настання правових наслідків.
Представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві, та пояснив суду, що відповідачем безпідставно не враховано того, що в господарських операціях між позивачем та ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” відсутні визначені Цивільним кодексом України підстави вважати укладені з цими суб’єктами господарювання нікчемними, а у позивача були всі встановлені законом підстави для формування податкового кредиту та обсягу понесених витрат в задекларованому розмірі.
Відповідач позову не визнав, подав до суду письмове заперечення щодо його задоволення, яке мотивував тим, що за наслідками проведеної перевірки відповідачем встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, допущення і виявлення яких стало підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, які є законними та обґрунтованими.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили з мотивів викладених в письмовому запереченні та пояснили, що перевіркою правомірності віднесення до складу витрат та до складу податкового кредиту сум по операціях із ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” виявлено відсутність будь-яких фінансово-господарських операцій.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи із наступних мотивів.
Судом встановлено, що позивач є фізичною особою - підприємцем з 29.08.2003 року, взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 02.09.2003 року, зареєстрований платником податку на додану вартість 04.12.2003 року, про що йому видано свідоцтво за №36732752.
Судом досліджено, що відповідач з 11.04.2011 року по 15.04.2011 року провів позапланову невиїзну документальну перевірку з дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по операціях, здійснених з ТзОВ “Бізнес Стандарт Універсал” за період з 01.09.2010 року до 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт за №2081/17-3/НОМЕР_1 від 15.04.2011 року (а.с. 11-22).
Встановлено, що позивач проводив фінансово-господарські операції з ТзОВ “Бізнес Стандарт Універсал”, за рахунок яких був сформований податковий кредит.
Так, згідно з поданим до ДПІ в м. Івано-Франківськ Додатком №5 до Декларації з податку на додану вартість за вересень 2010 року позивачем до складу податкового кредиту включено суму податку на додану вартість від ТзОВ “Бізнес Стандарт Універсал” на суму 19063,33 грн. (а.с. 64 - 67).
Для перевірки податковому органу не представлені документи, що підтверджують факт оплати за товари вказаному постачальнику, товарно - транспортних документів, які відображають шлях спрямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, актів приймання-передачі товару при проведенні фінансово-господарських операцій з вищезазначеним контрагентом .
В ході перевірки позивачу наданий запит щодо надання для перевірки документів, що підтверджують формування податкового кредиту за період з з 01.09.2010 року до 30.09.2010 року, а також з питань взаємовідносин із ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” (а.с. 68).
На виконання даного запиту позивач повідомив про неможливість підтвердити документально фінансово-господарські операції з ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” з причин вилучення даних документів на підставі постанови про проведення обшуку від 09.12.2010 року (а.с. 69).
Судом встановлено, що відповідно до постанови про проведення обшуку від 09.12.2010 року за місцем діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 проведений обшук, в результаті якого вилучені документи, в т.ч. накладні та податкові накладні (а.с. 23-28).
Твердження представника позивача про неможливість підтвердити документально під час перевірки та в судовому засіданні фінансово-господарські операції з ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” з причин вилучення даних документів на підставі вищевказаної постанови про проведення обшуку від 09.12.2010 року, суд до уваги не бере, оскільки відповідно до змісту постанови не вбачається, що такі документи вилучено.
Крім того, згідно інформації ДПА в Івано-Франківській області від 07.06.2011 року документи фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 за вересень 2010 року по фінансово-господарських операціях здійснених з ТОВ “Бізнес Стандарт Універсал” працівниками податкової міліції не вилучались.
Таким чином, завищення позивачем витрат, безпосередньо пов’язаних з одержанням доходу встановлено у зв’язку із проведенням перевірки підтвердження отриманих відомостей стосовно відносин з контрагентом, якою встановлено, що відображені в податковому обліку витрати на оплату послуг від вказаного товариства позивачу не надавались, а вказане товариство будь-яких господарських угод з позивачем не укладали та не виконували.
На підставі вказаних обставин відповідачем зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1, п. 4.1 ст. 4, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 1, 5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, ст. ст. 216, 238 Цивільного кодексу України.
За наслідками розгляду акту перевірки та виходячи з висновків проведеної перевірки відповідачем 04.05.2011 року винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення за №0000751703 року про нарахування зобов’язань з податку на додану вартість в розмірі 33316, , а саме: за основним платежем 19063,33 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 14297,00 грн.
Суд, у відповідності до статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.
Розглядаючи позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу зобов’язань з сплати податку на додану вартість, суд виходить з наступного.
Платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету в період виникнення спірних правовідносин визначав Закон України "Про податок на додану вартість".
Згідно з підпунктом 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За змістом підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Враховуючи, що на момент проведення перевірки позивачем не підтверджено суми задекларованого податкового кредиту, документами зазначеними пунктом 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", то суд вважає правомірним визначення податкових зобов’язань з сплати податку на додану вартість в цій сумі.
Щодо наявності податкових накладних, виданих товариствами як виключно єдиної законодавчо визначеної підстави для підтвердження податкового кредиту, чим обґрунтовує свої вимоги позивач, то суд зазначає, що наявність у позивача таких документів є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту.
Зокрема, досліджуючи реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит суд дійшов висновку про те, що в діях платника податку, який заявляє право на податковий кредит, вбачається спрямованість на незаконне одержання коштів з державного бюджету або необґрунтоване зменшення податкових зобов’язань з податку на додану вартість.
Позивачем не надано, а судом не виявлено будь-яких доказів, які б підтверджували факт придбання ним у контрагентів вказаного товару, не існує доказів транспортування та зберігання даного майна. Також судом не встановлено зв’язку даної операції з господарською діяльністю позивача, зважаючи на значний обсяг придбаних матеріалів, позивачем на вимогу суду не зазначено та не надано жодних доказів або відомостей про те, де такі докази можуть знаходитись щодо використання у господарській діяльності придбаних матеріалів, їх можливого подальшого продажу, тощо.
Виходячи із аналізу норм Закону України "Про податок на додану вартість" та встановлених у судовому засіданні обставин, наявність податкових накладних у позивача, як платника податків, є обов’язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.
Однак, суд вважає за необхідне зазначити, що якщо певна господарська операція між суб’єктами господарювання (платниками податку) не відбулася, чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Тобто, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.
Наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов’язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Враховуючи вищевикладене суд погоджується та вважає правильними висновки відповідача про наявність у позивача обов’язку сплати податку на додану вартість, а також нарахування штрафних (фінансових) санкцій з цього податку, а податкове повідомлення-рішення за №0000751703 від 04.05.2011 року визнати правомірним.
Таким чином, визначені Державною податкової інспекцією в місті Івано-Франківську податкове зобов’язання фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 з сплати податкового зобов’язання по податку на додану вартість є правомірними, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення за №0000751703 від 04.05.2011 року, яким дане зобов’язання визначене, є не обґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.
На підставі ст. 124 Конституції України, керуючись ст. ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову фізичній особі - підприємцю ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції в м. Івано-Франківську про скасування податкового повідомлення-рішення №0000751703 від 04.05.2011 року - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано
Суддя: /підпис/ Грицюк П.П.
Постанова складена в повному обсязі 07.07.2011 року.