ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.10.2011 року Справа № 5005/949/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді –Мороз В.Ф., Сизько І.А.,
секретар судового засідання –Лазаренко П.М.,
за участю представників сторін:
від позивача –не з’явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином;
від відповідача –ОСОБА_1, довіреність від 15 червня 2011 року №1354-О;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЕКС”, м.Одеса
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2011 року у справі №5005/949/2011
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЕКС”
до Приватного акціонерного товариства Комерційного банку “ПриватБанк”, м.Дніпропетровськ
про визнання недійсним пункту кредитного договору, розірвання кредитного договору та визнання припиненим договору застави, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2011 року у справі № 5005/949/2011 (суддя Назаренко Н.Г.) відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ “ОПЕКС” про визнання недійсним п.4.8 кредитного договору від 06 листопада 2006 року №393МБА, розірвання даного кредитного договору та визнання припиненим договору застави від 06 листопада 2006 року № 393МБАZА.
При прийнятті рішення господарський суд виходив із відповідності умов кредитного договору вимогам закону, недоведеності позивачем наявності обставин, які можуть слугувати підставою для розірвання договору відповідно до ст.652 ЦК України та безпідставності вимоги щодо визнання припиненим договору застави від 06 листопада 2006 року.
Не погодившись із вказаним рішенням, позивач –ТОВ “ОПЕКС” звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні, фактичним обставинам справа, просить рішення скасувати в повному обсязі та прийняти нове про задоволення позову.
В апеляційній скарзі позивач зазначає про розгляд судом позовних вимог без належного повідомлення позивача про час та місце розгляду справи, про невідповідність пункт 4.8 кредитного договору вимогам закону, оскільки передбачає нарахування і сплату процентів за користування кредитом у доларах США. Вказує, що процес девальвації гривні, який розпочався наприкінці жовтня 2008 року, внаслідок чого значно збільшилися витрати по кредиту, є істотною зміною обставин в розумінні 652 ЦК України. З посиланням на ст.ст.1, 3 Закону України “Про заставу”, вважає, що договір застави від 06 листопада 2006 року має бути припиненим.
Відповідач –ПАТ КБ “Приватбанк” проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Позивач –ТОВ “ОПЕКС” про час і місце судового засідання повідомлений належним чином /а.с.34, 35 т.2/, явку представника в судове засідання не забезпечив. Враховуючи, що наявні у справі докази дозволяють визначитися щодо законності оскаржуваного рішення, судова колегія прийшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутність представника позивача.
В порядку ст.77 ГПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання позивача, розгляд справи відкладався з 15 серпня 2011 року до 05 жовтня 2011 року.
Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
06 листопада 2006 року між відповідачем - ПАТ КБ “Приватбанк” (кредитор) та позивачем –ТОВ “ОПЕКС” (позичальник) укладено кредитний договір № 393МБА, відповідно до умов якого в рамках програми мікрокредитування, при наявності вільних грошових коштів, банк зобов'язався надати позичальнику кредит в межах суми, обговореної п.1.2 договору, на строк і умовах, передбачених договором, а позичальник зобов’язується повернути отриманий кредит і оплатити проценти у встановлені договором строки, а також виконати свої зобов’язання в повному обсязі.
Згідно п.1.2 кредитного договору сума кредиту –34200 доларів США.
Додатком від 07 листопада 2006 року №1 встановлений графік погашення кредиту та процентів.
Умовами п.4.8. кредитного договору сторони узгодили, що нарахування сплати процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту, тобто в доларах США.
В забезпечення виконання позивачем зобов’язань за кредитним договором сторонами 06 листопада 2006 року укладено договір застави автотранспорту №393МБАZА предметом якого є надання заставодавцем в заставу транспортного засобу, опис якого зазначений в п.6 цього договору, в силу чого заставодержатель має право в разі невиконання заставодавцем зобов’язань, забезпечених заставою, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
У грудні 2010 року позивач ТОВ “ОПЕКС” звернувся до господарського суду з позовом до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання недійсним п.4.8 кредитного договору від 06 листопада 2006 року №393МБА, розірвання даного кредитного договору та визнання припиненим договору застави від 06 листопада 2006 року № 393МБАZА.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначив, що умови пункту 4.8. кредитного договору № 393МБА не відповідають приписам Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який згідно з Законом України “Про порядок застосування Закону України “Про тимчасове зупинення повноважень Верховної ради України, передбачених п.13 ст.97 Конституції України і повноважень Президента України передбачених п.7-4 ст. 114-5 Конституції України” від 21 листопада 1992 року № 2813-ХІІ, має силу закону. В обґрунтування вимоги про розірвання кредитного договору позивач зазначив про настання з червня 2008 року з незалежних від волі сторін за кредитним договором № 393МБА причин непередбачуваної обставини –всесвітньої фінансової кризи, яка мала своїм наслідком значні потрясіння у грошово-фінансовій системі держави.
Судова колегія погоджується з висновком господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивачем оспорюється п.4.8 кредитного договору від 06 листопада 2006 року №393МБА, відповідно до якого нарахування сплати процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту, тобто в доларах США.
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 вказаної статті визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків.
Відповідно до ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Згідно ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим для приймання за номінальною вартістю на всій території України є грошова одиниця України –гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
У відповідності до ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Статтею 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно зі ст.345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі за законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі, в якому передбачається мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Статті 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.
Стаття 2 вказаного Закону визначає банківський кредит як будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яку гарантію, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Пунктом 1 ч.2 ст.47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” встановлено, що банки мають право здійснювати такі операції та угоди: операції з валютними цінностями.
Частиною 5 ст.47 цього Закону передбачено, що Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення таких операцій.
Статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і контролю” № 15-93 від 19 лютого 1993 року передбачено, що надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст.5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії надаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання; індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія Національного банку України, наведений у частині 4 цієї статті.
На підставі п.п.“в” частини 4 статті 5 Декрету, наявність індивідуальної ліцензії Національного банку України потребує надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Разом з тим, до цього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків і сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Таким чином, за відсутності нормативних умов застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманих у встановленому порядку.
Пунктом 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, що затверджене постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України.
У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.
Тому не потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України операції з надання та одержання кредитів в іноземній валюті, погашення таких кредитів, сплату процентів банку, який має письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями.
Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України 17.07.2001р. № 275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Відповідачем на підтвердження своїх доводів надані банківська ліцензія на право здійснювати банківські операції № 22 від 04.12.2001 р., а також дозвіл №22-2 від 29.07.2003 р. та додаток до нього із визначеним переліком операцій, які має право здійснювати Відповідач, зокрема, операції з валютними цінностями серед яких неторгівельні операції з валютними цінностями, ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті.
Таким чином, діюче законодавство Україні чітко визначає правомочність банків на підставі відповідних ліцензій надавати кредити та бути суб’єктом кредитних зобов’язань.
Спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті.
За викладеного суд першої інстанції обґрунтовано послався на те, що відповідач, будучи фінансовою установою, має право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснювати кредитування в іноземній валюті як валютну операцію при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення валютних операцій.
Правомірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності обумовлених законом підстав для розірвання кредитного договору від 06листопада 2006 року № 393 МБА.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору. Як передбачено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст.628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому, як встановлено ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторін.
Як встановлено ч.1 ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ч.2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Одночасна наявність даних умов є обов’язковим чинником, який надає право суду змінити умови договору або розірвати договір на вимогу зацікавленої сторони.
При цьому сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст.652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в не усуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.
Настання світової фінансової кризи, на яку посилається позивач, не може бути визнано істотною зміною обставин, оскільки настання таких обставин є комерційним ризиком. Позивач є суб’єктом господарської діяльності та здійснює таку діяльність на власний ризик, тому при укладенні договору повинен був передбачити та розрахувати всі обставини, що могли вплинути на виконання зобов’язань перед відповідачем.
Скрутне фінансове становище як негативні наслідки світової фінансової кризи є характерними не тільки для позивача, а і для всіх господарюючих суб’єктів, у тому числі і суб’єктів банківської діяльності.
Настання фінансової світової кризи не може бути підставою для розірвання договору, оскільки економічна криза в країні носить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін і не може бути самостійно віднесена до зміни обставин укладання конкретного договору, якими сторони керувались, та підставою для його розірвання.
Оскільки кредитні зобов’язання сторін є дійсними, також відсутні жодні встановлені законом підстави для задоволення вимоги позивача щодо припинення договору застави від 06 листопада 2006 року № 393МБАZА.
Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи та висновків господарського суду, покладених в обґрунтування рішення.
Посилання відповідача на неправомірність розгляду судом першої інстанції без участі його представника судовою колегією відхиляються як безпідставні, оскільки позивач був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання.
Судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно та об’єктивно розглянуті всі обставини справи та їм надана належна правова оцінка, рішення господарського суду відповідає вимогам закону і підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30 червня 2011 року у справі № 5005/949/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ОПЕКС” –без задоволення.
Головуючий О.В.Голяшкін
Судді В.Ф.Мороз
І.А.Сизько