Справа № 11-112/11 Головуючий у 1 інстанції: Юрків О.Р.
Категорія: ст.186 КК України Доповідач : Ревер В.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 березня 2011 року Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого судді Ревера В.В.
суддів Танечника І.І., Тенюха В.П.
при секретарі Стоділко Т.Ю.
за участю прокурора Малиш Н.С.
захисника ОСОБА_1
засуджених ОСОБА_2, ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляції прокурора у справі, державного обвинувача Мельника О.М. та захисника ОСОБА_1 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 07 грудня 2010 року, -
в с т а н о в и л а:
цим вироком:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Тернопіль, проживаючого у АДРЕСА_1 раніше не судимого,
визнано винним та засуджено за ч.3 ст.186 КК України на чотири роки позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання із визначенням двох років іспитового строку. На підставі ст. 76 КК України покладено обов’язок періодично реєструватись в органах кримінально виконавчої системи та повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Міру запобіжного заходу залишено попередню –підписка про невиїзд.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Жовква, проживаючого у АДРЕСА_2 раніше не судимого.
визнано винним та засуджено за ч.3 ст. 27, ч.3 ст.186 КК України на чотири роки шість місяців позбавлення волі.
Відповідно до ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання із визначенням трьох років іспитового строку. На підставі ст. 76 КК України покладено обов’язок періодично реєструватись в органах кримінально виконавчої системи та повідомляти їх про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Міру запобіжного заходу залишено попередню –підписка про невиїзд.
Вирішено питання з речовими доказами.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 21670,00 гривень матеріальної шкоди та 7000,00 гривень моральної шкоди, а всього 28670,00 гривень шкоди, заподіяної злочином.
Відповідно до вироку суду, в кінці червня, на початку липня 2009 року, ОСОБА_3, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб з підсудним ОСОБА_2, повідомив останнього про працівника ТзОВ «Дана і К», потерпілу ОСОБА_4, яка щоранку, приблизно о 09:00-10:00 год. приносить на роботу велику суму грошей. ОСОБА_2 погодився здійснити її пограбування, викрасти сумку з грошима та віддати половину грошей ОСОБА_3 Знаходячись поруч з ТзОВ «Дана і К», ОСОБА_3, вказав ОСОБА_2 на ОСОБА_4 з метою запам’ятовування останнім зовнішнього вигляду, та вивчення маршруту пересування потерпілої.
З метою реалізації злочинного наміру, та згідно попередньої домовленості, ОСОБА_2 маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, за попередньою змовою групою осіб з підсудним ОСОБА_3, 24 липня 2009 року, о 09 год. 45 хв., перебуваючи на пр. Свободи у м. Львові, зайшов за ОСОБА_4 у під’їзд будинку № 41, та із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілої, шляхом ривка, відкрито викрав у потерпілої ОСОБА_4 сумку вартістю 150,00 гривень, в якій знаходились гроші в сумі 50200,00 гривень, окуляри вартістю 200,00 гривень, косметичка вартістю 200,00 гривень, два блокноти вартістю 20,00 гривень, чотири ключі вартістю 50,00 гривень кожен, завдавши матеріальної шкоди потерпілій на загальну суму 50970,00 гривень. Після скоєння злочину ОСОБА_2 з місця події втік.
Цього ж дня, близько 12:00 год., ОСОБА_2 зустрівся з ОСОБА_3, поруч з головним вокзалом м. Львова, та передав останньому частину викрадених грошей. ОСОБА_3, перерахувавши гроші, віддав ОСОБА_2 приблизно 5000,00 гривень.
На вирок суду прокурор у справі ОСОБА_5 та адвокат ОСОБА_1 подали апеляції.
В апеляції прокурор просить вирок відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину внаслідок його м’якості, постановити новий вирок яким засудити ОСОБА_3 за ч.3 ст.27, ч.3 ст.186 КК України на п’ять років позбавлення волі та ОСОБА_2 за ч.3 ст.186 КК України на чотири роки позбавлення волі.
В мотивах вказує, що даний вирок є незаконним, оскільки при призначенні покарання судом не враховано ступінь тяжкості вчиненого злочину та наслідки, які від нього настали, що злочин є корисливим, вчинений із застосуванням насильства, ОСОБА_3 не визнав вини, перешкоджав встановленню істини у справі, відтак прийнято незаконне рішення про можливість їх виправлення від відбуття призначеного покарання та застосовано ст.75 КК України.
Захисник ОСОБА_1 в поданій апеляції просить постановити виправдувальний вирок відносно ОСОБА_3 у зв’язку з недоведеністю провини останнього у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.27, ч.3 ст.186 КК України. Повернути речові докази вилучені у помешканні ОСОБА_3 та системний блок з документами на нього.
В мотивах зазначає, що вирок в частині визнання провини ОСОБА_3 є необґрунтованим та незаконним, судовий розгляд неповний та однобічний, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені з порушенням кримінально процесуального права.
Мотивувальна частина вироку містить факти, які не відповідають тим, що були встановлені в ході судового слідства. Судом не було надано правової оцінки наступним обставинам. Як встановлено в ході судового розгляду, з допиту потерпілої ОСОБА_4, ОСОБА_3 не міг знати про те, що саме цього дня потерпіла буде нести на роботу велику суму грошей. Його показання на досудовому слідстві повністю дослівні показанням ОСОБА_2, що викликає сумнів в їх достовірності. Також судом не взято до уваги і того, що визнавальні показання були дані під тиском працівників міліції.
Суперечливими та недослідженими є показання ОСОБА_2 про розподіл та суму потрачених ним грошей, що ставить під сумнів правильність встановлення викраденої суми в розмірі 50200 грн. Не зважаючи на наявність істотних суперечностей, суд визнає показання ОСОБА_2 основним доказом вини ОСОБА_3.
Також потерпіла фактично вказує лише на ОСОБА_6, як особу, що вчинила пограбування. Однобічний вибір показів потерпілої, підсудних, свідків свідчить про допущену необ’єктивність при розгляді справи. Не надавши належної оцінки певним доказам, суд не вказав причину з якої він відкидає їх.
Крім цього при постановленні вироку судом допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, що підтверджується посиланням на докази, які не мають відношення до справи, а саме визнанням речовим доказом вилученого у помешканні ОСОБА_3 системного блоку. Судом повністю проігноровано положення ст.62 Конституції України, яка встановлює, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2, який заперечив апеляцію прокурора, пояснення засудженого ОСОБА_3 та виступ захисника ОСОБА_1 на підтримання апеляції захисника та заперечення апеляції прокурора, думку прокурора Малиш Н.С.ступ прокурора Дудинської Т.М. про задоволення поданої прокурором у справі ОСОБА_5 апеляції та заперечення апеляції захисника ОСОБА_1, провівши судове слідство в межах, встановлених на попередньому розгляді, обговоривши наведені доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та захисника до задоволення не підлягають.
Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_2 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.186 КК України та ОСОБА_3 у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст. 27, ч.3 ст.186 КК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними та перевіреними в судовому засіданні доказами і є обґрунтованим.
На досудовому слідстві кожен з засуджених, а ОСОБА_2 і в судовому засіданні, давав логічні та послідовні покази про обставини вчинення інкримінованого злочину, визнаючи вину. В судовому засіданні засуджений ОСОБА_3 заперечив свої попередні покази та вказав, що злочину не вчиняв, визнавальні покази дав під тиском працівників міліції, при цьому ОСОБА_2 його оговорив.
У сукупності з іншими зібраними у справі доказами суд належно оцінив такі показання ОСОБА_3, ґрунтуючись на повному і всебічному розгляді всіх обставин справи, і правильно визнав їх такими, що не відповідають дійсності та взяв за основу його показання на досудовому слідстві, показання ОСОБА_2, потерпілої ОСОБА_4 про обставини вчинення злочинних дій щодо неї, які підтверджуються іншими доказами.
Так, потерпіла ОСОБА_4, показання якої всебічно перевірялися в судовому засіданні ствердила, що ОСОБА_2 відкрито викрав її сумку в якій знаходилися гроші в сумі 52000 гривень та інші особисті речі. ОСОБА_3 при цьому не було, однак знає його, так як працювали в одному товаристві.
На досудовому слідстві та в судовому засіданні засуджений ОСОБА_2 пояснював, що саме ОСОБА_3 запропонував викрасти сумку потерпілої, оскільки така кожного дня переносить гроші. Показання ОСОБА_2 підтвердила потерпіла ОСОБА_4, що гроші переносила в сумці, хоча і не кожного дня. Про це міг знати ОСОБА_3, як працівник товариства. Також сам ОСОБА_3 протягом всього досудового слідства, як підозрюваний, на ставці віч-на-віч з ОСОБА_2, обвинувачений в присутності захисника (а.с.42, 44-45, 52, 55) давав визнавальні показання та розказував про свою причетність до вчинення пограбування потерпілої.
При перевірці справи не виявлено даних, які давали б підстави вважати, що потерпіла ОСОБА_4 та засуджений ОСОБА_2, в якого були дружні відносини з ОСОБА_3, могли його обмовити.
Колегія суддів вважає надуманими доводи апеляції про вчинення на засудженого ОСОБА_3 тиску з боку працівників міліції в процесі досудового слідства та не приймає їх до уваги. Місцевим судом перевірялися його показання. В судовому засіданні допитувався працівник міліції, слідчий Семочко Ю.Г., який спростував такі. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_3 під час досудового слідства перебував на підписці про невиїзд, однак жодних скарг на дії працівників міліції не подавав. Вперше, лише в судовому засіданні, він заявив про тиск з боку працівників міліції, що розцінюється, як спроба уникнення відповідальності.
Необґрунтованими на думку колегії суддів є також і доводи апеляції захисника про неповноту та однобічність судового слідства. Як видно із протоколу судового засідання, місцевий суд з достатньою повнотою досліджував всі обставини, які могли мати значення для прийняття рішення в справі та дав належну оцінку дослідженим доказам.
Покликання на незаконність вироку через суперечності в показаннях засуджених щодо суми викрадених грошей, розподілу таких, колегія суддів вважає надуманими та не приймає до уваги. Потерпіла ОСОБА_4 ствердила, що в неї було викрадено саме 52000 гривень та інше майно на загальну суму 50970 гривень. З таким розміром заподіяної шкоди погодилися ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Розподіл викрадених коштів не є обставиною, яка може суттєво впливати на кваліфікацію дій засуджених та доведеність вини у вчиненні інкримінованого злочину.
Також при перевірці справи не виявлено допущених істотних порушень кримінально-процесуального закону, які тягнули б за собою скасування вироку, про що порушується питання в апеляції захисника ОСОБА_1
На підставі аналізу всіх зібраних по справі доказів, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст.67 КПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винності і правильно кваліфікував дії ОСОБА_2 за ч.3 ст. 186 КК України, ОСОБА_3 за ч.3 ст.27, ч.3 ст. 186 КК України.
Покарання засудженим призначене з дотриманням вимог ст. 65 КК України, яке відповідає характеру тяжкості вчиненого злочину і даним про особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які раніше не притягалися до кримінальної відповідальності, є особами молодого віку, їх характеристики, частково відшкодована шкода. Покарання з застосуванням положень ст.75 КК України, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.
Тому підстав для задоволення апеляції прокурора у справі ОСОБА_5 про призначення більш суворого покарання засудженим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а саме без застосування положень ст.75 КК України, не має.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 362, 366 КПК України, колегія суддів , -
у х в а л и л а:
Вирок Галицького районного суду м. Львова від 7 грудня 2010 року щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без зміни, а апеляції прокурора у справі, державного обвинувача Мельника О.М., захисника ОСОБА_1 – без задоволення.
Судді:
Ревер В.В. Таначник І.І. Тенюх В.П.