Справа № 22-ц-1768/11 Головуючий у 1 інстанції: Джала С. Ю.
Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 липня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Петрички П.Ф., Зверхановської Л.Д.,
секретаря - Панчука І.С.,
з участю: відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою прокурора Мостиського району Львівської області на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 05 листопада 2010 року у справі за позовом прокурора Мостиського району Львівської області в інтересах Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про повернення автомобіля, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 05 листопада 2010 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив прокурор Мостиського району Львівської області. Просить скасувати рішення суду, з підстав порушення норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Свої доводи обґрунтовує тим, що судом застосовано норми постанови Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997 року, які не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки на момент смерті інваліда, який отримав спірний автомобіль як гуманітарну допомогу, діяли норми постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999, які передбачають вилучення автомобіля, наданого інваліду як гуманітарну допомогу, після його смерті, і саме нормами цієї постанови, в редакції, чинній на момент смерті інваліда, суд повинен був керуватись під час ухвалення оскаржуваного рішення.
В судове засідання прокурор та представник Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації не з"явились, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені відповідно до вимог ст.74 Цивільно-процесуального кодексу (далі-ЦПК), що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення їм судових повісток (а.с.59-60), клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило, що дає апеляційному суду право, відповідно до вимог ст.305 ЦПК України, розглянути справу у їхній відсутності.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, який заперечив апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що відповідно до Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997 року та згідно накладної №06-659 від 06.07.2006 року, Головне управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації забезпечило безкоштовно інваліда ОСОБА_3 автомобілем марки "Фольксваген Пасат", 1998 року випуску, ідентифікаційний НОМЕР_1, який був наданий головному управлінню громадянином Німеччини, як гуманітарна допомога (а.с.3). На підставі заяви ОСОБА_3 автомобіль був переданий відповідачеві ОСОБА_2, як члену сім"ї інваліда, з правом керування (а.с.4, 8).
Згідно актового запису про смерть №17 від ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.5).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що автомобіль не підлягає вилученню у відповідача, оскільки на момент його ввезення на територію України та передачі інваліду був чинним Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997 року, яким не передбачено вилучення автомобілів, отриманих як гуманітарна допомога, після смерті інваліда. Свій висновок суд обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню матеріальний закон, який був чинний на момент забезпечення інваліда автомобілем.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на нормах матеріального закону.
У відповідності до ст.ст.8, 214-215 ЦПК України, суд вирішує справу відповідно до Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що є чинними на час виникнення спірних правовідносин, якими є відносини між сторонами цивільного процесу, що мають правовий зв"язок у формі юридичних прав та обов"язків.
Судом встановлено, що предметом і підставою вимог прокурора є вилучення автомобіля в особи, яка користується ним, що надавався як гуманітарна допомога інваліду, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Таким чином, моментом виникнення спірних правовідносин, пов"язаних з наявністю правових підстав для вилучення автомобіля або залишення його в особи, яка на це має право, є момент смерті інваліда, а тому суд повинен був застосувати норми матеріального закону, які регламентують підстави та порядок вилучення автомобіля на момент смерті інваліда.
На момент смерті інваліда ОСОБА_3 постанова Кабінету Міністрів України №999 від 08.09.1997 року втратила чинність у зв"язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", яка набрала чинності 09.08.2006 року.
У відповідності до абзацу сьомого пункту 41 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №387 від 17.04.2008 року, чинними на момент смерті інваліда, після смерті інваліда автомобіль, отриманий як гуманітарна допомога, крім випадків, зазначених в абзацах першому-п"ятому пункту 16 цього Порядку, повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.
У зв"язку з тим, що суд першої інстанції не з"ясовував, чи є підстави для залишення спірного автомобіля відповідачеві, передбачені абзацами першим-п"ятим пункту 16 зазначеного вище Порядку, хоча зобов"язаний був це зробити для виконання вимог п.41 цього Порядку та правильного вирішення спору, а апелянт в апеляційній скарзі не вказував на ці порушення, тому апеляційний суд в силу ч.3 ст.303 ЦПК України має право вийти за межі доводів апеляційної скарги, оскільки судом порушено норми матеріального права (не застосовано матеріальний закон, який підлягає застосуванню), що призвело до неправильного вирішення справи, і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Таким чином, у відповідності до п.2 ч.1 ст.307 та п.4 ч.1 ст.309 ЦПК, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
У відповідності до абзацу першого пункту 16 зазначеного Порядку, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений головним управлінням соціального захисту або управлінням виконавчої дирекції, строк експлуатації якого більше 10 років, залишається члену сім"ї, який на час смерті інваліда проживав та був зареєстрований за місцем проживання і реєстрації інваліда.
У відповідності до абзацу другого пункту 16 Порядку, автомобіль, строк експлуатації якого менше, ніж 10 років, після смерті інваліда залишається у користуванні його сім"ї, якщо в ній є інвалід за умов, визначених в цьому абзаці.
Колегією суддів встановлено, що відповідач є членом сім"ї (сином) померлого інваліда, на час смерті проживав і був зареєстрований за місцем проживання та реєстрації інваліда (а.с.10, 35, 36-39)
У відповідності до акту оприбуткування гуманітарної допомоги від 06.07.2006 року, спірний автомобіль був виготовлений у 1998 році (а.с.3).
Із змісту норми, викладеної в абзаці першому пункту 16 зазначеного Порядку, в редакції чинній на момент смерті інваліда (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №387 від 17.04.2008 року), до якого відсилає п.41 цього Порядку, випливає, що початок перебігу десятирічного строку, з яким законодавець пов"язує виникнення права в члена сім"ї інваліда на безоплатне залишення автомобіля після смерті інваліда,- є початок експлуатації автомобіля, а не момент передачі автомобіля інваліду у користування.
Постановою Кабінету Міністрів України №826 від 08.09.2010 року були внесені зміни до абзацу сьомого пункту 41 зазначеного вище Порядку, і визначено початком перебігу десятирічного строку, по закінченню якого член сім"ї померлого інваліда має право набути автомобіль, наданий інваліду як гуманітарна допомога, у власність безоплатно, - визначений моментом передачі автомобіля інваліду у користування.
Однак, норми, встановлені постановою Кабінету Міністрів України №826 від 08.09.2010 року щодо правових підстав залишення автомобіля, наданого інваліду, як гуманітарна допомога, після смерті інваліда, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки ці правовідносини не є триваючими в часі, а момент виникнення прав та обов"язків в їх учасників пов"язаний із фактом смерті інваліда. Крім того, зазначені норми погіршують становище особи, яка має право на залишення автомобіля після смерті інваліда, а тому зворотної дії не мають (ст.5 Цивільного Кодексу України).
Таким чином, враховуючи вимоги абзацу сьомого п.41 та абзацу першого пункту 16 постанови Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 року №999 "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями", із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №387 від 17.04.2008 року, колегія суддів дійшла висновку, що строк експлуатації спірного автомобіля на момент смерті інваліда був більше 10 років, а тому він не може бути вилучений в члена сім"ї (сина) померлого інваліда, яким є відповідач ОСОБА_2, на підставі п.41 цього Порядку, як того вимагає прокурор.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позову прокурора з наведених вище мотивів.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а:
апеляційну скаргу прокурора Мостиського району Львівської області задовольнити частково.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 05 листопада 2010 року скасувати та ухвалити нове.
В задоволенні позову прокурора Мостиського району Львівської області в інтересах Головного управління праці та соціального захисту населення Львівської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 про повернення автомобіля відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: