Справа № 22-а-159/11 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.
Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 червня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Бермеса І.В.
Суддів: Шандри М.М., Шумської Н.Л.
При секретарі: Балюк О.С.
Без участі сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного Фонду України в Франківському районі м. Львова на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного Фонду України в Франківському районі м. Львова про зобов’язання нарахувати та виплатити підвищення до пенсії дитині війни, -
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 звернулася 16.06.2010р. до суду із позовом, в якому просила зобов’язати управління Пенсійного Фонду України в Франківському районі м. Львова нарахувати та виплатити в її користь невиплачене як дитині війни підвищення пенсії відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” з 01.07.2007року по 1.05.2010 року.
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Зобов’язано управління Пенсійного Фонду України в Франківському районі м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_2 недоотриману щомісячну державну соціальну допомогу дітям війни відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” за період з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 1.05.2010 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 54,79 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
З таким рішенням суду не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій покликається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і прийняти нове, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснювалось в розмірах передбачених Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік та в межах передбачених на це видатків.
Сторони в судове засідання не з’явились, хоча належним чином були повідомлені про день та час розгляду справи, з клопотанням про відкладення справи не звертались, тому розгляд справи відповідно до ч. 4 ст. 196 КАСУ здійснюється колегією суддів за відсутності осіб, які беруть участь у розгляді справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису згідно ч. 1 ст. 41 КАСУ.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Задовольняючи частково вимоги позивача суд першої інстанції виходив з того, що позивачу як дитині війни відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»пенсія повинна підвищуватись на 30% мінімальної пенсії за віком.
Частиною 2 статті 152 Конституції України встановлено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, а згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення підпункту 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими внесено зміни до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з 09.07.2007 року та з 22.05.2008 року відповідач був зобов’язаний нараховувати та виплачувати позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, а тому позовні вимоги за 2007 рік підлягають задоволенню за період з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року, а за 2008 рік –з 22.05.2008 року по 1.05.2010 року.
Водночас відмова у задоволенні позову щодо виплати підвищення до пенсії за періоди з 01.01.2007 року до 09.07.2007 року та з 01.01.2008 року до 22.05.2008 року є обґрунтованою, оскільки відповідач керувався чинними на той час положеннями Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»та «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а тому його дії є правомірними.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується і вважає їх такими, що відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи. Мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а відсутність бюджетного фінансування, на яку покликається відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього обов’язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.
Оскільки, в суді першої інстанції відповідач не заявляв клопотання про застосування до спірних правовідносин річного строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 КАС України (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин), колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови з підстав пропуску позивачем такого строку.
Оскільки Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік»та Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік»не було зупинено чи обмежено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позовні вимоги підлягають задоволенню за період з 01 січня 2009 року по 1.05.2010 року. (в межах заявлених позовних вимог).
Вбачається, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірна виплата є державною соціальною допомогою, а не підвищенням до пенсії, як про це зазначено у ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Враховуючи наведене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, правильно вирішивши спір по суті, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права щодо визначення виду соціальної виплати, на отримання якої має право позивач, що відповідно до ч. 2 ст. 201 КАС України є підставою для зміни оскаржуваного рішення.
Керуючись Законом України від 02 грудня 2010 р. № 2748/УІ „Про внесення змін до розділу ХІІ „Прикінцеві положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів” щодо передачі справ, пов’язаних із соціальними виплатами, п. 2 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 207, 254 КАС України, колегія суддів, -
п о с т а н о в и л а :
Апеляційну скаргу управління пенсійного фонду України в Франківському районі м. Львова задовольнити частково.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 29 липня 2010 року змінити, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції.
Позов задовольнити частково.
Зобов’язати управління пенсійного фонду України в Франківському районі м. Львова нарахувати та виплатити ОСОБА_2 підвищення до пенсії дитині війни відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за періоди з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 1.05.2010 року, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виплачених сум.
Стягнути з управління пенсійного фонду України в Франківському районі м. Львова на користь ОСОБА_2 54,79 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
ГОЛОВУЮЧИЙ: І.В. Бермес
СУДДІ М.М.Шандра
Н.Л.Шумська