Категорія №5
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2011 року Справа № 2а-4607/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Яковлева Д.О.,
при секретарі Житній Ю.С.
в присутності сторін: від позивача – Бєлкіна О.М.
від відповідача – Шупранов П.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису від 28 січня 2011 року № 65 про припинення порушень прав споживачів,
ВСТАНОВИВ:
02 червня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, в якому позивач зазначив, що 28 січня 2011 року відповідачем винесено припис № 65 про припинення порушень прав споживачів Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області не відповідає вимогам закону, оскільки вказаний припис винесено на підставі статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», яка, в свою чергу, регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності.
Відповідно до статті 1 зазначеного Закону України термін «послуга» означає діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» не відноситься до вищезазначеної категорії. Договорів та прямих відношень між Луганським міським комунальним підприємством «Теплокомуненерго» та споживачем діючим законодавством не передбачено. Позивач діє на договірних засадах та надає послугу організаціям на балансі яких знаходяться житлові будинки. Позивач веде лише облік нарахувань та оплати споживачів за надані послуги з опалення та гарячого водопостачання, а тому питання щодо перерахунку розміру плати за надання послуг може розглядатись лише у судовому порядку за позовами безпосередніх споживачів у цивільному судочинстві. На думку позивача, оскаржуваним приписом відповідач фактично втручається у його господарську діяльність.
Крім того, позивач зазначив, що споживачем не дотримані вимоги порядку відключення споживачів від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води, має місце факт самовільного відключення від мережі централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, незважаючи на вищевикладене, управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області видає незаконні приписи, які, в свою чергу, є обов’язковими для виконання, та своїми діями сприяє незаконному відключенню від мережі централізованого опалення в м. Луганську.
На підставі викладеного позивач просить суд визнати протиправним та скасувати припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 28 січня 2011 року № 65.
У судове засідання представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позові та просив суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення на адміністративний позов від 08.09.2011 № 4524, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити (а.с. 35-37).
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
Управлінням у справах захисту прав споживачів у Луганській області у відповідності до вимог статті 26 Закону України «Про захист прав споживачів», Положення про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 23 червня 2009 року № 229, згідно направлення на проведення перевірки позапланово за зверненням споживача здійснено перевірку дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів у Луганському міському комунальному підприємстві «Теплокомуненерго». В ході перевірки встановлено, що у заявника в наявності повний пакет дозвільних документів, передбачених законодавством на встановлене автономне опалення, однак, позивач продовжував неправомірно нараховувати оплату за ненадані послуги.
Відповідач зазначив, що Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є виконавцем послуг споживачам, тому відповідно до статті 26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області мало всі законні підстави проводити перевірку та вносити суб’єкту господарювання обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.
Відповідно до пункту 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, передбачено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, навів заперечення, аналогічні викладеним у письмових запереченнях проти позову від 08 вересня 2011 року № 4524.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судом встановлено, що позивач – суб’єкт господарювання юридична особа Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 24 січня 1996 року № 31, зареєстроване у виконавчому комітеті Луганської міської ради 26 січня 1996 року, реєстраційний номер № 99/5393, ідентифікаційний код 24047779, діє на підставі статуту в редакції, затвердженій рішенням Луганської міської ради від 25 січня 2005 року № 30/19, місцезнаходження підприємства: 91005, м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-А. Згідно статуту Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг споживачам (централізоване постачання гарячої води, централізоване опалення) (арк. справи 9).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, до управління у справах захисту споживачів в Луганській області з питання порушень прав споживачів, а саме – про відмову у відключенні квартири від мережі централізованого опалення, зняття з обліку як абонента Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» та проведення перерахунку за ненадання послуг центрального опалення звернувся гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1.
За результатами перевірки зазначеного звернення відповідачем 28 січня 2011 року винесено припис за № 65, яким зобов’язано Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» припинити порушення прав гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, у частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги, припинити нарахування виплат за ненадані послуги гр. ОСОБА_3, провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_3 з моменту письмового звернення останнього до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» та проінформувати управління про вжиті заходи до 28 лютого 2011 року (а.с. 8).
Вирішуючи питання про правомірність оскаржуваного припису, суд вважає за необхідне зазначити, що Закон України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності.
Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
Положенням про управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженим наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 23 червня 2009 року № 229 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 липня 2009 року за № 636/16652, визначено, що територіальними органами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики є управління у справах захисту прав споживачів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - Управління), які підпорядковуються Державному комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики.
Управління у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, наказами Держспоживстандарту України, а також цим Положенням.
Згідно зі статтею 26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і, серед іншого, мають право:
- давати суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів;
- накладати на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов’язки та відповідальність суб’єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначає Закон України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Частиною 7 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» передбачено, що органу державного нагляду (контролю) за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, на підставі акта надано право складати припис, розпорядження або інший розпорядчий документ про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Згідно із частиною 8 статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» припис - це обов’язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб’єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства.
Таким чином, враховуючи викладене, управління у справах захисту прав споживачів в Луганській області є суб’єктом владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а його приписи щодо усунення виявлених порушень та постанови про накладення стягнень є способом реалізації владних управлінських функцій і як правові акти індивідуальної дії можуть бути предметом оскарження та розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»:
- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, органів місцевого самоврядування, інших органів (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;
- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.
Відповідно до абзацу 5 частини 1 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» підставою для здійснення позапланових заходів є звернення фізичних та юридичних осіб про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення. Під час проведення позапланового заходу з’ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов’язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).
Суб’єкт господарювання відповідно до частини 3 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.
Строк здійснення позапланового заходу згідно із частиною 4 статті 6 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не може перевищувати десяти робочих днів, а щодо суб’єктів малого підприємництва - двох робочих днів, якщо інше не передбачено законом. Продовження строку здійснення позапланового заходу не допускається.
Відповідно до статті 7 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»:
- для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб’єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки. На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім’я та по батькові) і засвідчується печаткою;
- у посвідченні (направленні) на проведення заходу зазначаються: найменування органу державного нагляду (контролю), що здійснює захід; найменування суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснюється захід; місцезнаходження суб’єкта господарювання та/або його відокремленого підрозділу, щодо діяльності яких здійснюється захід; номер і дата наказу, на виконання якого здійснюється захід; перелік посадових осіб, які беруть участь у здійсненні заходу, із зазначенням їх посади, прізвища, ім’я та по батькові; дата початку та дата закінчення заходу; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд, інспектування тощо); підстави для здійснення заходу; предмет здійснення заходу; інформація про здійснення попереднього заходу (тип заходу і строк його здійснення);
- перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов’язані пред’явити керівнику суб’єкта господарювання або уповноваженій ним особі посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб’єкту господарювання копію посвідчення (направлення);
- посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб’єкта господарювання;
- за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); вид заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім’я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім’я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід. Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб’єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства;
- в останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом. Якщо суб’єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями. Зауваження суб’єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід’ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю). У разі відмови суб’єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис. Один примірник акта вручається суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі, а другий - зберігається в органі державного нагляду (контролю).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, посадовою особою управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області за зверненням громадян, у тому числі гр. ОСОБА_3, проведено позапланову перевірку Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» з питань дотримання законодавства про захист прав споживачів, за результатами якої складено акт від 25 січня 2011 року № 000159 (а.с. 50-51).
Актом перевірки від 25 січня 2011 року № 000159 зафіксовано, що гр. ОСОБА_3 має у повному обсязі дозвільні документи, що передбачені законодавством, на встановлення автономного опалення.
У зв’язку з цим начальник управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області Лукашик М.Ф. дійшов висновку про наявність законних підстав для припинення нарахувань за послуги, які фактично не надаються, та проведення перерахунків з моменту звернення заявника до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго», внаслідок чого на підставі цього акта перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів ним видано припис від 28 січня 2011 року № 65 (а.с. 8) про усунення порушень з боку Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» прав споживачів з вимогами: припинити порушення прав гр. ОСОБА_3, яка мешкає у АДРЕСА_1, в частині неправомірного нарахування виплат за ненадані послуги; припинити нарахування виплат за ненадані послуги гр. ОСОБА_3, яка мешкає АДРЕСА_1, провести перерахунок за ненадані послуги з центрального опалення гр. ОСОБА_3 за вказаною вище адресою з моменту письмового звернення до Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго»; про прийняті міри проінформувати управління до 28 лютого 2011 року.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом встановлено, що у даному випадку між сторонами виник спір про наявність компетенції у відповідача щодо винесення припису позивачу у зв’язку із допущеними порушеннями при проведенні споживачу нарахувань за ненадані послуги центрального опалення, яке було відключене у зв’язку із встановленням автономного опалення.
Луганське міське комунальне підприємство «Теплокомуненерго» є виконавцем послуг споживачам згідно статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів», а тому відповідач мав передбачені законом повноваження на проведення перевірки позивача та керуючись статтею 26 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» виносити суб’єкту господарювання - Луганському міському комунальному підприємству «Теплокомуненерго» приписи про припинення встановлених перевіркою порушень прав споживачів.
Щодо зобов’язання припинити нарахування споживачам плати за неспожиті послуги та здійснити перерахунок плати за ненадані послуги, суд прийшов до такого.
Закон України від 02 червня 2005 року № 2633-ІV «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов'язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання. Відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону).
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки визначає Закон України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги».
Згідно із статтею 30 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» державне регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги базується, серед іншого, на принципі відповідності оплати житлово-комунальних послуг їх наявності, кількості та якості.
Споживач відповідно до частини 1 статті 20 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, має право на зменшення розміру плати за надані послуги в разі їх ненадання або надання не в повному обсязі, зниження їх якості в порядку, визначеному договором або законодавством, та на несплату вартості житлово-комунальних послуг за період тимчасової відсутності споживача та/або членів його сім’ї при відповідному документальному оформленні, а також за період фактичної відсутності житлово-комунальних послуг, визначених договором у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2010 року № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості», визначено механізм проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги) в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості. Дія цього Порядку поширюється на суб'єктів господарювання всіх форм власності, предметом діяльності яких є надання послуг (далі - виконавці) і фізичних та юридичних осіб (далі - споживачі), яким надаються послуги.
Обов’язок суб’єктів господарювання провести перерахунок встановлено лише у виключних випадках, встановлених порядком, і розширеному тлумаченню не підлягають, а саме, - у разі ненадання послуг або надання їх не в повному обсязі, зниження якості, зокрема, відхилення їх кількісних і якісних показників від нормативних.
Згідно із підпунктом 9 пункту 29 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, споживач має право, серед іншого, на звільнення від плати за послуги у разі їх ненадання та отримання компенсації за перевищення строків проведення аварійно-відбудовних робіт.
Пунктом 24 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, закріплено, що споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється (пункт 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630).
На виконання пункту 25 Правил № 630 наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, затверджений Порядок відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання.
Згідно із пунктом 2.5 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання виконується монтажною організацією, яка реалізує проект, за участю представника власника житлового будинку або уповноваженої ним особи, представника виконавця послуг з централізованого опалення і гарячого водопостачання та власника, наймача (орендаря) квартири (нежитлового приміщення) або уповноваженої ними особи.
По закінченні робіт, відповідно до пункту 2.6 Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженого наказом від 22 листопада 2005 року № 4 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 грудня 2005 року за № 1478/11758, складається акт про відключення будинку від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання і в десятиденний термін подається заявником до Комісії на затвердження.
Тобто, відключення від центрального опалення окремих квартир чи приміщень без відключення від мереж централізованого опалення і гарячого водопостачання будинку в цілому чинним законодавством не передбачено.
Внесенням відповідних змін наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 06 листопада 2007 року № 169 та постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2007 року № 1268 законодавча можливість індивідуального відключення від систем центрального опалення не передбачена, а відповідне право може бути реалізоване лише у разі від’єднання усього будинку.
З матеріалів справи вбачається, що гр. ОСОБА_3, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, здійснила від’єднання своєї квартири від централізованого опалення, при цьому будинок, в якому знаходиться її квартира, від централізованого опалення не відключалася, про що свідчить акт про відключення квартири від внутрішньобудинкових мереж централізованого опалення та гарячого водопостачання, який не містить дати та номеру його складання (а.с. 45 – зворотній бік). Таке відключення від мережі централізованого опалення є протиправним, а тому прирівнюється до самовільного. Зазначене дає підстави стверджувати про відсутність обов’язку позивача вчиняти будь-які дії, пов’язані з таким відключенням.
Тобто, неотримання послуги внаслідок самовільного відключення споживача не може ототожнюватись з ненаданням послуг з вини теплопостачальної організації, а відтак не може бути підставою для перерахунку.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що відповідач - управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області, як суб’єкт владних повноважень не надав суду доказів правомірності винесення припису від 28 січня 2011 року № 65 про припинення порушень прав споживачів та враховуючи, що припис не має під собою законних підстав, оскільки його вимоги необґрунтовані та незаконні, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають повному задоволенню.
Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд вважає за необхідне зазначити, що визнання правового акта індивідуальної дії протиправним та скасування правового акта індивідуальної дії є різними способами захисту порушеного права, які не можуть бути застосовані одночасно, з огляду на таке.
Визнання акта суб’єкта владних повноважень протиправним як способу захисту порушеного права позивача застосовується у тих випадках, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Скасування ж акта суб’єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням. За змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд під час прийняття рішення про скасування незаконного рішення суб’єкта владних повноважень має право визначити, з якого моменту відповідне рішення втрачає чинність.
Суд визначає, що рішення суб’єкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти, оскільки інакше буде заподіяно значно більшої шкоди суб’єктам правовідносин порівняно з відвернутою.
З урахуванням викладеного застосування різних способів захисту порушеного права позивача – визнання спірного акта протиправним або скасування такого акта – повинно відбуватися з урахуванням конкретних обставин справи в кожному окремому випадку.
Зважаючи на обставини справи, суд вважає, що у даній адміністративній справі припис від 28 січня 2011 року № 65 про припинення порушень прав споживачів, підлягає визнанню протиправним, оскільки саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає фактичним обставинам справи, відновлює порушене право позивача і, на думку суду, у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19 вересня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 26 вересня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 71, 87, 94, 105, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» до управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області про визнання протиправним та скасування припису від 28 січня 2011 року № 65 про припинення порушень прав споживачів задовольнити частково.
Визнати протиправним припис управління у справах захисту прав споживачів у Луганській області від 28 січня 2011 року № 65 про припинення порушень прав споживачів.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Луганського міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» (ідентифікаційний код 24047779, місцезнаходження: 91055, м. Луганськ, вул. Куракіна, буд. 23-А) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Постанову складено та підписано у повному обсязі 26 вересня 2011 року.
СуддяД.О. Яковлев