Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
22 вересня 2011 року Справа № 2а-7994/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Цицюри О.О.,
при секретарі судового засідання Бойко В.В.,
за участю представників сторін:
від позивача – не прибув,
від відповідача – державний виконавець ОСОБА_1 (довіреність від 14.01.2011),
від третьої особи – не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Державне підприємство «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Автобаза» про визнання незаконними дій, скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №26903612 від 14.06.2011,
ВСТАНОВИВ:
12 вересня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, – Державне підприємство «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Автобаза» про визнання незаконними дій, скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №26903612 від 14.06.2011.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 14.06.2011 старшим державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції ОСОБА_1 винесено постанову про зупинення виконавчого провадження №26903612 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 06.5.2011 про стягнення заборгованості по страховим внескам з відокремленого підрозділу «Автобаза» Державного підприємства «Луганськвугілля» на користь ВВД ФССНВ ВПЗ України у Перевальському районі Луганської області в сумі 4116,38 грн., оскільки згідно наказу Міністерства палива та енергетики України від 10 листопада 2005 року № 568 Державне підприємство «Луганськвугілля» внесено до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», та згідно з чим виконавче провадження у даному випадку підлягає обов`язковому зупиненню у порядку пункту 15 частини 1 статті 37, статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
На думку позивача, дії відповідача щодо зупинення виконавчого провадження в цьому випадку є незаконними з таких підстав. Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» (надалі – Закон України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV) регулює відносини пов`язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”. Статтею 1 вказаного Закону визначені учасники розрахунків та зазначений вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 34 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов`язкового зупинення виконавчого провадження. Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб`єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії. В свою чергу, позивач не відноситься до учасників розрахунків, заборгованість відповідача не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) тощо, спірна заборгованість виникла внаслідок несплати Державним підприємством „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу „Автобаза” страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, на які не поширюються норми податкового законодавства та Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
Представник позивача в судове засідання не прибув, заявою від 20.09.2011 №06/1386, що надійшла факсом до канцелярії суду 22.09.2011 за вх.№35884, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності (а.с.17).
Представник відповідача – Ленінського ВДВС Луганського міського управління юстиції - в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, підтримав доводи, викладені у письмових запереченнях проти позову від 20.09.2011 вих.№15780, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (а.с.13). Заперечуючи проти позовних вимог, зокрема зазначив, що Державне підприємство «Луганськвугілля» внесено до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, тому 14 червня 2011 року у відповідності до вимог пункту 15 частини 1 статті 37, статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження №26903612 зупинено, про що винесено відповідну постанову та повідомлено сторін виконавчого провадження. Всі виконавчі дії підлягають обов’язковому зупиненню на строк, встановлений статтею 36 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», тобто до закінчення терміну дії процедури погашення заборгованості, а саме, до 01.01.2013, при цьому дії державного виконавця є такими, що відповідають вимогам законодавчих актів регулюючих дії виконавчої служби. Статтею 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» зокрема передбачено, що виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV. Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що дії державного виконавця відповідають чинному законодавству і не зупинення виконавчого провадження було б прямим порушенням вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державного підприємства «Луганськвугілля» в особі відокремленого підрозділу «Автобаза» в судове засідання не прибув, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.
Згідно з частиною 5 статті 181 КАС України, адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі. Тобто, зазначеною нормою передбачено скорочені терміни розгляду адміністративних справ щодо оскарження рішень державних виконавців. Зважаючи на сплив строку вирішення спору та враховуючи вимоги частини 2 статті 128 КАС України, згідно якої у разі неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, або неповідомлення ним про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду справи.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, на момент виникнення спірних правовідносин були визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження».
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у Законі України «Про виконавче провадження», спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).
Відповідно до статті 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Частиною 4 статі 4 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Статтею 5 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» визначено права та обов’язки державних виконавців при примусовому виконанні рішень, встановлених цим Законом, а статтею 7 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» встановлені гарантії прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні - державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду справи, на підставі пункту 15 частини 1 статті 37, статті 39 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» постановою Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 14 червня 2011 року зупинено виконавче провадження №26903612 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 06.05.2011 про стягнення заборгованості по страховим внескам з відокремленого підрозділу «Автобаза» Державного підприємства «Луганськвугілля» користь ВВД ФССНВ ВПЗ України у Перевальському районі Луганської області в сумі 4116,38 грн. (а.с.7,22).
Згідно з пунктом 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню, зокрема, у випадку внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу».
В статті 2 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» зазначено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з проведенням комплексу заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу та поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу, а також інших учасників розрахунків, які мають або перед якими є заборгованість, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії.
До учасників розрахунків віднесені - підприємства паливно-енергетичного комплексу, суб'єкти господарської діяльності, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, державні цільові фонди, Державний комітет України з державного матеріального резерву, правонаступники ліквідованих фондів, що були передбачені законодавством, розпорядник цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України, які мають дебіторську або кредиторську заборгованість та здійснюють заходи щодо її погашення на умовах, визначених цим Законом (пункт 1.3 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV).
Згідно з пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV до заборгованості відноситься сума коштів, підтверджена учасниками розрахунків на розрахункову дату, яка: 1) підлягає сплаті за товари, роботи (послуги), спожиті у процесі виробництва (видобутку), передачі (транспортування) та/або постачання енергоносіїв, відповідно до укладених договорів або з інших підстав, передбачених законом, у тому числі суми пені, штрафних та фінансових санкцій, але не сплачена; 2) є податковим боргом та підлягає сплаті, але не сплачена, до бюджетів усіх рівнів та державних цільових фондів, у тому числі ліквідованих; 3) підлягає сплаті, але не сплачена, до цільового галузевого фонду створення ядерно-паливного циклу Міністерства палива та енергетики України; 4) передбачена видатками бюджетів усіх рівнів, але не отримана суб'єктами господарської діяльності, у тому числі за пільгами та субсидіями, для сплати за спожиті енергоносії; 5) підлягає сплаті і виникла внаслідок відсутності у Державному бюджеті України минулих років видаткових статей або передбачення видатковими статтями часткового фінансування видатків для розрахунків за енергоносії, у тому числі за пільгами та субсидіями (трансфертами), спожиті підприємствами, організаціями, закладами та установами, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів.
Наведеною нормою встановлено вичерпний перелік сум коштів, що підпадають під визначення заборгованості при застосуванні цього Закону, на які поширюється положення пункту 15 частини 1 статті 37 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» щодо обов’язкового зупинення виконавчого провадження.
Відповідно до положень Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV його дія поширюється на підприємства паливно-енергетичного комплексу та суб’єктів господарської діяльності, зазначених в пункті 1.3 статті 1, щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати або неповних розрахунків за енергоносії.
Як вбачається з матеріалів справи, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області не відноситься до учасників розрахунків відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», заборгованість Державного підприємства «Луганськвугілля» не є боргом у сфері енергопостачання (енергоспоживання) чи за не сплату електроенергії або податковим боргом, спірна заборгованість виникла через несплату Державним підприємством „Луганськвугілля” в особі відокремленого підрозділу «Автобаза» страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності, на які не поширюються норми Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, а тому віднесення Державного підприємства «Луганськвугілля» до реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України від 23 червня 2005 року № 2711-ІV, не є підставою для зупинення спірного виконавчого провадження.
З огляду на викладене, позовні вимоги про скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №26903612 від 14 червня 2011 року визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позовні вимоги щодо визнання незаконними дій відповідача по зупиненню виконавчого провадження ВП №26903612 від 14 червня 2011 року, залишаються судом без задоволення з таких підстав.
Вчинення дій суб’єктом владних повноважень є способом реалізації наданої суб’єкту владних повноважень компетенції. Здійснення дії являє собою процес реалізації наданих законом функцій суб’єкту владних повноважень. Самі по собі дії не тягнуть за собою будь-яких правових наслідків для особи. Правові наслідки для позивача несе акт індивідуальної дії – постанова про зупинення виконавчого провадження. Саме вона має вплив на його права та інтереси. Виходячи із завдань Кодексу адміністративного судочинства України, як то захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, судовий захист права може бути здійснений лише за умови наявності порушення для фізичної особи прав (чи інтересів). З огляду на зазначене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав діями відповідача, а обраний позивачем спосіб захисту в цій частині не відповідає об’єкту порушеного права.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 34 частини 1 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року №7-93 «Про державне мито» від сплати державного мита (судового збору) звільнений.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 22 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 27 вересня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Перевальському районі Луганської області до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Державне підприємство "Луганськвугілля" в особі відокремленого підрозділу "Автобаза" про визнання незаконними дій, скасування постанови про зупинення виконавчого провадження ВП №26903612 від 14.06.2011 задовольнити частково.
Скасувати постанову Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції від 14 червня 2011 року ВП №26903612 про зупинення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Луганським окружним адміністративним судом 06 травня 2011 року по адміністративній справі № 2а-27794/09 про стягнення з відокремленого підрозділу «Автобаза» Державного підприємства «Луганськвугілля» на користь Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Перевальському районі Луганської області заборгованості по страховим внескам у сумі 4116,38 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі та підписана 27 вересня 2011 року.
СуддяО.О. Цицюра