донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.09.2011 р.           справа №17/192

Донецький апеляційний господарський суд  у складі колегії суддів:

Головуючого:Чернота Л.Ф.

суддівБойченка К.І., Діброви Г.І.

від позивача:ОСОБА_1. –за довіреністю №Н-01/236 від 26.01.2011р.

від відповідача:не з»явився

від третьої особи1:не з»явився

від третьої особи2:не з»явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк, Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк

на рішення господарського суду Донецької області

від08.08.2011 року

у справі№17/192 (суддя  Матюхін В.І.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк

до відповідача
Державного підприємства «Донецька залізниця»,                        м. Донецьк

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:1.          Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку

2.          Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька

простягнення боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ , 3% річних в розмірі 22 868грн.

ВСТАНОВИВ:

У 2010 році Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк звернулося до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства «Донецька залізниця»,  м. Донецьк про стягнення боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ , 3% річних в розмірі 22 868грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 13.12.2010 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” відмовлено. Рішення було мотивоване тим, що зменшення позивачем податкових зобов’язань на спірну суму податкового кредиту дало можливість позивачу зберегти за собою відповідну суму і, як наслідок, зменшення майна (у даному випадку грошей у сумі 244’828,66 грн.) у позивача не відбулося. За відсутності одного з ключових складових виникнення зобов’язання за ст. 1212 ЦК України унеможливлюється її застосування до спірних правовідносин.

           Постановою Донецького апеляційного господарського суду 02.02.2011 року рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2010 року скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде” задоволені в повному обсязі.

     Постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2011р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.02.2011р. та рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2010р. скасовано, а справу передано до місцевого господарського суду на новий розгляд.

  Рішенням господарського суду Донецької області від 08.08.11р. у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде», м. Донецьк було відмовлено. Рішення обґрунтовано тим, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду відповідно до ст. 315 Господарського кодексу України.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неповним з”ясуванням всіх обставин справи,  неправильним застосуванням норм матеріального права України та порушенням норм процесуального права. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд  рішення господарського суду Донецької області від 08.08.11 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, Державне підприємство «Донецька залізниця», м. Донецьк з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з неповним з”ясуванням всіх обставин справи,  неправильним застосуванням норм матеріального права України та порушенням норм процесуального права. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Донецький апеляційний господарський суд  рішення господарського суду Донецької області від 08.08.11 р. змінити частково саме мотивувальну частину рішення.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк до судового засідання апеляційної інстанції не з»явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення від 29.08.2011р., але через канцелярію суду надав клопотання та просить відкласти розгляд справи в зв»язку з службовим відрядженням. Судова колегія розглянула клопотання та відмовила у задоволенні, оскільки позивачем не надано доказів, в підтвердження обставин, викладених в клопотанні, а також ухвалою суду про порушення апеляційного провадження від 25.08.2011р. явка сторін не була визнана обов»язковою. Тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку. Також, позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому вважає вірною мотивувальну частину рішення, що стосується оподаткування за нульовою ставкою, тому просить залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Відповідач, Державне підприємство «Донецька залізниця», м. Донецьк в судовому засіданні наполягає на вимогах, викладених в апеляційній скарзі. Крім того надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Треті особи, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Донецьку, Державна податкова інспекція у Київському районі м. Донецька до судового засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, своїми процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористалися, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали,  ухвалою від 25.08.2011р. явка сторін не була визнана обов»язковою, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, а повний текст постанови направляється учасникам процесу в установленому порядку.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк підлягає частковому задоволенню і рішення господарського суду не відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.          

Як вбачається з матеріалів справи, Відкрите акціонерне товариство „Комсомольське рудоуправління” (не є стороною по справі) у березні-грудні 2007 року здійснювало відвантаження на експорт вантажів, зокрема щебеню для шляхового будівництва російським підприємствам на експорт залізничним транспортом за міжнародними залізничними накладними.

При цьому, платником перевезень в межах України був позивач по справі - Товариство з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма „Алде”, відповідно до укладеного з  Державним підприємством “Донецька залізниця” договору №11/Э від 05.04.2005р. про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі – договір), згідно п.1.1 якого предметом цього договору є надання відповідачем позивачу послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.

Пунктом 1.3 договору №11/Э від 05.04.2005р. передбачено, що умови оплати позивачем за Вантажовідправника/Вантажоодержувача транспортних послуг (оплата залізничного тарифу, плати за користування вагонами, збору за подачу і збирання вагонів і інші додаткові послуги), пов’язаних з здійсненням експортно-імпортних і внутрішніх перевезень вантажів, а також інших транспортних послуг по договірним тарифам.

За умовами п.2.5 договору №11/Э від 05.04.2005р. платник (позивач) зобов’язаний здійснювати попередню оплату за перевезення вантажів та додаткові послуги шляхом перерахування коштів у сумах, відповідних до обсягу перевезення та вагонообігу на під’їзній колії на визначений відповідачем особовий рахунок позивача, а відповідач відповідно до п.3.2 договору списував відповідні суми (провізну плату, додаткові збори) з особового рахунку позивача на підставі перевізних та інших документів.

Договір був укладений до 31.12.2005р., а додатковою угодою №4 від 29.12.2006р. був продовжений до 31.12.2007р.

Крім того, між сторонами були укладені додаткові угоди №1 від 13.04.2005р., №2 від 13.04.2005р., №3 від 29.12.2005р., №4 від 29.12.2006р., №5 від 29.12.2006р., №6 від 29.12.2006р., відповідно до яких були внесені зміни до 1.5, 2.5, 3.6, 7.4 договору  №11/Э від 05.04.2005р.

       За період з 04.03.2007р. по 24.12.2007р. включно залізницею списано з особового рахунку товариства як платника перевезень за надані транспортні послуги (перевезення експортних вантажів в межах України) 1 468 971,96грн., у тому числі  244 828,66грн. податку на додану вартість за ставкою 20%.

Згідно наданих позивачем вантажних митних декларацій, вартість перевезення без ПДВ (тариф) у сумі 1 224 143,30 грн. включена у митну вартість товару, що експортувався.

При цьому, позивач вважає, що відповідачем в порушення пункту 6.2 статті 6 Закону України “Про ПДВ”, яким встановлено, що при експорті товарів і супутніх такому експорту послуг ставка податку складає 0% до бази оподатковування, було нараховано на суму послуг з перевезення ПДВ у розмірі 20% та списанно з особового рахунку позивача за перевезення експортних вантажів залізницею була сума податку на додану вартість за ставкою 20% у розмірі 244 828,66грн.

Тому, позивач звернувся до господарського суду з позовом на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України про стягнення боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ, 3% річних в розмірі 22 868грн.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. 2. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. 3. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи ( ст. 1212 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем у березні 2007р. - грудні 2007р. були надані послуги з перевезення вантажів по митній території України та згідно наданих позивачем вантажних митних декларацій вартість послуг з перевезення (провізна плата) була включена в митну вартість товарів що експортувалися, в зв»язку з чим на підставі п. 3.1, 6.5 Закону України «Про податок на додану вартість»(який був чинний на момент здійснення господарських операцій) відповідачем був нарахований податок на додану вартість, який списаний ним з особового рахунку позивача та перерахований до Державного бюджету України відповідно до ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Отже, предметом спору в даній справі є стягнення суми ПДВ, утриманої відповідачем та перерахованої до Державного бюджету України.

   Судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними виходячи з наступного.

        Так, згідно зі статтями 1, 2 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відносяться до компетенції податкових органів.

         Статтею 48 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету, розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів, контролю бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів, а також бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання державного бюджету.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України передбачає обов»язок повернення безпідставно набутого майна від особи, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави. Предметом регулювання вказаної норми закону є цивільно-правові відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

У даній справі оспорюється повернення ПДВ, утриманого з позивача та перерахованого до Державного бюджету України. Порядок нарахування, сплати і повернення сум податків регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів і вирішуються в порядку адміністративного судочинства, а тому оспорювана сума податку не може вважатися отриманою відповідачем без достатньої правової підстави та збереженою в себе за рахунок позивача, і повертатися згідно приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України.

Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення  боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ відсутні, тому висновки суд першої інстанції є помилковими, оскільки в даному випадку спір стосується не всієї списаної суми 1 468 971,96грн., а тільки податку на додану вартість, який перерахований до Державного бюджету України.

Враховуючи відмову у стягненні суми боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ та приймаючи до уваги, що сума 244 828,66грн. перерахована відповідачем до Державного бюджету України відповідно до ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, судова колегія дійшла висновку, що позивачем не доведено належними та допустими доказами користування саме відповідачем цими грошовими коштами, тому у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 22 868грн. позивачу відмовляється.

Доводи апеляційної скарги позивача не прийняті судовою колегією до уваги, не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Посилання позивача на те, що відповідач розпорядився оспорюваною сумою коштів, віднісши їх до складу ПДВ відхиляється судовою колегією, оскільки ця обставина не змінює характер податкових правовідносин сторін і не припиняє їх, а тому стаття 1212 ЦК України не може застосовуватися як підстава для повернення сум сплачених податків.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення невірно застосовані норми матеріального права та неповно з»ясовані всі обставини, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2011 року у справі №17/192 підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ, 3% річних в розмірі 22 868грн.

Керуючись статями 33, 34, 43, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну  скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2011 року у справі №17/192 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2011 року у справі №17/192 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Донецької області від 08.08.2011 року у справі  №17/192   скасувати.

Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Виробничо-комерційна фірма «Алде»,  м. Донецьк до Державного підприємства «Донецька залізниця»,  м. Донецьк про стягнення боргу в розмірі 244 828,66грн. як безпідставно утриманого ПДВ , 3% річних в розмірі 22 868грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                                                                 Л.Ф. Чернота                              

Судді                                                                                                      К.І. Бойченко

                                                                                                                     Г.І. Діброва

Надр.7 прим:

1 –у справу;

2 –позивачу;

3 –відповідачу;

4,5 –третім особам

6 –ДАГС;

7–ГС Дон. обл.