Справа № 22-ц-1099/11 Головуючий у 1 інстанції: Едер
Категорія 29 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого: судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,
секретарі: Луньо К.А.,
з участю: позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_6, третя особа ОСОБА_8, про відшкодування вартості невід’ємних поліпшень, стягнення матеріальної та моральної (немайнової) шкоди, -
встановила:
рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року вищевказаний позов задоволено частково. Постановлено стягнути із ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 249 710 грн. відшкодування вартості невід’ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 у м. Львові, 3 948 грн. 90 коп. авансу, 13 481 грн. 34 коп. витрат на загальнообов’язкові роботи на МЖК, в тому числі 7 127 грн. основного боргу, 855 грн. 24 коп. трьох процентів річних, а також 5 499 грн. інфляційних втрат. Постановлено стягнути з відповідачів на користь позивачки 1 920 грн. витрат пов’язаних зі сплатою судового збору та ІТЗ.
Рішення суду оскаржили ОСОБА_4, ОСОБА_4 та ОСОБА_6.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 14 лютого 2011 року в задоволені клопотання ОСОБА_4 щодо поновлення строку на подання апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03.09.2010 р. відмовлено, клопотання ОСОБА_4 та ОСОБА_6 задоволено та поновлено їм строк на подання апеляційної скарги на зазначене рішення.
Апелянти просять рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким в задоволені позову ОСОБА_2 відмовити за безпідставністю, посилаючись на те, що висновки суду не відповідає дійсним обставинам справи та суд невірно застосував до спірних правовідносин ст.778 ЦК. Апелянти зазначають, що у зв’язку з необхідністю проведення реконструкції спірного житла, вкладенням у це коштів, ОСОБА_9 (батько апелянтів та чоловік ОСОБА_4.) дозволив позивачам, які не мали місця проживання, проживати в спірному приміщенні та проводити в ньому ремонтні роботи –переведення приміщень гуртожитку в спірну квартиру. Проте позивачі належно не виконували взяті на себе зобов’язання –не вносили коштів по оплаті реконструкції, комунальних послуг.
Апелянти зазначають, що позивачами були передані 500 доларів, однак це не був завдаток за квартиру, а фактично договір позики, оскільки кошти потрібні були на поховання. А стягуючи 3% річних та інфляційні втрати від цієї суми суд не звернув уваги, що в розписці немає дати повернення відповідачами боргу.
Крім того, апелянти стверджують, що дійсно була розмова про те, що вони продадуть позивачам квартиру, але в часі затягнувся процес приватизації спірної квартири, відтак сторони не могли дійти згоди щодо ціни продажу квартири, а за реальною вартістю позивачі не бажали придбати квартиру.
Апелянти зазначають, що суд прийшов до невірного висновку про те, що комунальні послуги та витрати на загальнообов’язкові внески МЖК вносила позивачка, оскільки у всіх квитанціях зазначено прізвище Захаров.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників процесу - відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_4 та їх представника ОСОБА_5 на підтримання апеляційної скарги, позивача ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на заперечення апеляційної скарги та підтримання рішення районного суду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Встановлено, що відповідно до листа Міністерства освіти України від 12.03.1997 р. №1/11-380 щодо згоди на переобладнання гуртожитку Української академії друкарства у м. Львові по АДРЕСА_1 під житло для працівників академії та спільного рішення адміністрації і профкому від 10.06.1997 р. Української академії друкарства ОСОБА_9 (чоловіку відповідачки ОСОБА_4 та батьку відповідачів ОСОБА_4, і ОСОБА_6.) були виділенні три приміщення в студентському гуртожитку для переобладнання їх у квартиру №5 (а.с.46).
31.05.2001 року наказом Департаменту житлового господарства Львівської міської ради №131-Д зазначеному гуртожитку, після проведення певних будівельних робіт по переобладнанню приміщень, надано статус гуртожитку для проживання сімей, а 06.11.2002 року наказом цього ж Департаменту №314-Д будинку АДРЕСА_1 надано статус житлового (а.с.49, 50).
20.05.2003 року Українською академією друкарства видано ордер на право зайняття ОСОБА_9 спірної квартири АДРЕСА_1 у м. Львові, яка складається з трьох кімнат, житловою площею 42,3 кв. м., загальною площею 65,6 кв. м., а розпорядженням №64 від 04.10.2004 року зазначена квартира передана у власність ОСОБА_9 і ОСОБА_4 та 05.01.2005 р. видано свідоцтво про право власності на квартиру (а.с.92, 93).
ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.
Між ОСОБА_4, ОСОБА_9 та позивачкою було досягнуто усної згоди щодо проведення у виділених ОСОБА_9 приміщеннях гуртожитку будівельних робіт на приведення їх у квартиру, поселення у спірну квартиру та майбутній, після приватизації відповідачами квартири, її продаж позивачам.
Зазначені обставини стверджуються матеріалами справи, в тому числі розпискою ОСОБА_9 (а.с.12), рішенням апеляційного суду Львівської області від 21.12.2009 року (а.с.19-22) та не заперечені апелянтами.
Відповідно до ст.272 ЦК 1963 р., що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, що кореспондується з ч.3 ст.778 ЦК 2004 р., в разі проведеного з дозволу наймодавця поліпшення найнятого майна наймач має право на відшкодування зроблених для цієї мети необхідних витрат, якщо інше не передбачено законом або договором.
Стягуючи з відповідачів витрати у сумі 249 710 грн. та 13 481 грн. 34 коп. витрат на загальнообов’язкові роботи на МЖК, суд вірно виходив з того, що на зазначену суму збільшилась вартість спірної квартири, оскільки кімнати в гуртожитку, які отримав ОСОБА_9, внаслідок проведення позивачкою будівельних робіт суттєво змінились (як загальний вид, комфортабельність, технічний та санітарний стан) та приведені до норм повноцінної житлової квартири та можливості в ній проживання. Внаслідок цих робіт квартира складається з коридору, вбиральні, ванної, кухні, трьох житлових кімнат, балкону, проведено холодне та гаряче водопостачання, каналізація, газо-, електропостачання, радіо, центральне опалення. Крім того, витрати на МЖК були пов’язані з переведенням гуртожитку в житловий будинок. Зазначені обставини підтверджується як висновками експертних будівельно-технічних досліджень (а.с.130,131, 135-145) так і матеріалами справи.
Посилання апелянтів на те, що витрати на загальнообов’язкові внески МЖК вносила позивачка, оскільки у всіх квитанціях зазначено прізвище Захаров, не спростовують висновків суду про те, що такі вносила позивачка на прізвище Захаров і ці обставини підтверджуються як матеріалами справи так і показами свідків, знаходження оригіналів квитанцій у позивачки, деталізація нею виду оплат та робіт.
Стягуючи з відповідачів 3 948 грн. 90 коп. як кошти, які були надані позивачкою як аванс на придбання спірної квартири, суд не звернув уваги, що рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 21.12.2009 року ( у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_8, з участю третіх осіб –ОКП ЛОР «БТІ та ЕО», Українська академія друкарства, Третя львівська держана нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування, усунення перешкод в користуванні житлом, виселення, відшкодування матеріальної та моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_8 до ОСОБА_4, ОСОБА_4, ОСОБА_4, з участю третіх осіб, про визнання договору дійсним, визнання права власності на квартиру) встановлено, що кошти, в сумі 500 доларів США, були отримані відповідачем як позика (а.с.19-22).
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
А відтак, з урахуванням викладеного колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення в цій частині та ухвалення нового про відмову у задоволені вимог в цій частині.
Посилання апелянтів на те, що суд стягнув 3% річних та інфляційні втрати від цієї суми є хибним, оскільки це суперечить рішенню суду. Так, сума витрат, які оплатила позивачка на МЖК, становить 7 127 грн. Інфляційні втрати від цієї суми становлять з 2006 р. по 2009 р. - 5 507 грн. 04 коп. (7 127 х 177,2% : 100 –7 127).
В той же час, районний суд прийшов до невірного висновку про стягнення трьох процентів річних з цієї суми, що становить 855 грн. 24 коп., оскільки зазначена сума не є грошовим зобов’язанням в розумінні цього значення до ухвалення цього рішення.
В решті частині рішення постановлене судом першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з’ясованих обставин справи, на які сторони посилалися як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Доводи апелянтів, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують цих висновків суду, а відтак не є підставою для скасування або зміни рішення в цій частині.
Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.3 ч.1ст.307, п.3 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 03 вересня 2010 року в частині стягнення 3 948 грн. 90 коп. як авансу та 3% річних в сумі 855 грн. 24 коп. скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Зубарєва К.П.
Судді: Бакус В.Я.
Монастирецький Д.І.