ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2008 р. | № 8/229 (7-НР) |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Ужгород (далі – територіальне відділення АМК)
на рішення господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2007
зі справи № 8/229 (7-НР)
за позовом комунального підприємства “Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства міста Ужгорода”, м. Ужгород (далі – Підприємство)
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним рішення.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача – Турецької Н.М.,
відповідача – Бахаревої О.В., Сочки В.Ю.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 30.06.2005 № 23 у справі № 04-18/2005 (далі –оспорюване рішення).
Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
Так, постановою Вищого господарського суду України 06.06.2006 зі справи № 8/229 постанову господарського суду Закарпатської області від 04.11.2005 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 з цієї справи було скасовано, а останню передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
У новому розгляді справа одержала номер 8/229 (7-НР).
Постановою Вищого господарського суду України від 03.04.2007 рішення господарського суду Закарпатської області від 04.08.2006 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.01.2007 з цієї справи скасовано, останню передано на новий розгляд до господарського суду Закарпатської області.
Рішенням господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 (суддя Івашкович І.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2007 (колегія суддів у складі: Давид Л.Л. –головуючий, судді Кордюк Г.Т. і Мурська Х.В.), позов задоволено частково:
визнано недійсними пункти 2, 3, 4, 6 оспорюваного рішення;
у задоволенні позовних вимог у частині визнання недійсним пункту 1 оспорюваного рішення відмовлено;
провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним пункту 5 оспорюваного рішення припинено;
з територіального відділення АМК стягнуто на користь Підприємства 101, 50 грн. на відшкодування судових витрат.
У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції виходили з часткової обґрунтованості позовних вимог, а також того, що ці вимоги стосовно пункту 5 оспорюваного рішення не підлягають розгляду в господарському суді.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України (з урахуванням письмового клопотання скаржника від 12.02.2008) територіальне відділення АМК просить скасувати оскаржувані судові рішення з даної справи і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями пункту 1 частини другої статті 13 і пункту 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, статті 1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, положень Правил надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.1997 № 1497, далі –Правила - 1) і Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України (затверджені наказом Держкомжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 № 65, далі –Правила - 2), а також статті 11112 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
У відзиві на касаційну скаргу Підприємство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх невідповідність дійсності і законодавчим приписам та про обґрунтованість і законність оскаржуваних судових рішень, і просить останні залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, розгляд даної справи здійснюється за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- територіальним відділенням АМК проведено перевірку дотримання Підприємством вимог законодавства про захист економічної конкуренції, за результатами якої прийнято оспорюване рішення;
- за результатами діяльності 2004 року та 5 місяців 2005 року Підприємство визнано таким, що займає монопольне становище на ринках централізованого водопостачання та централізованого водовідведення з часткою 100 відсотків у територіальних межах своїх водопровідно-каналізаційних мереж м. Ужгорода, с. Кінчеш, с. Коритняни Ужгородського району;
- оспорюваним рішенням визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом установлення таких цін та умов придбання товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку, такі дії Підприємства:
включення у договори про надання населенню послуг водопостачання та водовідведення умов про припинення надання послуг у разі прострочення оплати понад 2 місяці замість передбаченого нормативно-правовими актами (Правила - 1) строку –не менше трьох місяців;
встановлення розрахунку за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення “згідно затвердженого бюджетного фінансування споживачів”, нарахування плати за нормами водоспоживання, які не відповідають вимогам нормативно-правових документів і, відповідно, - стягнення економічно необґрунтованої плати;
- порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 13, пунктом 2 статті 50 названого Закону у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку шляхом застосування різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об’єктивно виправданих на те причин визнано дії Підприємства щодо встановлення та застосування в договорах від 01.02.2004 № 29 з обласним госпіталем інвалідів війни та учасників ліквідації аварії на ЧАЕС і від 15.03.2004 № 42 з Закарпатським обласним кардіологічним диспансером на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації різних умов придбання товару, а саме: оплати послуг “згідно бюджетного призначення”, а в іншому випадку –за нормами водопостачання (БНІП);
- за вчинення зазначених порушень на Підприємство накладено штраф у сумі по 2 500 грн. за кожне, загалом 5 000 грн.;
- Підприємство зобов’язано усунути порушення шляхом приведення договорів про надання населенню послуг з водопостачання та водовідведення у відповідність з нормативними документами;
- Підприємство є суб’єктом природної монополії та займає монопольне становище на названому ринку у зазначених територіальних та часових межах; воно не має конкурентів на відповідному ринку;
- з огляду на наведене у Правилах - 1 (чинних на час прийняття оспорюваного рішення та на період часу, за який здійснювалася перевірка діяльності Підприємства, тобто 2004 рік і 5 місяців 2005 року) та з урахуванням рішення виконкому Ужгородської міської ради віл 24.06.1998 № 91 (зі змінами, внесеними рішенням цього виконкому від 04.11.1998 № 202), яким для населення встановлено розмір плати за послуги, надані управлінням водопровідно-каналізаційного господарства як виробником послуг, Підприємство на території своєї діяльності з водопостачання та водовідведення має статус виробника відповідних послуг;
- Підприємство у своїй діяльності не здійснює технічного обслуговування та ремонту внутрішньобудинкових (квартирних) систем водопостачання та водовідведення і, відповідно, не отримує за це плати, яка згідно із затвердженими виконкомом Ужгородської міськради тарифами підлягає внесенню житлово-експлуатаційним організаціям; діяльність Підприємства з надання зазначених послуг, у тому числі громадянам, на час прийняття оспорюваного рішення підпадала під дію Правил - 2, якими передбачено (пункт 13.3) право водоканалу, завчасно попередивши абонента, припинити подачу води у разі несвоєчасного внесення плати по закінченні двох тижнів від моменту отримання платіжного документа;
- із змісту укладених Підприємством з бюджетними установами договорів на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації, зокрема й договорів, які зазначено в оспорюваному рішенні, не вбачається наявності в цих договорах умови про розрахунок плати за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення “згідно бюджетного фінансування”. Умовами таких договорів, - у “межах затвердженого для відповідної бюджетної установи бюджетного фінансування на оплату послуг з водопостачання та водовідведення на бюджетний рік,” –установлено лише загальну суму договору, що не суперечить законодавству; водночас цими умовами передбачено, що у випадку перевищення суми договору абонент зобов’язується укласти додаткову угоду;
- водночас умовами договорів Підприємства з бюджетними установами у частині розрахунків за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення визначено обов’язок абонента здійснювати оплату за фактично надані послуги відповідно до встановленої системи обліку, а також обов’язки абонента щодо встановлення водомірного приладу і здійснення розрахунків за отримані послуги згідно з “показниками водоміру”;
- в укладених Підприємством з бюджетними установами договорах передбачено також умову про те, що до встановлення водолічильника нарахування абонентові проводиться за нормами водоспоживання, конкретні кількісні показники яких визначено у договорі (зокрема, у договорі з обласним госпіталем інвалідів війни та учасників ліквідації аварії на ЧАЕС та в інших договорах); відповідними умовами договорів абонентам - бюджетним установам дозволяється тимчасове, до виконання вимог водоканалу про встановлення приладу обліку, водокористування з нарахуванням плати за узгодженими з водоканалом нормами, що узгоджуються з Правилами - 2 (пункт 12.1), якими, крім того, установлено, що при невиконанні абонентом вимог водоканалу, в тому числі щодо встановлення водолічильників, водокористування вважається безобліковим, а водоканал вправі (але не зобов’язаний) вжити заходів, передбачених цими Правилами;
- з договорів, укладених Підприємством з обласним госпіталем інвалідів війни та учасників ліквідації аварії на ЧАЕС (від 01.02.2004 № 29) та Закарпатським обласним кардіологічним диспансером (від 15.03.2004 № 42), вбачається, що ці договори містять ідентичні за своїм змістом умови, і жоден з них не містить положення про оплату “згідно бюджетного призначення”. У матеріалах справи є інший договір, від 05.01.2005 № 20, укладений з названим госпіталем, однак і цей договір не містить такої умови; до того ж згаданий договір від 01.02.2004 № 29 є неукладеним, оскільки його не підписано з боку КП “Водоканал м. Ужгород”;
- пункт 1 рішення територіального відділення АМК від 30.06.2005 № 23 “фактично не оспорюється”.
У зв’язку з цим місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у відповідній частині;
- “вимоги в частині п. 5 рішення не підлягають розгляду в господарському суді”.
Тому продовження зі справи у відповідній частині місцевим господарським судом припинено на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК України.
Місцевим господарським судом не взято до уваги посилання територіального відділення АМК на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 27.06.2005 зі справи № 3-798/05, оскільки факти, що розглядаються в даній справі № 8/229 (7-НР), “не були предметом аналізу і оцінки суду при розгляді справи № 3-7987/05”, і обставини, зазначені в згаданій постанові загального суду, не мають преюдиційного значення для розгляду даної справи господарським судом.
Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 13 Закону України “Про захист економічної конкуренції”:
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб’єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;
- зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.
Зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції (пункт 2 статті 50 названого Закону).
За ознаками наведених норм територіального відділення АМК згідно з оспорюваним рішенням кваліфікувало певні дії Підприємства.
Місцевий господарський суд, з яким погодилася й апеляційна інстанція, з урахуванням норм матеріального права, в тому числі згаданих приписів Закону України “Про захист економічної конкуренції”, а також Правил –1 і Правил –2 з’ясував, зокрема, що:
- Підприємство є саме виробником (але не виконавцем) послуг з централізованого водопостачання та водовідведення;
- будучи виробником відповідних послуг, воно не припустилося порушення вимог нормативно-правових актів у формуванні умов укладених ним договорів у частині визначення тривалості прострочення споживачами оплати послуг з водопостачання та водовідведення, яка надає Підприємству право припинити надання таких послуг;
- умовами договорів, укладених Підприємством з абонентами –бюджетними установами щодо надання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення, не підтверджуються:
встановлення у відповідних договорах умов про розрахунки за послуги “згідно бюджетного фінансування” та стягнення економічно необґрунтованої плати згідно з розрахунками її розміру, які, на думку відповідача, не відповідають нормативним вимогам;
висновок (наведений в оспорюваному рішенні) про застосування різних умов до рівнозначних угод з суб’єктами господарювання, продавцями чи покупцями;
- в оспорюваному рішенні не обґрунтовується, які негативні наслідки (що були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку) могли б настати для інших суб’єктів господарювання чи споживачів внаслідок тих дій Підприємства, що їх територіальне відділення АМК вважає порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до частини першої статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наведеного випливає, що територіальне відділення АМК:
- у прийнятті оспорюваного рішення:
не довело (суду) обставини, які мають значення для справи і які територіальним відділенням АМК було визнано встановленими;
припустилися невідповідності висновків, викладених в оспорюваному рішенні, обставинам справи № 04-18/2005 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;
у розгляді даної справи № 8/229 (7-НР) не довело судам попередніх інстанцій як правильності кваліфікації дій Підприємства за ознаками наведених норм Закону України “Про захист економічної конкуренції”, так і тих обставин, на які це відділення посилалося як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог.
Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують. Вони стосуються переважно оцінки доказів, які вже були досліджені попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин, що перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції, визначених статтею 1117 ГПК України, а тому ці доводи не можуть бути підставою для задоволення скарги.
Не знаходить за змістом оскаржуваних рішень й довід скаржника про порушення названими судовими інстанціями статті 11112 названого Кодексу.
Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Закарпатської області від 11.07.2007 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2007 зі справи № 8/229 (7-НР) залишити без змін, а касаційну скаргу Закарпатського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов