Справа № 22-ц-3500/11 Головуючий у 1 інстанції: свірідова В.В.
Доповідач в 2-й інстанції: Петричка П. Ф.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 вересня 2011 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Петричка П.Ф.
Суддів: Бойко С.М., Кота І.Н.
при секретарі: Карнідалі В.В.
з участю: представника позивача ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3, представника
відповідача ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,
адвоката ОСОБА_6
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_7 та ОСОБА_5
на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2011 р.
по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_3, приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_9, ОСОБА_10, головного управління Держкомзему у Львівській області, Брюховицької селищної ради, з участю третьої особи –ОСОБА_5, про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки від 10.01.2003 р., Державного акту на право власності на земельну ділянку від 2.12.2005 р., договору дарування земельної ділянки від 6.12.2005 р., Державного акту на право власності на земельну ділянку від 20.12.2005 р. та визнання права власності на земельну ділянку,
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням відмовлено в задоволенні позову.
Вважаючи рішення незаконним і необґрунтованим, в апеляційній ухвалі позивач вказала, що, надаючи довіреність відповідачам, вона доручала розпорядитись земельною ділянкою за ціну і на умовах на їх розсуд та отримати належні їй гроші, тобто угода повинна бути оплаченою. Заяви про застосування строку позовної давності ніхто не подавав, тому суд безпідставно застосував такий.
Суд не врахував відсутності у неї наміру дарувати ділянку відповідачам, які є для неї чужими людьми. Суд не врахував положень ч.3 ст.62 ЦК України, укладення договорів між собою відповідачами, зловмисної угоди представників, яка суперечить договору доручення та неповідомлення позивача про укладення договору дарування.
Просила скасувати рішення суду, ухвалити нове і повністю задоволити позов.
В апеляційній скарзі третя особа ОСОБА_5 послався на визнання позивачкою факту купівлі-продажу земельної ділянки в 2002 р. і отримання нею авансу. Суд не дав оцінки його поясненням про купівлю ним і ОСОБА_8 спірної ділянки за 3000 доларів США, які передані позивачці до підписання договору. Довірені особи не могли одночасно вчиняти дії в інтересах позивачки, як довіритель і обдарований, що передбачає ст.62 ЦК України, якої не застосував суд, ухвалив незаконне рішення, не захистивши його інтересів, на той час чоловіка ОСОБА_8, яка уклала договір дарування замість договору купівлі-продажу, щоб позбавити його права на частку.
Просив скасувати рішення суду, ухвалити нове, яким визнати договір дарування удаваною угодою, хоча фактично є договором купівлі-продажу ОСОБА_8 ділянки за 3000 доларів СШАВ, які передані позивачці, а земельна ділянка є спільним майном подружжя.
Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача, третьої особи і обґрунтування адвоката в підтримання своїх скарг, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.
У відповідності з ст. 11 ЦПК України, суд розглянув справу за зверненням позивачки, за поданою нею у відповідності з нормами цього кодексу заявою, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які брали участь у справі.
Позовна заява подана з обґрунтуванням і посиланням на ст.ст. 57,63, 386, 388, 390 ЦК України в редакції 1963 р.
Встановивши об’єктивні обставини справи, правильно визначивши правовідносини, які виникли між сторонами, відповідно до норм матеріального права, на які посилалась позивач, суд вірно визначив, що при умовах надання позивачем повних повноважень і довіряючи розпорядження своїм майном –земельною ділянкою відповідачам виданою 7.12.2002 р. довіреністю (а.с.7), довірена особа діяла виключно у межах наданих їй повноважень, у жодній мірі не зловживаючи своїми повноваженнями і не порушивши їх.
Свідомо визначаючи межі повноважень довіреним особам, поряд із можливістю продажу земельної ділянки, позивачка передбачала і довіряла можливість дарування її, що і було виконано довіреною особою.
Можливість розпоряджатись земельною ділянкою позивачка довіряла не одночасно обидвом відповідачам, а кожному з них окремо, довіряючи вчинення дій або ОСОБА_8, або ОСОБА_3
Тому безпідставними є посилання апелянтів на ч.3 ст.62 ЦК України ( в редакції 1963 р.), яка визначає, що представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Діючи від імені довірителя –позивачки і в межах наданих йому повноважень ОСОБА_3 подарував земельну ділянку ОСОБА_8, довіреною особою якої він не був, як і вона не була його довіреною особою. Отже, жодних дій заборонених згаданою правовою нормою не вчиняв.
ОСОБА_8 дарувала 6.12.2005 р. земельну ділянку ОСОБА_3 як її власник.
Апелянт безпідставно вказує на доручення відповідачам продати належну їй земельну ділянку та отримати за це гроші, оскільки за наданою довіреністю вона доручала також її подарувати.
Дарування не передбачає оплати обдарованим вартості подарованої речі (ст.243 ЦК України в ред. 1963 р.).
Не обмежуючи повноважень довірених осіб в розпорядженні своїм майном, позивачка не могла розраховувати на отримання від них відповідних сум у випадку дарування.
Таке об’єктивно підтверджено обставинами та доказами.
Видана позивачкою довіреність діяла три роки –до 7.12.2005 р. і до 30.06.2010 р. жодних претензій до довірених осіб щодо земельної ділянки позивачка не заявляла. За цей час на ній був споруджений і зданий в експлуатацію житловий будинок з 11-ти кімнат площею 246,3 кв.м., загальною –474,4 кв.м., який належить ОСОБА_3 з 2006 р. (а.с.18-21), тобто використана за прямим її призначенням.
Своє ставлення до ситуації позивачка змінила в 2010 році, бездоказово заявляючи, що їй не було відомо щодо земельної ділянки з часу видачі довіреності (7.12.2002р.).
Відтак, жодних порушень норм цивільного права на підставі яких позивач вимагала задоволити її вимоги, вона не довела, а відповідачі не вчиняли.
Безпідставними є посилання апелянта щодо відмови рішенням суду в задоволенні позову внаслідок пропуску строку позовної давності, оскільки лише вказуючи на таке в обґрунтуванні рішення, суд розглянув спір по суті і відмовив у задоволенні позовних вимог за безпідставністю позовних вимог, дослідивши і оцінивши усі докази, а не з підстав пропуску строку.
Подаючи заяву про залучення до участі у справі як третьої особи, ОСОБА_5 підкреслював відсутність самостійних вимог (а.с.26), таких не заявляв у процесі розгляду справи, тому безпідставними є його апеляційні вимоги про визнання договору дарування удаваною угодою, встановлення наявності договору купівлі-продажу, а спірну земельну ділянку –спільним майном подружжя.
Рішення суду ґрунтується на повно, всебічно і об’єктивно з’ясованих обставинах, відповідає вимогам ст.ст. 10,11,57,60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 57,62,63-65,67,69,70,386,388 ЦК України ( в редакції 1963 р.), доводи апеляційної скарги його не спростовують, тому підстав для скасування рішення нема.
Керуючись ст.ст. 303-305,307ч.1п.1, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_7, ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м .Львова від 21 березня 2011 р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскарженою в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: