УКРАЇНА
Апеляційний суд Житомирської області
Справа 22-ц/0690/2078/11
Категорія 50
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2011 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:
головуючого Широкової Л.В.,
суддів Борисюка Р.М., Худякова А.М.
при секретарі судового
засідання Жовновській О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 21 червня 2011 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Житомирі про поновлення на роботі та стягнення середнього місячного заробітку за час вимушеного прогулу,-
в с т а н о в и л а :
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 21 червня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” в особі філії відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Житомирі про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовлено .
В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її позову.
Зазначає, що суд не дав належної оцінки зібраним по справі доказам, що вона має переважне право на залишенні на роботі, оскільки має найбільший стаж роботи по кредитуванні, інші працівники, які залишені на посадах не мають вищої економічної освіти, крім неї в сім’ї немає інших працівників з самостійним заробітком.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 наказом №262 о/с від 30 листопада 2009 року була призначена на посаду провідного економіста відділу управління персоналом відділення ПАТ „Промінвестбанк в м.Житомирі” (а.с.11).
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що її звільнення проведено з дотриманням вимог закону і підстави для її поновлення на роботі, а відповідно і стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відсутні.
Зазначені висновки суду є законними та обґрунтованими.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з положень п. 1 ст. 40 КЗпП України, яка передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Згідно п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
З матеріалів справи встановлено, що відповідно до протоколу правління ПАТ „Промінвестбанку” №376 від 05.10.2010 року посада провідного економіста відділу управління персоналом, яку обіймала позивач, підлягала скороченню з 19.12.2010 року (а.с.34,35).
На виконання цього рішення був виданий наказ №154 о/с від 18 жовтня 2010 року про попередження працівників, посади яких підлягали скороченню. З зазначеним наказом позивач ознайомлена 19 жовтня 2010 року (а.с. 39).
Позивач факт скорочення цієї посади відділу визнає.
Цей факт підтверджується також штатним розкладом по філії в якій працювала позивач (а.с.35).
Доводи позивача про те, що при її звільненні не були дотримані вимоги ст. 42 КЗпП України щодо її переважного права на залишення на роботі, є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
З матеріалів справи встановлено, що на час скорочення посади позивача по філії банку не було інших працівників, які б обіймали рівноцінну посаду ОСОБА_2. Відповідно до частини 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
Відповідно до частини 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Ці гарантії при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем відносно позивача виконані.
Позивач про наступне вивільнення була попереджена 19 жовтня 2010 року, тобто не пізніше ніж за два місяці до звільнення, яке відбулося з 23 грудня 2010 року.
22 грудня 2010 року ОСОБА_2 була запропонована єдина вакантна посада касира відділу касової роботи і грошового обігу операційного управління, на що позивачкою була надана згода, про що свідчить складений комісійний акт (а.с.33). Проте, 23 грудня 2010 року 2010 року позивач подала письмову заяву про відмову від погодження від запропонованої їй вакантної посади (а.с.32).
Враховуючи викладене, у відповідача були відсутні підстави для переводу позивача на іншу роботу, оскільки такий відповідно до ст. 32 КЗпП України здійснюється лише за згодою працівника.
Крім того, як з’ясувала апеляційна інстанція, у відповідача на час звільнення ОСОБА_2 з посади, по всім філіям Банку також не було вільної посади як провідного економіста відділу управління персоналом так і інших посад. В системі ПАТ Промінвестбанка систематично проходять закриття безбалансових відділень та скорочення працівників.
Відповідно до частини 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації) статті 40 цього Кодексу може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згода на звільнення позивача за п. 1 ст. 40 КзпП України була надана рішенням профкому від 09 грудня 2010 року (протокол №7) (а.с. 37).
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі. Позивач була звільнена з роботи з дотриманням вимог закону і відповідно до ст. 235 КЗпП України поновленню на роботі не підлягає.
Вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про поновлення на роботі. Оскільки при звільненні права позивача відповідачем не були порушені, відповідно до ст. 235, ст. 237-1 КЗпП України її вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися між сторонами, та дав їм належну оцінку. Рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необгрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.303,304, 307, 308, 313- 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 21 червня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
.
Головуючий Судді