Справа № 22-ц-2373/11 Головуючий у 1 інстанції: Варениця В.С.
Категорія 05 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Бакуса В.Я.,
суддів: Монастирецького Д.І., Зубарєвої К.П.,
секретарі: Луньо К.А.,
з участю: представника позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 –ОСОБА_5, представника ОСОБА_2 –ОСОБА_6, представника відповідача ОСОБА_7 –ОСОБА_8,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_7 –ОСОБА_8 на рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діє в своїх ін6тересах та інтересах неповнолітніх дітей - ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 до ОСОБА_13 про усунення перешкод у користуванні частиною будинку та вселення, -
встановила:
рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 28 січня 2011 року вищевказаний позов задоволено частково. Постановлено вселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_9 в частину житлового будинку, а саме в приміщення 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-13, 1-14 за адресою АДРЕСА_1.
Зобов’язано ОСОБА_7 не чинити перешкод вищевказаним особам в користуванні частиною житлового будинку, а саме приміщеннями, які зазначені вище.
В задоволені позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.
Вирішення питання судових витрат.
Рішення суду оскаржив представник відповідачки ОСОБА_7 –ОСОБА_8, просить його скасувати й ухвалити нове про відмову у задоволені позовних вимог, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Так, зокрема, апелянт зазначає, що суд зобов’язав відповідачку не чинити перешкод співвласникам будинку, однак не зазначив які неправомірні дії вчиняла відповідачка та які саме дії заборонено їй вчиняти. Стверджує, що відповідач висловлює свою незгоду на вселення позивачів внаслідок того, що останні відмовляються погодити порядок користування подвір’ям. Також апелянт зазначає, що позивачі не представили доказів права власності або права користування приміщеннями, які зазначив в рішенні суд та те, що ОСОБА_4, як мати неповнолітніх позивачів, захищала їх інтереси не будучи позивачем по справі та надала доручення на захист лише своїх інтересів в суду ОСОБА_5 та ОСОБА_2, а відтак суд розглянув справу без участі законного представника неповнолітніх.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її слід відхилити з наступних підстав.
Конституцією (ст.41) та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.97 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4,7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд, учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст.316, 317, 319, 321 ЦК).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16, 386, 391 ЦК.
У силу положень ст.ст.21, 24, 41 Конституції України, ст.ст.319, 358 ЦК всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.
Виходячи з цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування і розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Задовольняючи вимоги позивачів ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 та вселяючи їх у конкретні приміщення, які зазначали позивачі, районний суд вірно виходив з того, що такими приміщеннями користувались спадкодавці та позивачі.
Так, встановлено, що вбачається з матеріалів справи, зокрема з витягів про реєстрацію прав власності на нерухоме майно та свідоцтв про право на спадщину за законом, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_9 є власниками спільної часткової власності будинку АДРЕСА_1 Львівської області після смерті спадкодавців: ОСОБА_14, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 р., щодо спадкування 1\12 частини житлового будинку; ОСОБА_15, що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 р., щодо спадкування 1\6 цього ж будинку, ОСОБА_16, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 р., щодо спадкування 1\12 цього ж будинку (а.с.5- 28).
Рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 17 травня 1990 року, між бувшими співвласниками цього будинку, за позовом ОСОБА_17, ОСОБА_18 (спадкодавці відповідачки) до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про реальних розподіл жилого будинку, було проведено поділ спірного будинку в натурі (реальний поділ), відповідно до якого у власність ОСОБА_15 було виділено 1\3 частину будинку, а саме: приміщення 1-1 площею 14,10 кв.м., 1-2 площею 20,3 кв.м., 1-3 площею 19,6 кв.м., в підвалі приміщення УІ площею 8,30 кв.м.; у власність ОСОБА_22 та ОСОБА_16 –приміщення мезоніну загальною площею 36,3 кв.м., в тому числі приміщення 3-1 площею 14,9 кв.м., 3-2 площею 16,2 кв.м., коридор 3-6 площею 5-2 кв.м., в півниці приміщення У площею 4,0 кв.м. Для співвласників ОСОБА_15, ОСОБА_21 та ОСОБА_20 залишено в спільному користуванні коридор ІУ площею 10,8 кв.м., в пивниці коридор ІІІ площею 2,8 кв.м.
У власність ОСОБА_17 та ОСОБА_18 було виділено 1\2 частину будинку АДРЕСА_1 а саме приміщення: 2-1 площею 15,2 кв.м., 2-2 площею 3,8 кв.м., 2-3 площею 16,0 кв.м., 2-4 площею 19,7 кв.м., 2-5 площею 5,5 кв.м., 2-6 площею 7,6 кв.м., в мезоніні приміщення 3-3 площею 14,4 кв.м., а в підвалі –І площею 14 кв.м (а.с.78, 79).
Таким чином, з урахуванням площ приміщень, які зазначені у вищевказаному рішенні Яворівського районного суду Львівської області, та зазначення їх в технічному паспорті будинку під літерами (а.с.46-50) свідчить про правомірність вселення позивачів у конкретні приміщення, які вони зазначали в позові та в які зобов’язав їх суд вселити, оскільки ці приміщення були виділені рішенням районного суду їх спадкодавцям.
Посилання апелянта на те, що рішення суду є незаконним, оскільки суд не зазначив які саме дії заборонено вчиняти відповідачці співвласникам, є безпідставним, оскільки чинення перешкод може виражатись в різних проявах і діях з боку відповідачки, а відтак їх перелік є зайвим.
Суд першої інстанції, постановляючи рішення про задоволення позовних вимог, всебічно дослідив обставини справи, дав належну правову оцінку зібраним по справі доказам та правильно дійшов висновку про вселення позивачів у приміщення будинку, які їм належать на праві власності.
Оскільки судове рішення постановлене з додержанням норм матеріального й процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1 ч.1 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_7 –ОСОБА_8 відхилити, а рішення Яворівського районного суду Львівської області від 28 січня 2011 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий : Бакус В.Я.
Судді: Зубарєва К.П.
Монастирецький Д.І.