СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
10 жовтня 2006 року | Справа № 2-5/326-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Дугаренко О.В.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Алєєва А.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 19 травня 2006 року по справі № 2-5/326-2006А
за позовом Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" (вул. Ковпака, 29,Київ 1,01001)
до Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 2/40,Євпаторія,97416)
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень відповідача про визначення позивачу податкових зобов’язань з податку з доходів фізичних осіб і штрафних санкцій у сумі 2.500,98грн., податку з реклами і штрафних санкцій –1.233,64грн., земельному податку і штрафним санкціям –11.765,25грн.
Позов обґрунтовано тим, що: 1) Євпаторійська філія позивача уклала письмові трудові договори з працівниками, про що свідчать письмові докази, а тому правомірно при визначенні об’єкту оподаткування зменшувала заробітну плату цих працівників на суму збору до Пенсійного фонду України; 2) надані філією позивача клієнтам грошові подарунки не є призами, тому що на підприємстві не створювався призовий фонд, клієнти не придбавали за гроші право на участь у рекламних акціях, а тому банк правомірно застосував 13% ставку податку; 3) надані банком своїм працівникам на виконання трудових функцій корпоративних хустинків (що є обов’язковою складовою корпоративного стилю банку) не є наданням матеріальних благ; 4) працівник банку Мікітюк О.В. надав усі необхідні документи про витрати на відрядження, у тому числі квитанцію про витрати на проживання у готелі; 5) банк не є платником податку з реклами, тому що не надавав послуг за встановлення та розміщення реклами, а лише замовив у товариства з обмеженою відповідальністю „Компанія „КРИП” розробку та виготовлення рекламної продукції; 6) податковий орган у порушення спеціального закону з податку на землю донарахував цей податок більш чим за два роки.
Постановою місцевого господарського суду позов задоволено частково. Визнані нечинними:
1) податкове повідомлення-рішення з податку з доходів фізичних осіб у сумі 677,21грн. і штрафні санкції- 1.354,24грн., усього 2.031,63грн.,
2) податкове повідомлення-рішення з земельного податку у частині податкового зобов’язання на 2.989,26грн.,
3) податкове повідомлення-рішення з податку на рекламу визнано нечинним у повному обсязі,
у решті позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, у позові відмовити, тому що постанова прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує, що :
1) фізичні особи знаходилися з філією позивача не у трудових відношеннях, а на підставі трудових угод, що було встановлено перевіркою контрольно-ревізійного управління,
2) корпоративні хустинки не є робочим одягом, вартість якого виключається з доходу робітника,
3) документу про витрати Мікітюк О.В. за проживання у готелі до перевірці не надано,
4) згідно рішень органів самоврядування позивач зобов’язаний сплачувати податок з реклами, тому що йому видано 4 паспорта на розміщення рекламних щитів,
5) податковий орган має право протягом 1095 днів визначати податкові зобов’язання.
Апеляційним господарським судом за згодою представника відповідача продовжений позивачу строк для надання заперечень на апеляційну скаргу.
З заперечень на апеляційну скаргу вбачається, що позивач не згодний з доводами апеляційної скарги з мотивів, що аналогічні доводам позову.
У судовому засіданні з 3 до 10 жовтня 2006 року оголошувалася перерва, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача підтримав доводи заперечення на цю скаргу.
На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд перевірив доводи апеляційної скарги, матеріали справи, встановив наступне.
Керівником (заступником) Євпаторійської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на підставі акту перевірки №323\23-1 від 1 листопада 2005 року прийняти податкові повідомлення-рішення про визначення Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку „Укрсоцбанк” податкових зобов’язань :
1) 4 листопада 2006 року №0002591701\0 з податку з доходів фізичних осіб у сумі 833,66грн. і штрафних санкцій –1.667,32грн., усього 2.500,98грн. (а.с. 50 т.1),
2) 8 листопада 2005 року №0004032301\0 з податку з реклами у сумі 43,64грн. і штрафних санкцій –1.190грн., усього 1.233,64грн. (а.с. 51 т.1),
3) 8 листопада 2005 року №0004042301\0 з податку за землю у сумі 7.843,50грн. і штрафних санкцій –3.921,75грн., усього 11.765,25грн. (а.с. 52 т.1).
1. З податку з доходів фізичних осіб.
З вказаного акту перевірки (а.с. 44-45 т.1) слідує, що підставою для визначення податку у загальній сумі 833,66грн. з'явилось встановлення контролюючим органом певних порушень з боку позивача (його Євпаторійської філії):
1) податку у сумі 529,33грн. через зменшення оподаткуємого доходу фізичних осіб на суми збору до Пенсійного фонду України, чим порушений пункт 3.5 статті 3 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” №889-IV від 22 травня 2003 року (далі Закон України №889- IV),
2) податку у сумі 156,45грн. через неправильне застосування ставки податку (13% замість 26%) при оподаткуванні доходів клієнтів при отриманні грошових подарунків, чим порушений пункт 7.3 статті 7 вказаного Закону,
3) податку у сумі 113,52грн. через не включення до оподаткуємого доходу працівників матеріальних благ (корпоративних хустинок), чим порушені підпункти 4.2.9 і 4.3.14 Закону України №889- IV,
4) податку у сумі 34,36грн. через не включення до оподаткуємого доходу працівника Мікітюк О.В. 230грн. суми грошей, по яким не має розрахункових документів про проживання на час відрядження у готелі, чим порушений підпункт 9.10.4 Закону України №889- IV.
Зменшення доходу на суми збору до Пенсійного фонду.
З наказів Євпаторійської філії банку слідує, що до 16 червня 2004 року фізичні особи перебували з позивачем у трудових відношеннях на різних посадах (касири, юрист, менеджер, економіст, водій) і були звільнені за їх власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, і після чого були прийняті на посади на умовах трудових угод (а.с. 84, 118-127, 76-79 т.1).
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, фактично вказані фізичні особи знаходилися у трудових відношеннях з банком і отримували заробітну плату, однак оформлення цих взаємовідношень було здійснено через складення трудових угод, тому що ці працівники були прийняті на роботу позаштатним кошторисом.
Проти таких обставин відповідач не заперечує.
Відповідно до пункту 3.5 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи.
А тому апеляційний господарський суд вважає, що позивач виплачував вказаним фізичним особам заробітну плату, цей дохід позивач правомірно зменшував на суму збору до Пенсійного фонду України, порушення оформлення трудових відносин шляхом складення трудових угод, а не трудового договору не може впливати на правильність оподаткування. У зв’язку з чим, донарахування податку у сумі 529,33грн. здійснено податковим органом у порушення вказаної норми закону.
Оподаткування доходів(грошових подарунків) клієнтів банку.
Відповідно до пункту 7.3 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” до об’єкту оподаткування –виграш чи приз, застосується подвійний розмір ставки податку, визначеної пунктом 7.1 (пункт 7.1 передбачав ставку 13%).
Позивач не заперечує проти того, що виплачував виграш (приз) з лотерей (розіграшів). А тому був зобов’язаний застосовувати подвійну ставку податку, чого не зробив, чим занизив податок на 156,45грн., який податковим органом правомірно донараховано і застосовані штрафні санкції.
Оподаткування доходів працівників з наданих хустинків.
Згідно з наказом позивача, всі робітники підрозділів Євпаторійської філії зобов’язані дотримуватися стилю корпоративного одягу (а.с. 92 т.1).
З пункту 4.5.1 Колективного договору вбачається, що установа банку взяла на себе обов’язок забезпечувати робітників одягом, який є складом корпоративного стилю банку (а.с. 93-114 т.1).
Відповідно до підпункту 4.2.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті.
Згідно з підпунктом 4.3.14 того ж Закону України не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу і не підлягають відображенню в його річній податковій декларації вартість безоплатного робочого одягу, взуття, обмундирування, отриманих у тимчасове користування платником податку, який перебуває у відносинах трудового найму з працедавцем, який надає таке майно, за переліком та граничними строками їх використання.
Як вказано вище, позивач безоплатно надав у тимчасове користування своїм працівникам робочий одяг (корпоративні хустинки), підстав вважати що такі корпоративні хустинки не є робочим одягом у суду не має.
А тому позивач правомірно не відніс вартість такого одягу до складу оподатковуваного доходу працівників. Податковим органом незаконно донарахований податок податку у сумі 113,52грн. і застосовані штрафні санкції.
Оподаткування наданих під звіт Мікітюк О.В. коштів.
Зі звіту про використані кошти, надані на відрядження Мікітюк О.В. слідує, що водій Мікітюк О.В. отримав 25 травня 2005 року 1.000грн. на відрядження і по закінченні 28 травня 2005 року відрядження 30 травня 2005 року звітувався: витрачено 802,60грн. і це підтверджено 10 документами, у тому числі розрахунковою квитанцією суб’єкта підприємницької діяльності Клибанською С.М. про надання Мікітюк О.В. готельних послуг у сумі 230грн. (а.с. 85-89 т.1).
Згідно з підпунктом 9.10.4 пункту 9.10 статті 9 Закону України N889-IV (на порушення якого вказано відповідачем) оподаткуванню підлягають суми витрат, пов'язані з відрядженням, які були оплачені з використанням корпоративних платіжних карток, дорожніх, банківських або персональних чеків, інших платіжних документів, з урахуванням таких встановлених цим підпунктом особливостей.
Однак як вбачається з розрахункової квитанції оплата була здійснена готівкою, про витрачені кошти робітник звітувався у встановлений строк і належними розрахунковими документами.
Також не було підстав вважати доходом 230грн. на підставі пункту 9.10.1 Закону України N889-IV, як суму надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження та не повернутих у встановлений строк.
Тому що працівник позивача своєчасно звітувався і надав квитанції, які свідчать про те, що ці кошти використані на відрядження.
А тому донарахування відповідачем позивачу податку у сумі 34, 36грн. і застосування штрафних санкцій є не законним.
2. З податку на рекламу.
З акту перевірки вбачається, що позивач на території міста Євпаторії (проспекти Перемоги\Леніна, вул. Сімферопольська, вул. Чапаєва, вул. Ескадронна) розміщує рекламні споруди (щити), на які у 2004 році надані паспорта. Загальна площа розміщення 38,2кв.м, загальна площа рекламного полотна 68,4кв.м., однак щоквартальні податкові декларації з податку з реклами за період 2003-2005 роки позивач до податкового органу не надавав і податок з реклами не сплачував: з 1 до 4 кварталу 2004 року по 7.18грн., за 1 і 2 квартали 2005 року по 7,45грн., усього 43,62грн. (а.с. 42-43 т.1).
Позивач не оспорює того факту, що у 2004 і 2005 роках замовляв товариству з обмеженою відповідальністю „КРИП” розміщення у місті Євпаторія реклами банку. Це підтверджується письмовими доказами: договорами (а.с. 90-91 т.1), рахунками на оплату послуг (а.с. 80-83 т.1).
Тобто відповідно до статті 1 Закону України „Про рекламу” (у редакції Закону України N1121-IV від 11 липня 2003 року, зі змінами) позивач є рекламодавцем, а розповсюджувачем реклами є товариство з обмеженою відповідальністю „КРИП”, тому що це товариство здійснювало розповсюдження реклами.
Згідно зі статями 15, 17 Закону України "Про систему оподаткування" (у редакції Закону України №77\97-ВР від 18 лютого 1997 року, зі змінами на час оподаткування) сплата податків провадиться у порядку, встановленому цим Законом та іншими законами України. До місцевих податків належить податок з реклами, механізм справляння та порядок сплати якого встановлюються сільськими, селищними, міськими радами в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.
Загальні норми щодо оподаткування податком з реклами встановлені статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" N56-93 від 20 травня 1993 року (зі змінами).
Відповідно до цієї норми визначено: 1) об'єкт оподаткування (вартість послуг за встановлення та розміщення реклами, при цьому податок сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою рекламних щитів, інших технічних засобів, майна: на вулицях та в інших місцях), 2) платники податку (юридичні особи та громадяни), 3) граничні розміри ставок податку з реклами (0,1 відсотка вартості послуг за розміщення одноразової реклами та 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час), 4) строк сплати податку (під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами).
Статтею 18 Декрету органам місцевого самоврядування надано право самостійно встановлювати і визначати порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.
З пункту 6 Положення про податок з реклами, затвердженого рішенням Євпаторійської місцевої Ради від 19 червня 1998 року, слідує, що рекламодавець (у справжній справі - позивач) сплачував у вартості замовлених послуг окремим рядком податок з реклами, а розповсюджувач реклами (у справжній справі - товариство з обмеженою відповідальністю „КРИП”), який є рекламним агентом цей податок зобов’язаний перерахувати до бюджету не пізніше 15 числа наступного місяця. Обов’язок щоквартально надавати до податкового органу розрахунки сплати податку також покладено на рекламні агентства (розповсюджувача реклами) (а.с. 136-139 т.1).
Як вбачається, з договорів (а.с. 90-91 т.1), рахунків на оплату послуг (а.с. 80-83 т.1) позивач сплатив рекламному агенту податок у розмірі 0,5 відсотка за розміщення реклами на тривалий час, що відповідає граничному розміру ставки податку, встановленої статтею 11 Декрету Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" N56-93.
Таким чином, позивач не є платником податку з реклами, і тому донарахування податковим органом позивачу цього податку є незаконним.
Також є помилковим застосування податковим органом Порядку розміщення зовнішньої реклами на території Євпаторії, затвердженого рішенням Євпаторійської міської Ради №39\1 від 25 січня 2002 року (а.с. 1-10 т.2), тому що цей акт регулює інші взаємовідношення, а не порядок уплати податку.
3. З податку за землю у сумі 7.843,50грн.
З акту перевірки вбачається, що позивач:
1) не правильно застосував грошову оцінку наданих у місті Євпаторії у постійне користування земельних ділянок –0,1943га по вул. Матвєєва, 8\15, і вул. Караєва,1, замість грошової оцінки 4,1825, застосована ставка 2,7046, що привело до заниження податку за землю за 4 квартал 2002 року у сумі 478,50грн., за 2003 і 2004 роки по 1.914грн., усього 4.306,50грн. (а.с. 36-37 т.1),
2) позивач з 28 жовтня 2003 року є власником нерухомого майна - 244,3кв.м. приміщення по вул. Матвєєва, 13, у місті Євпаторії, що розташовано на 360,22кв.м. земельної ділянки, але податок за 2003 рік у сумі 363,60грн., за 2004 рік –2.181,59грн., за 2005 рік –1.090,79грн., усього за період з 1 листопада 2003 року до 30 червня 2005 року у сумі 3.635,98грн. не сплачував (а.с. 37-40 т.1),
3) позивач з 1990 року до лютого 2004 року мав на балансі гараж по вул. Революції,1, міста Євпаторії, розташований на земельній ділянці 47кв.м., однак податок за користування цією земельною ділянкою за період 4 квартала 2002 року –лютий 2004 року не сплачував: за 4 квартал 2002 року –71,16грн., за 2003 рік –284,64грн., за 2004 рік –23,72грн., усього 379,52грн. (а.с. 40-42 т.1).
У зв’язку з наведеним податковим органом зроблений висновок про заниження позивачем податку:
-за 4 квартал 2002 року у сумі 71,16грн.,
-за 2003 рік –2.562,24грн. (1.914+363,60+284,64),
-за 2004 рік –4.119,31грн. (1.914+2.181,59+23,72),
-за 1 півріччя 2005 року –1.090,79грн.,
усього 7.843,50грн.
Позивач не оспорює вказаних у акті перевірці обставин, однак вважає, що податковий орган мав право нараховувати податок за попередні два роки, а тому донарахування податку по за межами цього періоду у сумі 2.989,26грн. є не законним.
Дійсно, відповідно до статті 18 Закону України „Про плату за землю” (в редакції Закону N378/96-ВР від 19 вересня 1996 року, зі змінами на час визначення податкового зобов’язання) платники, яких своєчасно не було залучено до сплати земельного податку, сплачують податок не більш як за два попередні роки; перегляд неправильно нарахованого податку, стягнення або повернення його платнику допускаються не більш як за два попередні роки.
Ця норма спеціального закону не суперечить підпункту 15.1.1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (з змінами), який встановлює для податкового органу строк давності визначення суми податкових зобов'язань платника податків (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації) , але не регулює питання періоду, за який здійснюється нарахування податку, у тому числі земельного.
А тому податковий орган протягом 1095 днів з дня надання позивачем розрахунку земельного податку за 2002 рік мав право нарахувати земельний податок, але не більш як за два попередні роки.
У зв’язку з чим, місцевим господарським судом правильно визначено недійсним нарахування податкового зобов’язання з земельного податку у сумі 2.989,26грн. –за період, що перевищує два попередніх роки.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, підстав для скасування (зміни) судового рішення не має.
Керуючись статтями 24, 195, 199, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2006 року у справі № 2-5/326-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді О.В. Дугаренко
Т.П. Фенько