Категорія №12.2
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 жовтня 2011 року Справа № 2а-6444/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Ковальової Т.І.
при секретарі Скрипкіній А.О.
за участю сторін
прокурора – заявника - Камєнєв О.А.
позивача - не прибув
представника відповідача - Пузиніна О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_3 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
26 липня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом Військовий прокурор Луганського гарнізону в інтересах ОСОБА_3 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій неправомірними, зобов’язання вчинити певні дії.
В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що виконуючі свої службові обов'язки, полковник ОСОБА_3, впродовж 2011 року неодноразово убував у службові відрядження до м. Одеса для участі розширеному засіданні військової ради Південного оперативного командування.
Під час знаходження у службовому відрядженні ОСОБА_3, на харчуван ня та інші потреби пов'язані з находженням у відрядженні та виконанням ним своїх службових обов'язків, витрачав виключно свої особисті грошові кошти, то му що Луганським обласним військовим комісаріатом, в якому ОСОБА_3, зна ходився на фінансовому забезпеченні, в порушення вимог п. 4 Постанови Кабіне ту Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», коштами в якості авансу на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами забезпечений не був.
До теперішнього часу, а саме станом на 25.07.2011 року, Луганським облас ним військовим комісаріатом особисті кошти витрачені здані ОСОБА_3 під час знаходження у службових відрядженнях в сумі 1173,20 грн. йому невідшко довані, що підтверджується поясненнями начальника відділу фінансового забез печення Луганського ОВК підполковником Пузиніна В.М., повідомленням з Лу ганського ОВК від 25 липня 2011 року та іншими документами.
Просить суд визнати протиправними дії службових осіб Луганського обласного війсь кового комісаріату, щодо не виплати громадянину ОСОБА_3, витрат на служ бові відрядження, на загальну суму 1173,20 грн. та стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь громадянина ОСОБА_3, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1, витрати на службові відрядження, на зага льну суму 1117,67 грн.
Прокурор – заявник в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с.20).
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позивних вимог, надав суду письмові заперечення проти адміністративного позову, в яких послався на наступне.
Особі, яка направляється у відрядження, перед від'їздом видається аванс у межах сум передбачених на виплату добових та відшкодування витрат на проїзд та наймання житлового приміщення. Після повернення з відрядження вона в терміни, встановлені пунктом 6.2.5 Положення, зобов'язана податну фінансовий орган авансовий звіт за формою, встановленою наказом Державної податкової адміністрації України від 19 вересня 2003 року № 440, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 9 жовтня 2003 року за № 915/8236, до якого додаються належно оформлені (відповідно до пункту 8.2,4. цього Положення) посвідчення про відрядження і документи оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат (транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо).
Абзацами 1, 2, 4, 5, б пункту 8,2,2. Положення передбачено:
«8,2,2, У разі направлення військовослужбовців та працівників у службове відрядження з завданням або за викликом до вищих штабів та управлінь відшкодування витрат, пов’язаних з відрядженням, здійснюється за рахунок коштів цих штабів чи управлінь.
Відшкодування витрат за час службових нарад, зборів, семінарів та конференцій (далі –нарад) у тому числі й за проїзд до місця відрядження та назад, здійснюється в пункті проведення нарад в рахунок коштів тих штабів і управлінь, за завданнями яких проводяться наради.
У цих випадках військова частина (за постійним місцем служби) видає відрядженому аванс у межах належних добових за час перебування в дорозі до місця проведення відрядження та вартості проїзду і, крім того, завірену копію посвідчення про відрядження з написом на ньому «для службового відрядження». Копія посвідчення про відрядження, оформлена в установленому порядку і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат подаються військовослужбовцем у пункті відрядження для отримання добових (з дня вибутті та до дня прибуття до постійного місця служби), відшкодування витрат на наймання житлового приміщення і на проїзд до місця відрядження та назад (аванс) і додаються до роздавальної відомості.
Про здійснені військовослужбовцю в пункті відрядження виплати у посвідченні про відрядження робиться засвідчена печаткою військової частини відмітка, яка завіряється підписом начальника фінансового органу.
Остаточний розрахунок за суми отриманого авансу з військовослужбовцем проводиться за постійним місцем служби».
У зв'язку з вищевикладеним, у разі винесення рішення на користь позивача прошу вказати, що стягнення з Луганського облвійськкомату необхідно здійснити з КПКВ 2101020 КЕКВ 1140 номер реєстраційного рахунку 35211045000143 в ГУДКУ у Луганській області МФО 804013 код 07668758.
Вислухавши прокурора - заявника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню із наступних підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що Луганський обласний військовий комісаріат має заборгованість перед військовослужбовцем полковником ОСОБА_3 щодо виплати витрат понесених під час знаходження у службовому відрядженні в розмірі 1117,67 грн. Заборгованість підтверджується поясненнями начальника відділу фінансового забезпечення ЛОВК Пузиніна В. М., повідомленням з ЛОВК від 25.07.2011 року (аркуші справи 5,6).
Частиною 2 ст.46-1 Закону України “Про прокуратуру”встановлено, що військовослужбовці військових прокуратур проходять службу відповідно до Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Згідно з ст.16 Закону України “Про Збройні Сили України”, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, який здійснюється відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”та інших нормативно-правових актів.
Так, статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначено, що соціальний захист військовослужбовців, це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст.ст.1-1, 2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Згідно вимог ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених ним та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними.
У відповідно до ст.3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, дія цього Закону поширюється на усіх військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, які проходять військову службу на території України.
Згідно п. 4 Постанови № 663 підприємства, установи та організації, що направляють працівників у відрядження в межах України та за кордон, зобов'язані забезпечити їх коштами (у разі відрядження за кордон - у національній валюті країни, куди відряджається працівник, або у вільно конвертованій валюті) як аванс на поточні витрати у розмірах згідно з установленими нормами. Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток.
П. 6. Постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон”встановлено, що державним службовцям, а також іншим особам, які направляються у відрядження в межах України і за кордон підприємствами, установами та організаціями, що повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок коштів бюджетів, за наявності оригіналів підтвердних документів відшкодовуються витрати:
на проїзд (включаючи перевезення багажу) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження;
на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків норм добових витрат для країни, куди відряджається працівник, визначених у додатку до цієї постанови, за всі дні проживання; на бронювання місць у готелях у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу; на користування постільними речами в поїздах.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати витрат на службові відрядження порушають вимоги чинного законодавства. Позивач скористався досудовим порядком вирішення спору. Так, у відповідь на запит Військового прокурора Луганського гарнізону, відповідач листом №Ф/3786 від 25.07.2011 року підтвердив наявність кредиторської заборгованості з витрат на відрядження полковника ОСОБА_3 за 2011 рік в сумі 1173,20 грн. (аркуш справи 6). З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Військового прокурора Луганського гарнізону в інтересах держави в інтересах громадянина ОСОБА_3 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій незаконними щодо невиплати витрат на службові відрядження, на загальну суму 1173,20 грн., стягнення витрат на службові відрядження в сумі 1173,20 грн. підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Визнати протиправними дії службових осіб Луганського обласного військового комісаріату, щодо не виплати громадянина ОСОБА_3, витрат на службові відрядження, на загальну суму 1173,20 грн..
Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату (КПКВ 2101020 КЕКВ 1140 номер реєстраційного рахунку 35211045000143 в ГУДКУ у Луганській області МФО 804013 код 07668758) на користь громадянина ОСОБА_3, який мешкає за адресою : АДРЕСА_1, витрати на службові відрядження, на загальну суму 1173,20 грн.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова складена в повному обсязі 07 жовтня 2011 року.
Суддя Т.І. Ковальова