Справа № 22-ц-1589/11 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І. Р.
Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2011 року м.Львів
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Петрички П.Ф., Зверхановської Л.Д.,
секретаря - Глинського О.А.,
з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
адвоката ОСОБА_7,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право на користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення порядку користування жилим приміщенням,-
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 13 грудня 2010 року в задоволенні зазначених вище позовів відмовлено.
Рішення суду оскаржили позивачі за первісним позовом: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, просять його скасувати в частині вирішення їхнього позову, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.
Свої доводи обґрунтовують тим, що висновки суду про непроживання відповідачів в спірній квартирі з поважних причин не відповідають обставинам справи. На їхню думку, суд не врахував, що позовні вимоги стосуються періоду 2009-2010 років, вже після виконання ними у 2003 році рішення суду про вселення відповідачів, оскільки й після примусового вселення в спірну квартиру відповідачі знову не проживають в ній. Вважають, що суд не дав належної оцінки доказам по справі в підтвердження конфліктних ситуацій між ними і у зв"язку з цим дійшов неправильного висновку про те, що вони чинять перешкоди в проживанні відповідачів. Апелянти зазначають, що достатньою підставою для задоволення їхніх вимог є факт непроживання відповідачів в квартирі протягом останніх шести місяців, які передували їхньому зверненню до суду з позовом, а також та обставина, що відповідачі не звертались за цей період із скаргами на існування перешкод для вселення в квартиру та проживання в ній. Апелянти вважають, що відповідачі мають постійне житло, в ньому постійно проживають, в квартирі немає їхніх речей, вони не беруть участі в оплаті комунальних послуг, а тому втратили право на користування їхнім житлом.
Рішення суду оскаржили також позивачі за зустрічним позовом: ОСОБА_5, ОСОБА_6, просять його скасувати в частині вирішення зустрічного позову, і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їхні позовні вимоги.
Вважають, що висновок суду про неможливість встановлення порядку користування спірною квартирою в запропонованому ними варіанті у зв"язку з порушенням інтересів інших мешканців, не відповідає обставинам справи, оскільки квартира була отримана на п"ять чоловік, вона має три ізольовані житлові кімнати, площею 41,46 кв.м, обладнана двома лоджіями, перешкод до користування якими вони не чинитимуть. Крім того, вважають, що спірну квартиру саме такої площі відповідачі отримали завдяки їхньої з донькою реєстрації, як членів сім"ї відповідачів, та із-за отримання цієї квартири вони з колишнім чоловіком та донькою не отримали власну квартиру, як молода сім"я.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які підтримали свої апеляційні скарги, адвоката ОСОБА_7, яка просить врахувати, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не виконали рішення апеляційного суду від 26.08.2002 року по їх вселенню і мають інше постійне місце проживання, а тому втратили право на проживання в спірній квартирі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційних скарг та позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід відхилити з таких підстав.
У відповідності до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 року, в редакції постанови №15 від 25.05.1998 року, у справах про визнання членів сім"ї наймача такими, що втратили право користування жилим приміщенням, необхідно з"ясовувати причини їх відсутності.
Судом встановлено, що ОСОБА_5 та її донька ОСОБА_6 з 10.03.1989 року зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, як члени сім"ї основного квартиронаймача ОСОБА_2 (а.с.9), іншого постійного місця проживання не мають, між сторонами існують неприязні відносини щодо користування відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 спірною квартирою, що ними було визнано в суді і підтверджено доказами по справі (а.с.48, 49). Твердження апелянтів про те, що відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не звертались із скаргами про вчинення їм перешкод у проживанні в спірній квартирі, спростовується доказами, дослідженими судом першої інстанції, а саме: зверненням ОСОБА_5 в Сихівський РВ ГУМВСУ у Львівській області від 16.09.2009 року про вчинення позивачами протиправної поведінки по відношенню до них, яка полягала у застосуванні психологічного тиску з метою виселення із спірної квартири (а.с.46). Крім того, законом не передбачено, що такі звернення повинні бути зареєстровані щомісячно, а тому доводи апелянтів в цій частині є безпідставними.
Враховуючи встановлені судом факти та закріплене і гарантоване Конституцією України право кожного громадянина на житло, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можна вважати такими, що втратили право на користування спірним жилим приміщенням, оскільки вони не проживали в ньому з поважних причин. Покликання апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на ту обставину, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 мають інше постійне місце проживання, є безпідставними, оскільки не підтверджені належними доказами. Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_4 визнав ту обставину, що місце проживання їхньої доньки ОСОБА_6 після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 було визначено в добровільному порядку - за місцем проживання матері.
У відповідності до ст.ст.47, 48 Житлового кодексу України, постанови Львівської обласної ради народних депутатів і президії Львівської обласної ради профспілок №24 від 07.01.1985 року, норма середньої забезпеченості жилою площею на одну особу в м.Львові не може бути меншою, ніж 8,2 кв.м..
Судом встановлено, що спірна квартира складається з трьох житлових кімнат, площею, відповідно, 19,9 кв.м., 9,7 кв.м. та 12,2 кв.м (а.с.16). В квартирі зареєстровано п"ять чоловік (а.с.9): одне подружжя, колишній чоловік та дружина (а.с.17) і їхня донька.
Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що при запропонованому позивачами ОСОБА_5 та ОСОБА_6 варіанті встановлення порядку користування спірною квартирою, в результаті якого їм у користування виділяється житлова кімната площею 12,2 кв.м., буде порушено їхнє право на забезпечення жилою площею в розмірі, встановленому названими вище нормативними актами.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду.
Судом першої інстанції правильно встановлено характер спірних правовідносин, фактичні обставини справи, правильно застосовано матеріальний закон, під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, а тому апеляційні скарги сторін необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 13 грудня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий:
Судді: