Справа № 22-ц-970/11 Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.
Категорія 19 Доповідач в 2-й інстанції: Бакус В. Я.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого: судді Зубарєвої К.П.,
суддів: Бакуса В.Я., Монастирецького Д.І.,
секретарі: Луньо К.А.,
з участю: представника ПАТ «ВТБ Банк»- Тітаренка О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»Тітаренка Олексія Олександровича на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2010 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»(надалі ВТБ Банк) до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи –приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ліквідатор Череватий Любомир Богданович, про визнання недійсним договору, -
встановила:
рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2010 року в задоволені позову ВТБ Банк про визнання недійсним договору про сплату аліментів на утримання батька, посвідченого 02 квітня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №1585, відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржив представник публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»Тітаренко О.О., просить його скасувати й ухвалити нове по суті заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що зазначене рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог ВТБ Банку є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає, що судом не було надано належної правової оцінки доводам та доказам позивача на ствердження фіктивності укладеного договору, тобто вчиненого без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки такий правочин ОСОБА_3 вчинив після визнання його, як фізичної особи-підприємця банкрутом, та з метою отримання коштів в процесі банкрутства на виконання укладеного оспорюваного договору. Крім того, апелянт посилається на те, що на укладення оспорюваного договору відповідач повинен був отримати дозвіл господарського суду.
Інші учасники процесу у судове засідання апеляційної інстанції не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Про причини неявки не повідомили.
У відповідності до ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. А відтак колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності осіб, які не з`явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, учасника процесу - представника ПАТ «ВТБ Банк»- Тітаренка О.О. на підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Встановлено, що 02 квітня 2009 року між ОСОБА_3, з одного боку, та його батьком ОСОБА_4, з другого боку, був укладений договір про сплату аліментів на утримання останнього, як батька. Відповідно до цього договору ОСОБА_3 взяв на себе зобов’язання виконати обов’язок щодо утримання батька та здійснити платіж в розмірі 825 000 грн. до 09.04.2009 р. на утримання ОСОБА_4, 1924 р. н.
Відмовляючи у задоволенні позову районний суд виходив з того, що позивачем не доведено порушення його майнових прав як кредитора, а укладання такого договору передбачено нормами СК.
Але з таким висновком колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.
Згідно з Цивільним кодексом особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст.ст.215-235).
Право на звернення до суду з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, відповідно до положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.78 №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», що була чинною на час вчинення оспорюваної угоди, так і постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» мають сторони, між якими укладено угоди, та інші особи, права яких безпосередньо порушено.
Позивач –ВТБ Банк, просив задовольнити його вимоги посилаючись на те, що договір про сплату аліментів на утримання малолітньої дитини є фіктивним (ст.234 ЦК) і такий порушує його права як кредитора.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні умови чинності правочинів. В разі недотримання у момент вчинення правочину вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, такий правочин визнається недійсним. За положеннями частини п’ятої цієї статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ст.234 ЦК фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.
Таким чином, фіктивним є правочин, що вчиняється без наміру створення юридичних наслідків, які складають зміст цього правочинну і такий правочин завжди укладається умисно.
Встановлено, що не заперечується сторонами, відповідач ОСОБА_3 був суб’єктом підприємницької діяльності.
15 січня 2009 року ухвалою господарського суду Львівської області в справі №4/3, по заяві фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 про порушення справи про його банкрутство, порушено провадження у справі про банкрутство та накладено арешт на все майно ОСОБА_3 (за винятком майна, на яке згідно з цивільним процесуальним законодавством не може бути звернено стягнення).
Постановою господарського суду Львівської області від 11 лютого 2009 року в цій справі фізичну особу –підприємця ОСОБА_3 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
Згідно матеріалів справи про банкрутство ОСОБА_3 загальна кредиторська заборгованість боржника становить 203 870 589 грн., а перед позивачем ВТБ Банк становить 113 744 190 грн. 96 коп., що стверджено постановою господарського суду.
Відповідно до роз’яснень, наведених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
При розгляді справи встановлено, що сторони правочину не мали на меті досягти відповідного правового результату та у них не було наміру створити юридичні наслідки. Крім того, відповідачі (учасники оспорюваної угоди) не вчинили на виконання правочину та його умов будь-яких дій. Це, зокрема, стверджується і тим, що на момент вчинення оспорюваного правочину, відповідач ОСОБА_3 був оголошений господарським судом банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, а умови спірного договору та інших договорів про сплату ним аліментів на утримання як батьків, так і дітей, укладених у цей самий день (02.04.2009 року) та посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5 і зареєстрованих в реєстрі (а.с.3, 6-8) передбачають сплату відповідачем великих сум (825 000 грн., 1 375 000 грн., 1 000 000 грн., 1 375 000 грн.).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Будь-яких винятків із цього загального правила, положення ст. 234 ЦК України не містять.
З врахуванням викладеного та того, що наявність існуючих невиконаних кредитних зобов’язань між позивачем та відповідачем, а також визнання господарським судом кредиторських вимог позивача у справі про банкрутство відповідача ОСОБА_3, де загальна кредиторська заборгованість як боржника становить 203 870 589 грн., а перед позивачем ВТБ Банк становить 113 744 190 грн. 96 коп., яка не може бути погашені заставленим майном, оціненим у значно меншій сумі 58 402 200 грн., відтак права позивача, як кредитора у даних відносинах, порушені укладенням спірного договору.
Крім того, колегія суддів приходить до висновку, що укладення відповідачем ряду таких та інших договорів (а.с.3, 6-8) на значні суми (4 575 000 грн.), мало на меті ухилення від виконання взятих на себе договірних зобов’язань перед позивачем.
А тому, з урахуванням зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що укладений між відповідачами договір про сплату аліментів на утримання батька є фіктивним, а відтак підлягає визнанню недійсним без застосування будь-яких наслідків.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Оскільки вимоги позивача задоволені, то відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача слід стягнути в солідарному порядку сплачений судовий збір у розмірі 51 грн. 00 коп. та 37 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.
Керуючись ст.ст.303, 305, п.2 ч.1 ст. 307, ч.1 ст.309, ч.2 ст. 314, ст.ст. 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»Тітаренка Олексія Олександровича задовольнити.
Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 жовтня 2010 року скасувати й ухвалити нове. яким позов публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»задовольнити.
Визнати недійсним договір про сплату аліментів на утримання батька, посвідченого 02 квітня 2009 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №1585, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Головуючий: Зубарєва К.П.
Судді: Бакус В.Я.
Монастирецький Д.І.