Категорія №11.5
ПОСТАНОВА
Іменем України
03 жовтня 2011 року Справа № 2а-7758/11/1270
< Текст >
< Текст >
< Текст >
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого - судді: Горпенюк О.А.,
при секретарі: Марковій О.О.,
за участю сторін:
позивача: не з’явився,
відповідача: не з’явився,
третьої особи: не з’явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Слов’яносербського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі про визнання незаконною та скасування постанови ВП № 26806424 від 30.05.2011 про відкриття виконавчого провадження,-
ВСТАНОВИВ:
15 червня 2011 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Слов’яносербського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі про визнання незаконною та скасування постанови ВП № 26806424 від 30.05.2011 про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 30 травня 2011 року ВДВС Слов’яносербського РУЮ винесено постанову ВП № 26806424 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі від 06 травня 2011 року № 129 про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 в сумі 1759,80 грн.
У статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» зазначений повний перелік виконавчих документів за рішеннями, що підлягають примусовому виконанню державною виконавчою службою. До вказаного переліку не відноситься вимога про сплату боргу, оскільки вона не є рішенням органу державної влади, виконання якого за законом покладено на державну виконавчу службу, оскільки вимога, це запропонування виконати певні дії у добровільному порядку.
Згідно ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, на підставі якого винесена вимога управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі Луганської області від 06 травня 2011 року № 129 про стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ОСОБА_1 в сумі 1759,80 грн., тільки рішення органу Пенсійного фонду України є виконавчим документом. Таким чином, зазначений закон не відносить вимогу про сплату боргу до виконавчого документу.
За таких обставин, позивач зазначає, що відповідачем, при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження порушені вимоги ст.ст.17, 19 Закону України “Про виконавче провадження” та ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, надіслав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, у яких також просив розглянути адміністративну справу за відсутністю представника відповідача (а.с.56-57).
У запереченнях відповідач просив відмовити у задоволенні адміністративного позову з огляду на те, що вимога від 06.05.2011 № 129, видана УПФУ у Слов’яносербському районі районі Луганської області, на думку відповідача, є виконавчим документом, оскільки УПФУ у Слов’яносербськму районі Луганської області є органом державної влади, а відповідно до п.8 ч.2 ст.17 Закону України “Про виконавче провадження” - виконанню державною виконавчою службою підлягають рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Відповідно до ст.25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” вимога є виконавчим документом.
Представник третьої особи – УПФУ у Слов’яносерському районі Луганської області, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у судове засідання не з’явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.2 ст. 128 КАС України неприбуття в судове засідання без поважних причин представника сторони або третьої особи, які прибули в судове засідання, або неповідомлення ним про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
З огляду на положення ст.128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу за відсутності сторін та третьої особи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Частиною 1 статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (ч. 3 ст. 181 КАС України).
На час виникнення спірних правовідносин умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV “Про виконавче провадження”(в редакції Закону України від 08.03.2011).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (ст.1 Закону України “Про виконавче провадження”).
Відповідно до ст.1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР “Про державну виконавчу службу” завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
У відповідності із ст.17 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Частиною 2 статті 4 Закону України “Про державну виконавчу службу” передбачено, що державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Згідно із ч.1 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України “Про виконавче провадження”державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз’яснює сторонам їхні права і обов’язки.
Частиною 1 статті 25 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов’язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на підставі ст.ст.17, 19, 20, 25 Закону України “Про виконавче провадження” постановою відділу державної виконавчої служби Слов’яносербського районного управління юстиції від 30.05.2011 ВП № 26806424 відкрито виконавче провадження з примусового виконання вимоги управління Пенсійного фонду України у Слов’яносербському районі Луганської області від 06.05.2011 № 129 про сплату боргу ОСОБА_1 у сумі 1759,80 грн.(а.с.47)
З вимоги про сплату боргу вбачається, що за ОСОБА_1 утворився борг зі сплати страхового внеску на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за 2010 рік у розмірі 1759,80 грн.
З 01 січня 2011 року набрав чинності Закон України від 08 липня 2010 року № 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування”, яким запроваджено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування як консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, та визначені правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно з абз.5 п.7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.
Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст.106 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”(в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року):
- суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій;
- територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом;
- протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій;
- страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку;
- у разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган Пенсійного фонду також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки;
- строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується.
Враховуючи, що заборгованість позивача перед управлінням Пенсійного фонду України у Слов’яносербському районі Луганської області є заборгованістю зі страхових внесків, нарахованих за 2010 рік, суд вважає, що у даному випадку управлінням Пенсійного фонду України у Слов’яносербському районі Луганської області правомірно застосовані положення ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) щодо надіслання ОСОБА_1 вимоги про сплату боргу від 06.05.2011 № Ф-129, а відділом державної виконавчої служби Слов’яносербського районного управління юстиції правомірно винесено постанову від 30.05.2011 ВП № 26806424 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання зазначеної вимоги управління Пенсійного фонду України у Слов’яносербському районі Луганської області, оскільки ця вимога у відповідності із ст.106 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” (в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) є виконавчим документом, примусове виконання якої у відповідності із Законом України “Про виконавче провадження” (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)”) покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується, оскільки ст. 94 КАС України не передбачено розподіл судових витрат понесених позивачем, який не є суб’єктом владних повноважень у разі відмові у задоволенні позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу державної виконавчої служби Слов’яносербського районного управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – управління Пенсійного фонду України в Слов’яносербському районі про визнання незаконною та скасування постанови ВП № 26806424 від 30.05.2011 про відкриття виконавчого провадження, - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
< Текст >
< Текст >
Суддя О.А. Горпенюк