Категорія №10.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
14 вересня 2011 року Справа № 2а-7282/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Захарової О.В.
при секретарі судового засідання: Білоконі Д.І.
за участю сторін:
представник позивача: не прибув
відповідач: не прибув
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом управління Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області до фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 про стягнення недоїмки по внесках на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1204,80 грн.,-
ВСТАНОВИВ:
23 серпня 2011 року позивач – Управління Пенсійного Фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, в якому зазначив наступне.
Відповідач був зареєстрований в управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області 26.08.2009. Згідно до ст.ст.14,15 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058 підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, а також фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування – фіксований податок, єдиний податок та інші) є страхувальниками та платниками страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до п.6 ч.2 ст.17, п.6 ст.10 вказаного Закону страхувальники зобов’язані нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески до Пенсійного фонду України. Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” №2464 стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 01.01.2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Відповідачем подано звіт до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку за 2010 рік 01.03.2011. Розмір несплачених страхових внесків в 2010 році складає – 1204,80 грн. Сума страхових внесків нарахована до 01.01.2011, але станом на 01.01.2011 строк сплати даних платежів не настав, у зв’язку з тим, що звіт подається страхувальником до органів ПФУ один раз на рік до 01 квітня року, наступного за звітним.
Позивачем на адресу відповідача була направлена вимога №Ф-190 від 04.05.2011 з повідомленням про вручення поштового відправлення, відповідач вимогу не отримав, конверт повернувся з відміткою “за закінченням терміну зберігання”. В добровільному порядку до теперішнього часу відповідачем борг не погашено.
У зв’язку з чим, позивач просив стягнути з відповідачки недоїмку по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1204,80 грн.
Представник позивача у судове засідання не прибув, надав клопотання, в якому зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить розглянути справу без його участі.
Відповідач у судове засідання не прибув, про дату, час і місце слухання справи повідомлявся належним чином, причини не явки суду не відомі.
07 вересня 2011 року на адресу суду повернувся конверт із позначкою пошти «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до ч. 11 ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.
З огляду на вищезазначене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином для реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів. Правом подати суду заперечення проти позову та докази на підтвердження своїх доводів не скористався. Заяви про розгляд справи без його участі до суду не надавав.
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд вважає за можливе адміністративну справу розглянути за відсутності представника позивача та відповідача.
Перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абзацом 5 пункту 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Відповідно до ст. 1 Закону №1058 страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування
Частиною 1 статті 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Згідно ч. 2 ст. 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та платники страхових внесків, їх права та обов'язки.
Частиною 3 статті 18 Закону №1058 передбачено, що страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 11 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
До членів сімей фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, належать: дружина (чоловік), батьки, діти та інші утриманці, які досягли 15 років, не перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах з такою фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, але разом з ним здійснюють підприємницьку діяльність і отримують частину доходу від заняття цією діяльністю.
З 17 липня 2010 року – з дня набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року №2461-VI порядок обчислення страхових внесків змінився і їх сплата вже не повинна була відбуватися з фіксованого розміру.
До введення в дію Закону України від 08.07.2010 №2461 "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" доплата до мінімального страхового внеску здійснювалася за бажанням фізичної особи-платника спрощеної системи оподаткування. Починаючи з липня 2010 року Законом України "Про внесення змін до Законів України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" та "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" від 08.07.2010 №2461 встановлено обов’язкову сплату підприємцями-фізичними особами на спрощеній системі оподаткування страхових внесків до Пенсійного фонду в порядку, визначеному Законом України №1058.
З урахуванням внесених змін, які набрали чинності, згідно п.2 ч.1 ст.7 Закону №1058 загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.
У відповідності до п.5 ч.1 ст.14 Закону №1058 страхувальниками відповідно до цього Закону є застраховані особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11 та частині першій статті 12 цього Закону. Згідно ч. 1 ст. 15 Закону №1058 платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Частиною 3 статті 15 Закону №1058 передбачено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Пунктом 6 ч. 2 ст. 17 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що страхувальник зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Частиною 6 ст. 20 вказаного Закону, яка регулює питання обчислення та сплати страхових внесків, визначено, що страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Законом України “Про внесення змін до Законів України “Про Державний бюджет України на 2010 рік” та “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 08 липня 2010 року № 2461-VI підпункт 4 пункту 8 розділу XV “Прикінцеві положення ”Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” викладено в такій редакції:
“Фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески”.
Відповідно до ч.12 ст.20 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. У разі наявності в платника страхових внесків одночасно із зобов’язаннями із сплати страхових внесків зобов’язань із сплати податків, інших обов’язкових платежів, передбачених законом, або зобов’язань перед іншими кредиторами зобов’язання із сплати страхових внесків виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов’язаннями, крім зобов’язань щодо виплати заробітної плати (доходу). Закон набрав чинності 17 липня 2010 року і діяв до 01 січня 2011 року – дня набрання чинності Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Відповідно до ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку.
У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки.
Строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця 26.08.2009 виконавчим комітетом Сєвєродонецької міської ради Луганської області номер запису в ЄДР №2 383 000 0000 007240 (а.с. 11) та відповідно до статей 14, 15 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідач є платником страхових внесків (страхувальником) на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в місті Сєвєродонецьку Луганської області.
З матеріалів справи вбачається, що 01.03.2011 відповідачем до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області був поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованих внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до органів Пенсійного фонду України (а.с. 11), та у зв’язку із несвоєчасною сплатою внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за відповідачем за 2010 рік утворилася заборгованість зі сплати страхових внесків у розмірі 1204,80 грн. На підтвердження зазначеної суми позивачем надано розрахунок (а.с. 6).
Відповідно до вимог ч.3 ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області на адресу відповідача була надіслана вимога про сплату боргу від 04.05.2011 № Ф/190 на суму 1204,80 грн. (а.с. 9).
До теперішнього часу відповідач суму недоїмки не сплатив, вимогу про сплату боргу з управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не узгодив, в судовому порядку не оскаржив.
Враховуючи те, що відповідач у добровільному порядку заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування не сплатив, позовні вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими, доведеними і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вимоги ч.4 ст.94 КАС України, а також те, що позивач відповідно до п.34 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 “Про державне мито” від сплати державного мита (судового збору) звільнений, судові витрати у цій справі не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст.14, 17, 20, 106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, п.7 “Прикінцевих та перехідних положень” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов управління пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення недоїмки по сплаті страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування в сумі 1204,80 грн., - задовольнити повністю.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (і.н.НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченко, 9, р/р 25605301738 в ЛОУ ВАТ “Державний Ощадний банк України”, МФО 304665, код 21792459) недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування у розмірі 1204,80 грн. (одна тисяча двісті чотири гривні 80 копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 16 вересня 2011 року.
Суддя О.В. Захарова