Справа №2-3355/2011 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

17 червня 2011 року               Оболонський районний суд міста Києва в складі:  

                                                  головуючого судді -     Андрейчука Т.В.

                                                  при секретарі          -     Каракаю О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення, –

в с т а н о в и в:

        У квітні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виселення.

        Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є власником квартири АДРЕСА_1.

        Як зазначив ОСОБА_1, 10.04.2008 року з його дозволу місце проживання його сина                ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.

        Однак в подальшому сумісне проживання з відповідачем стало нестерпним, останній порушує правила співжиття, влаштовує сварки, скандали, застосовує до ОСОБА_1 фізичну силу, обмежує позивача у праві використання місць загального користування у квартирі.

        З цих підстав, з посиланням на ст.116 Житлового кодексу України позивач просив суд виселити ОСОБА_1 із квартири АДРЕСА_1.

        У судовому засіданні позивач підтримав позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі.

        Відповідач та його представник у судовому засіданні проти позову заперечували, з посиланням на те, що між ОСОБА_2 та його батьком ОСОБА_1 дійсно виникали конфлікти за час їх проживання у квартирі АДРЕСА_1, але їх причиною є неврівноважений характер та похилий вік останнього. Відповідач жодного разу не застосовував фізичне насильство щодо батька, не чинить він ОСОБА_1 і перешкод у використанні місць загального користування у квартирі АДРЕСА_1. Крім цього, відповідач та його представник вказували, що для виселення особи з жилого приміщення з підстав, передбачених ст.116 Житлового кодексу України, необхідно, щоб вона систематично порушувала правила співжиття, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними. З цих підстав відповідач та його представник просили суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

        Заслухавши пояснення позивача, відповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.   

        З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.7, 8).

        Як встановлено судом та не заперечується сторонами справи, 10.04.2008 року з дозволу                 ОСОБА_1 місце проживання його сина ОСОБА_2 було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1.

        Після реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 періодично почали виникати сварки, конфлікти, що змусило позивача звернутись до суду з позовом про виселення відповідача. ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтував ст.116 Житлового кодексу України, оскільки, на його думку, ОСОБА_2 систематично порушує правила співжиття, що робить неможливим для позивача проживання з відповідачем в одній квартирі.

        Згідно зі ст.116 Житлового кодексу України, якщо наймач, члени його сім’ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

        Відповідно до п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року №2 “Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” під час вирішення справ про виселення на підставі ст.116 Житлового кодексу України осіб, які систематично порушують правила співжиття та роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід керуватися тим, що під час тривалої антигромадської поведінки виселення винного може статися під час повторного порушення, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Серед таких визначені заходи попередження, що застосовуються судами, прокуратурами, органами внутрішніх справ, тощо.

        З викладеного вбачається, що на підставі ст.116 Житлового кодексу України особа може бути виселена із займаного житлового приміщення лише у випадку систематичного порушення правил співжиття, а застосування до неї заходів попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів.

        У відповіді Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 18.04.2011 року №52/3833 вказано, що за вчинення ОСОБА_2 насильства в сім’ї він був притягнутий до адміністративної відповідальності, інше повідомлення про неправомірну поведінку відповідача було зареєстровано працівниками Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві в Журналі обліку інформації, що не містить ознак злочину, однак будь-яких відомостей, що він притягувався за даним фактом до відповідальності чи до нього застосувались заходи попередження або громадського впливу, немає.

        Ст.60 Цивільного кодексу України покладено на кожну із сторін обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

        Відповідач не навів доводів на підтвердження систематичного порушення ОСОБА_2 правил співжиття з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, а також того, що заходи попередження або громадського впливу, які вживались до ОСОБА_2, не дали позитивних результатів.

        Крім того, слід зазначити, що ст.116 Житлового кодексу України визначаються підстави виселення осіб з жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду, а ст.157 Житлового кодексу України, яка хоча і є відсилочною нормою, визначаються підстави виселення осіб з жилих приміщень в будинках (квартирах) приватного житлового фонду.

        Повно та всебічно дослідивши обставини справи, оцінивши зібрані докази у сукупності, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

        З огляду на вищевикладене, відповідно до ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст.116, 157 Житлового кодексу України, та, керуючись ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд, –

в и р і ш и в :

        У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення –відмовити.

        Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду міста Києва через Оболонський районний суд міста Києва шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

        Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

    Суддя                                                                                                                                   Т.В. Андрейчук

 21.07.2011 Справа № 2-3355/11